Конспект лекцій (ЗМ І)

суб’єктом, цей обмін був епізодичним і випадковим, таким, що не впливав на розвиток виробничих відносин. Проте, натуральне виробництво було переважно формою господарювання аж до середини ХХ століття. Навіть і зараз у деяких країнах, що розвиваються у натуральному господарстві зайнято близько 50% населення. Деякою мірою його елементи зберігаються і в Україні (садово-городні господарства). Сутність і риси натурального

господарства. Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке

виробляє	продукти	для	продажу.
В умовах	натурального господарства	проявляються такі риси	економіки:

1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині);

2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх; 3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві. Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість. Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів на стадії неоліту, коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, войлока, плетіння корзин, вірьовок, виготовлення засобів риболовства, примітивних сільськогосподарських знарядь. Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних економічних формацій, особливо феодальної. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз’єднаних, досить однорідних господарських одиниць, кожна з яких являла собою відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна сільська община, феодальний маєток.

Історичне	значення натурального господарства полягає в тому, що:
1) воно є	історично першим типом	господарської	діяльності людей;
2) з’явилися	перші галузі господарства:	землеробство	і тваринництво;

3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці; 4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості; 5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення

51

підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств. Історичні межі натуральної форми організації виробництва. Історично кінцевою межею натурального виробництва як єдиної і абсолютної форми є перший суспільний поділ праці. Наступною історичною межею натуральної форми виробництва є поступове відокремлення ремесла від домашньої промисловості. Кінцевою історичною межею натуральної форми господарювання є феодальний спосіб виробництва. А взагалі, елементи натурального виробництва завжди зберігаються там, де є селянське господарство. Саме в селянських господарствах зберігається і домашня

промисловість.Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

2.Товарне виробництво та умови його виникнення

Наступний, другий тип організації економіки, або форма економічного розвитку – товарне виробництво (див. рис. 6.2). Матеріальною основою виникнення товарного виробництва, його речовим змістом став суспільний поділ праці, який спричинив якісну диференціацію товаровиробників, їх трудову доцільність, відокремлення і співіснування різних її видів. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин. Тому другою причиною виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, які спеціалізуються на виготовленні якогось продукту. Інакше кажучи, людина не тільки вибирає певний вид роботи, а й перетворює його на самостійну виробничу діяльність. Таке становище породжує його залежність від інших товаровиробників і необхідність обмінюватися продукцією, продаючи її на ринку. Таким чином, якраз через обмін установлюються господарські зв’язки між людьми, а продукти праці протистоять один одному як товари.

Історично у суспільстві склалося два типи товарного виробництва – просте та розвинуте (загальне, капіталістичне, розширене, підприємницьке).

Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва. За його умов у товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Розвинуте товарне виробництво передбачає використання підприємцями – власниками засобів виробництва праці найманих працівників. Тут уже не тільки речові фактори та готова продукція виступають у товарній формі – товаром стає і робоча сила найманого працівника. Окрім того безпосередній товаровиробник є відокремленим від засобів виробництва і результатів його праці.Просте і розвинуте товарне виробництво розрізняються між собою масштабом і рівнем технологічної озброєності. Якщо просте товарне виробництво, засноване як правило, на нескладній техніці то розвинуте на великій машинній індустрії .

Спільними рисами простого і розвинутого товарного виробництва є:

економічна свобода товаровиробників та їх відособлене господарювання;

конкуренція серед виробників і споживачів;

переважання вільного ціноутворення.

52

3.Товар і його властивості. Двоїстий характер праці втіленої в товарі

Ключовою категорією товарного виробництва є товар.

Товар – це продукт праці, який завдяки його властивостям задовольняє певні людські потреби і здатний обмінюватись на інші блага (див. рис. 6.3).

Отже товар має дві властивості : споживчу вартість і вартість (див. рис. 6.4). Споживча вартість – це здатність товару задовольняти певні людські потреби (як особисті так і виробничі). Проте продукт праці який виступає як споживча вартість – це ще не товар.

Споживча вартість стає товаром, коли вона призначається для задоволення потреб інших людей і обмінюється на інші споживчі вартості у певному співвідношенні ( наприклад, учнівська ручка дорівнює одному яблуку, або одній гривні).

Кількісні пропорції які утворюються в результаті обміну товарів називають міновою вартістю. Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає що у них є щось спільне, що робить їх сумірними, а саме: вони є продуктами праці. Завдяки тому, що різні споживчі вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкрентної форми, формується вартість товару. Вона виявляється тільки під час обміну.

Споживча вартість і вартість це дві сторони однієї і тієї медалі, вони існувати одна без другої не можуть. Так, якщо одна вироблена річ не задовольняє чиюсь потребу (тобто не має споживчої вартості), то вона не має і вартості. З іншого боку споживча вартість не існує без вартості, бо вона може задовольнити чиюсь потребу лише після реалізації вартості у процесі обміну.

У теоретичному плані цей аспект проблеми є досить складним, а тому він визвав серйозні дискусії і зумовив появу багатьох теорій вартості.

4..Величина вартості товару. Закон вартості та його функції

Вперше проблему, що визначає кількісні пропорції в обміні одного товару на інші поставив Арістотель. Проте відповіді на це питання були запропоновані різноманітні. До найбільш вагомих і розповсюджених теорій необхідно віднести трудову теорію вартості.

Основу цієї теорії заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо. Свого подальшого розвитку ця теорія набула у працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці і на базі цього конкретизував основні положення класиків.

За теорією К. Маркса, єдиним джерелом вартості є праця, яка становить субстанцію, або внутрішній її зміст. Поділивши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна – вартість. При цьому, за Марксом,

джерелом вартості виступає лише витрата живої абстрактної праці найманого працівника.

53

Абстрактна праця є тим загальним у праці різних виробників, що дозволяє прирівнювати різні споживчі вартості одна до одної. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їхньої праці на виробництво товару.

У другій половині ХІХ ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала широке поширення принципово нова концепція вартості –

маржиналістська теорія граничної корисності (У. Джевонс, К. Менгер, Ф.

Візер, Е. Бем-Баверк, Л.Вальрас та ін.)

Прихильники цієї концепції визначають вартість, виходячи з суб’єктивних оцінок покупців міри корисності результату. Якщо існує достатня кількість блага (наприклад вода) то якою б не була його сукупна корисність, корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад діамантів) не надто велика, то їхня обмежена кількість робить цінність останнього (граничного) екземпляра дуже високою. Таким чином останній екземпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має граничну корисність, яка визначає ринкову цінність цього блага.

Поряд із трудовою теорією вартості і теорією граничної корисності, які на думку сучасних економістів нібито заперечують одна одну в економічній науці сформувалися ще дві відомі самостійні теорії: теорія витрат

виробництва і теорія трьох факторів виробництва.

Представник першої теорії (Д. Міль, Д. Мак-Куллох, Р. Торренс)

вартість зводили до витрат виробництва (витрати на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали що вартість створюється не лише живою (як стверджував К. Маркс) а й минулою, уречевленою працею.

Теорія трьох факторів виробництва розроблена французькими економістами Ж. Б. Сеєм та Ф. Бастіа. На їх думку, вартість є результатом витрат трьох основних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний з цих факторів створює відповідну частину вартості: праця – заробітну плату,

капітал – відсоток, а земля –ренту.

Розглянуті теорії, хоча й не були повною мірою досконалими і постійно знаходились в полі критичного аналізу, все ж таки розвинули економічну думку в розумінні механізмів функціонування товарного виробництва, дозволили виділити основні чинники, які впливають на міру вартості.

Аніскільки не применшуючи заслуг класиків трудової теорії вартості варто відзначити, що в її межах існували різні погляди на міру вартості.

А. Сміт за міру вартості брав робочий час. Д. Рікардо – робочий час на виробництво товару за гірших умов виробництва. К Маркс визначав величину вартості товару суспільно – необхідним робочим часом (СНРЧ), який витрачається на виробництво продукції за суспільно – нормальних умов виробництва і при середньому рівні вмілості та інтенсивності праці.

Інакше кажучи, суспільно – необхідний робочий час віддзеркалює середні умови виробництва того чи іншого товару і за цих умов створюється переважна частина даного товару.

54

Так, якщо суспільно – необхідний робочий час на виробництво певного товару становить 8 год., то скільки б окремі товаровиробники не витрачали свого індивідуального робочого часу на виготовлення тотожніх товарів, ринок буде сприймати кожен з них як вартість, що дорівнює 8 год. робочого часу.

Неспівпадіння індивідуального та суспільно-необхідного робочого часу (СНРЧ) є проявом суперечності між приватною конкретною працею та суспільною абстрактною працею. Її наслідком є збагачення одних товаровиробників та розорення інших.

Це суперечність є внутрішнім чинником розвитку простого товарного виробництва, у процесі якого відбувається диференціація товаровиробників та перетворення його на капіталістичне товарне виробництво. Основні

чинники, що впливають на величину вартості товару – продуктивність,

інтенсивність та складність праці, зі зміною яких змінюється і величина вартості товару, а отже, вона є величиною непостійною.

Залежність величини вартості від продуктивності, інтенсивності та складності праці означає, що вартість і мінова вартість співвідносяться як сутність і форма вияву сутності, а також, що вартість і мінова вартість є різними, хоча й органічно пов’язаними категоріями, які не можна ототожнювати. Вартість товарів може змінюватися за незмінності їх мінової вартості, і навпаки, при зміні вартості товарів їх мінова вартість може залишатись незмінною.

Залежність кількісних пропорцій обміну товарів від величини їх вартості є виявом дії закону вартості притаманному товарному виробництву.

Закон вартості (див. рис. 6.5):

По-перше виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно – необхідним робочим часом (СНРЧ).

По-друге, це закон, який передбачає що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їх вартості, тобто як обмін еквівалентів.

По-третє, це закон який характеризує наявність сталих зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, при якій здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого.

По-четверте, закон вартості характеризує наявність сталого зв’язку між попитом і пропозицією.

По-п’яте, даний закон виражає внутрішньо – необхідні і сталі зв’язки між вартістю і цінами товарів, тому закон вартості на практиці і проявляється як закон цін.

Інакше кажучи, механізм закону вартості проявляється через стихійне відхилення цін (які є ринковими індикаторами) від суспільно – необхідних витрат праці.

Через механізм цін закон вартості виконує наступні функції:

1.функцію стихійного регулятора виробництва;

2.функцію рушійної сили розвитку продуктивних сил;

3.функцію диференціації товаровиробників.

55

Виявлення і науковообґрунтована характеристика цих функцій дозволяє говорити про історичну обмеженість закону вартості. Він в повному обсязі діяв в простому товарному виробництві (тоді середні ціни збігалися з вартістю товару). При капіталістичному товарному виробництві закон вартості сильно трансформувався. Це призвело до того, що ринкові ціни, як правило, не збігаються з вартістю. Більш того, вони почали відхилятися від середніх, суспільно – необхідних витрат виробництва. З'являються так звана ціна виробництва, монопольна та інші ціни. Відповідно, з'являються і різні теорії, які пояснюють причини такої трансформації.

6.Виникнення грошей, їхня сутність та функції.

Питання про сутність та походження грошей є досить складним, вимагає розгляду економічних відносин протягом майже всього періоду існування людської цивілізації, і тому не випадково, що в процесі його розв’язання з'явилося багато різних концепцій і підходів (див. рис. 7.1). Найбільш відомі серед них раціоналістична теорія, державна теорія, функціональна і еволюційна теорії. На їх базі виникають і інші досить актуальні серед західних дослідників теорії грошей.

Проте, на наш погляд найбільш послідовно та усвідомлено логічноісторичний підхід до дослідження грошей реалізували представники

раціоналістичної та еволюційної концепції.

Послідовники раціоналістичної концепції пояснювали появу грошей наслідком домовленості, угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процедури обмінів товарів. Обґрунтування цієї концепції здійснив Аристотель (384-322 рр. до н.е.) у праці «Нікомахова етика»: «…що бере участь у обміні, має бути якимось чином зіставленим… за загальною домовленістю з’явилась монета…» (див. Аристотель

«Нікомахова етика» Т.4.– С.156).

Уміру ускладнення відносин обміну суб’єкти господарювання шукали і домовлялися про найбільш зручний засіб здатний обслуговувати ринкові відносини. На певному етапі цю роль стали виконувати дорогоцінні метали, а також їхні замінники – паперові гроші.

Водночас підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, німецький економіст Г. Кнапп (1842-1926) у «Нарисах державної теорії грошей» стверджує, що гроші – це продукт права, продукт держави. На його думку, створені державою гроші, приймаються незалежно від їх металевого змісту і є умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою. На думку М. Фрідмена і А. Шварца: «….гроші представляють собою певну річ, якій ми даємо чисельну величину за допомогою відповідної процедури; вони не мають природної основи…» (див.

М. Фрідмен, А. Шварц «Грошова статистика США», 1970 – С.137). У

підручнику

П. Самуельсона «Економіка» (див. «Економіка»,1964. –

56

С.69). стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю, яка визначається суспільством.

Ідея про гроші як «витвір домовленості» переважала аж до кінця ХVІІІ

ст., археологічні дослідження розвінчали її постулати та допогди розвинути еволюційну концепцію (теорію) походження грошей.

Представники концепції еволюційного походження вказують на товарну природу грошей:

Гроші – продукт історичного розвитку що має товарну форму. Розвиток товарного виробництва (ринку) обумовлює необхідність у загальному засобі обміну. У різні часи в різних народів таким засобом виступали найрізноманітніші товари: худоба, хутро, зерно, прикраси,

золото як особливий товар еквівалент.

Послідовниками еволюційної концепції походження грошей стали представники класичної школи політичної економії А . Сміт, Д. Рікардо, К.

Маркс та ін.

А. Сміт (1723-1790 рр.) у праці «Дослідження про причину та природу багатства народів» (1776 р.) аргументує положення про те, що розвиток грошей пов'язаний з історичним процесом суспільного поділу праці:

«…гроші зробились загально прийнятим засобом торгівлі з тих пір, як закінчилась мінова торгівля, але подібних до всіх інших товарів, золото і срібло обмінюється у своєї вартості…» (див. у 5 розділі 1 книги

«Дослідження про причину та природу багатства народів»)

Проте А. Сміт та Д. Рікардо – розглядають гроші не інакше як технічне знаряддя для обміну та торгівлі, ставлячи на перше місце їхню функцію обігу.

Отже, А. Сміт, Д. Рікардо, а потім К. Маркс і Ф. Енгельс аргументовано довели, що гроші є результатом розвитку товарного виробництва. Вони виникли разом з виникненням і тривалим розвитком суспільного поділу праці, обміном та послідовною зміною форм вартості від простої до грошової

(див. рис. 7.2).

У працях К. Маркса зроблений аналіз історичного процесу еволюційного розвитку грошей за рахунок багаторівневої спеціалізації виробництва та розширення масштабів суспільного обміну і сформований у

таких формах (див. рис.7.2.):

Перша форма – проста або випадкова форма вартості – властива низькому рівню розвитку продуктивних сил. При натуральному господарстві надлишок продукції виникав лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна). Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей.

57

Друга – розгорнута форма вартості. З подальшим розподілом праці і зростанням виробництва все більше продуктів – товарів надходить на ринок. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів – еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:

-одній тварині;

-одній сокирі;

-одному аршину полотна тощо.

Третя форма вартості – загальна, коли товар стає головною метою виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. В зв'язку з такою об'єктивною необхідністю, з товарної маси стали виділятися товари, що виконують роль загального еквіваленту. Такими еквівалентами ставали, наприклад: у Греків – худоба, у скандинавів – хутро та шкіри, у племен Центральної Африки – слонова кістка тощо. Однак в цій ролі товари затримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності.

Врезультаті розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення товару, як загального еквіваленту, дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості – грошової, для якої характерні наступні риси:

загальне визнання даного факту як покупцем, так і продавцем, тобто обидва суб'єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на даний товар – гроші;

наявність особливих фізичних властивостей у товару – грошей, придатності для постійного обміну;

тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Цілком очевидним є висновок, що гроші виникли з обміну стихійно, а не за згодою сторін. В ролі грошей виступали різні товари широкого вжитку, згодом різноманітні метали (залізо, олово, свинець, мідь) але більш придатними виявилися дорогоцінні метали – золото і срібло.

Саме за золотом і закріпилася в середині ХІХ ст. роль загального еквівалента в Англії і її колоніях. Разом з виникненням грошей завершився процес розвитку форм вартості, а товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості й золото, яке виконувало роль грошей, тобто слугувало еквівалентною формою вартості.

Наступні процеси, які відбувалися в суспільному виробництві й обміні призвели до виникнення паперових грошей, як знаків вартості, кредитних грошей та інших сучасних грошових форм, що здатні функціонувати паралельно з реальним грошовим товаром чи без нього.

Отже, гроші за своїм походженням – це товар. Виділившись із загальної товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті ж самі дві властивості, що і будь-який інший товар:

58

вони володіють споживчою вартістю (наприклад, золото в формі грошей може використовуватися як прикраса і задовольняти естетичні потреби людини);

вони володіють вартістю, оскільки на виробництво товару – грошей (золота) витрачена певна кількість суспільної праці.

Втой же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим товаром:

споживча вартість товару, що виконує роль загального еквіваленту, ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може задовольнити будь-яку потребу);

вартість грошей має зовнішню форму прояву до їх обміну на ринку. Товар – гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той же час, вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.

Таким чином гроші – історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із зміною умов виробництва.

Гроші розв'язали протиріччя товарного виробництва між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ розділився на дві частини: перша – товар-гроші, друга – всі інші товари. Споживча вартість сконцентрована з боку всіх товарів, а їх вартість – з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Сучасна економічна наука не дає однозначного і досить повного визначення сутності грошей. Прозахідна економічна думка обмежується визначенням сутності грошей як всього того, що використовується як гроші.

Представники іншої, класичної школи – прихильники трудової теорії вартості виходять з того, що гроші – це особливий товар, суспільна користь якого полягає у здатності бути загальним еквівалентом і формою вартості товарів, виражати затрати суспільно – необхідної абстрактної праці, що втілена в товарі, опосередковувати рух і обмін товарів, об’єднувати приватну працю товаровиробників у систему суспільної праці, забезпечувати еквівалентність обміну між товаровиробниками.

Незалежно від того, в якій формі виступають гроші – у вигляді золота, діамантів, паперових грошей чи банківських рахунків, вони відповідно до класичної економічної теорії, виконують п’ять основних функцій (див. рис.

7.3).

Функція грошей – це певна дія чи “робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення, тобто дії які вони здійснюють в ринковій економіці.

 Найважливішою функцією грошей є функція міри вартості, тобто спроможність вимірювати вартість усіх товарів, та бути посередником при визначенні ціни.

59

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони, як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару називається ціною.

Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо.

Оскільки на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість абстрактної праці, то гроші реалізують свою функцію міри вартості через взаємодію з масштабом цін.

Масштаб цін – суто технічна, але необхідна функція. Це рахункова функція грошей, що відображає вартість товарної маси в грошових одиницях (табл.7.1)

Початкові грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов’язані з вагою золота чи срібла (1$ США 1973р.= 0,736736г чистого золота). Пізніше масштаб цін став відрізнятися від справжньої ваги благородних металів у грошовій одиниці, а в умовах демонетизації золота і зовсім втратив своє значення.

В сучасних умовах вартість грошей формується зовсім на іншій основі, не на визначеній кількості дорогоцінного металу (золота) в грошовій одиниці, а визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на ринку за гроші.

Отже, сучасні грошові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться в обігу на ринку в даний момент. При цьому "роль міри вартостей" виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом грошових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється в якості ціни за допомогою кредитних білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій.

Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вартості перетворилася у функцію фіксації вартісних пропорцій властиву кредитним грошам.

 Гроші як засіб обігу. У функції засобу обігу гроші виконують роль посередника в обміні товарів і послуг, забезпечуючи іхній обіг.

Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізації товару. Його ціна реалізується лише під час обміну товару на гроші в процесі товарного обігу. Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою:

Т – Г –Т .

60