Конспект лекцій (ЗМ І)

Переміщуючи товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші (монети, паперові гроші тощо). Вони повинні також володіти такими якостями як: портативність, міцність, однорідність, подільність.

Отже, функція грошей як засобу обігу призводить до розриву обміну в часі і просторі: Т – Г –Т , той хто продав свій товар (перша частина акта Т – Г), не зобов’язаний тут же і в той же час купувати інший товар, тобто

здійснювати акт: Г –Т.

Це і викликає необхідність в функції грошей як засіб нагромадження.

 Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства.

Тому у людей виникне прагнення до їх накопичення та заощадження.

В умовах металевого грошового обігу роль певних резервуарів виконують скарби. Це відбувається тому, що гроші являють собою не просто реальний товар, а ще й такий товар що є загальним еквівалентом і стає втіленням багатства, здатного перетворитись в будь-яку споживчу вартість.

З розвитком товарного виробництва і товарного обігу функція нагромадження зазнає великих змін. Нагромадження грошей стає основною складовою сучасного суспільного відтворення та його безперервної організації (виплата заробітної плати, купівля сировини, придбання устаткування, тощо).

У той же час трансформація даної форми нагромадження не призводить до її повного зникнення. Утворення скарбів, або тезаврація (від грецького thesauros – скарб) відбувається як на приватному так і державному рівнях.

У розвинутому товарному виробництві в ролі тезавранта виступає не тільки золото в злитках, але і ювелірні вироби, предмети розкоші, нерухомість, земля тощо.

Що ж стосується держави, то вона, як правило, створює золото – алмазний – валютний резерви. При цьому її золоті запаси переважно формуються зі злитків золота, золотих монет та ювелірних виробів високої художньої цінності.

Нині все нагромаджене у світі золото (за оцінками фахівців), це приблизно 91 тис. тонн золота, існує у трьох основних формах:

Золото, яке держави зберігають у вигляді централізованих запасів у своїх казначейських і центральних банках (монетарне золото) у вигляді високопробних золотих злитків. Цей запас складає 35 тис.

61

тонн, зокрема найбільший запас золота мають: США – 8,96 тис. тонн, Німеччина – 3 тис. тонн., Швейцарія – 2,6 тис. тонн..

США зберігає своє золото у фортеці Форт-Нокс (штат Кентуккі), а також у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк). Інші країни повністю або частково зберігають своє золото у США (федеральний резервний банк Нью-Йорка, сховища Манхеттена), там знаходиться золото МВФ та золото більше, ніж 70 країн;

В Україні на початок ХХІ сторіччя золотий запас становив близько 5 тонн.

Золото, що належить приватним особам, банкам, фірмам. Це золото зберігається як у злитках різної ваги, так і у вигляді ювелірних виробів нумізматичних цінностей. Усього за підрахунками фахівців, на цю форму припадає приблизно 24 тис. тонн золота.

Золото, що використовується в ювелірній та зубопротезній справах, а також в інших галузях промисловості (наприклад в радіоелектронних приладах, в побутовій, військовій та в іншій техніці). На цю форму

існування золота припадає приблизно 32 тис. тонн золота.

Все це дає підставистверджувати, що виконання грошима функції засобу нагромадження є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окремим кредиторам.

Гроші як засіб платежу. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Вумовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит.

Розвиток товарного виробництва сприяє поступовому розширенню кредитних відносин, і в сучасному високорозвиненому товарному виробництві вони стають важливою складовою частиною економічних відносин. Прискоренню платежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель,чек, електронні гроші та кредитні картки.

Всучасних умовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію – гроші як засіб обігу і платежу водночас.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

62

Появу світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як загальний платіжний та купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства, виступаючи в якості міжнародного засобу при розрахунках по міжнародним балансам.

При золотому стандарті світовими грошима виступало золото, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному долар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги.

У сучасних умовах у зв’язку з демонетизацією золота і дією як регіональних, так і світових валютних систем золото, у функції світових грошей успішно замінюється валютами, що відіграють роль світових грошей. У якості таких грошей нині виступає долар (як основна резервна валюта світу), спеціальні засоби запозичення (СДР), євро, японська єна,

швейцарський франк, фунт стерлінгів, канадський долар, австралійський долар та інші валюти деяких найбільш могутніх в економічному відношенні країн світу.

З усього вищезазначеного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність і визначають місте в ринковій економіці:

гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

гроші виступають матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

Роль грошей у ринковій економіці полягає в тому що вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб’єктів ринку, життєдіяльность кожної з цих структур не тільки як початковий пункт кругообігу капіталу, і його нарощування в процесі виробництва.

Це важливий інструмент регулювання економіки, стабільності й стійкості всієї фінансово-кредитної системи (див. рис. 7.4).

ЗВ Г - Т …В…Т' - Г'

РС

63

Високий рівень купівельної спроможності національної грошової одиниці – показник, який характеризує незалежність, національну і економічну безпеку країни.

Таким чином сутність і функції грошей об’єктивно підводять нас до висновку, що гроші в своєму розвитку виступають в двох основних видах:

повноцінні гроші і неповноцінні гроші (знаки вартості) (див. рис. 7.5).

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості матеріалу, з якого вони вироблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети).

Неповноцінні гроші (знаки вартості) – гроші, номінальна вартість яких вища реальної, тобто вища витраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать:

–металеві знаки вартості (золота монета, що стерлася; білонна (розмінна) монета, яка виготовлена з дешевих металів);

–паперові знаки вартості (паперові і кредитні гроші – вексель, банкнота,

чек).

Науково-технічний прогрес і розвиток електронно-обчислювальної техніки (ЕОТ) сприяли появі, розвитку і всебічному використанню електронних грошей.

Сукупність всіх грошових засобів, які використовуються в народному господарстві і виконують всі п’ять функцій називається грошовою масою

(див. рис. 7.6).

Залежно від ступеня ліквідності уся грошова маса ділиться на відповідні функціональні агрегати. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній і банківській практиці країн світу не однакова. Це пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях.

В статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання монетарних відносин чотири грошові агрегати:

М0, М1, М2, М3.

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Це найліквідніша частина грошової маси, її питома вага в розвинених країнах складає 4 -7%. В Україні частка готівкових грошей сягає 28,05 % (у 1996 р. вона становила 43,1 %, 1998 р. – 45,5 %, 2000 р. – 39,68%, 2002 р. – 40,75 %, 2004 р. – 33,66 %, 2006 р. – 28,7 %, 2007 р. – 28,05 %, 2008 р. – 30,01%, 2009р. – 32,23%), тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси.

Висока питома вага готівки (М0) в загальній масі грошей (М3) свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру

64

грошової маси, наявність значних обсягів обороту тіньової економіки,

втрата довіри населення до банківських структур, але все ж з 1996 – 2009 рр. є певна позитивна динаміка щодо її зміни (від 43,1% – 32,23 %) (табл.7.2.).

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і засобів на поточних і ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів в безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки.

Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Їх особливістю є те що депозити не приносять значних відсотків, але дають змогу їхнім власникам скористатися ними у будь-який час.

Агрегат М2 містить агрегат М1, строкові та заощаджувальні депозити в комерційних банках,

Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будьякий час і перетворюються на готівку (але це правило не діє в період фінансових, економічних криз, коли центральний банк може заблокувати всі строкові рахунки). Термінові депозити доступні вкладнику лише при закінченні певного строку, у них менша ліквідність, ніж угрошей на поточних рахунках, але більший пибуток.

Агрегат МЗ містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але знаходиться під її контролем, оскільки перетворення векселя в засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента.

В Україні до агрегату М3 входят лише гроші М2 та цінні папери, крім акцій (фінансові інструменти, що обертаються на ринку та є підтвердженням про зобов’язання бути погашеними готівковими коштами, фінансовим інструментом чи іншим економічно цінним об’єктом. Це облігації,

казначейські зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо).

У Великій Британії використовують п’ять грошових агрегатів (М0, М2, М4, М4с, М5). Перші два агрегати (М0, М2) утворюють тільки гроші, які виконують функцію засобу обігу. Три останні включають гроші, які виконують функцію засобу збереження цінностей.

В США використовують три грошові агрегати: М1, М2, М3. Подекуди банківська статистика США виокремлює ще один агрегат L.

Незважаючи на розбіжності у підходах щодо кількості грошових агрегатів, які відображають структуру, основою грошової маси усіх країн світу є гроші високої ефективності – банкноти, монети та депозити комерційних банків у центральному банку (грошова база). Розмір грошової бази визначається за балансом Національного банку України.

65

Поява та розвиток грошової форми вартості обумовлюють запитання, а скільки грошей необхідно, щоб забезпечити потреби суспільства? Відповідь ця сформульована і доведена класикамі економічної теорії.

Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:

		КГ	СЦ К П В
	СЦ (РQ) – сума цін товарів і		О		послуг, які реалізуються у
	даний період (∑РQ);

К – сума цін товарів і послуг, які продані у кредит (∑К); П – сума платежів за борговими зобов’язаннями (∑П);

В – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів (∑В); О (V) - середня кількість обігів грошової одиниці .

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи (економіки) на певний період часу повинна знаходитись сума грошей (Мн), яка необхідна всім активним суб’єктам господарювання

для оплати товарів і послуг за поточними ринковими

ТЕМА 6. КАПІТАЛ: ПРОЦЕС ВИРОБНИЦТВА І НАГРОМАДЖЕННЯ, НАЙМАНА ПРАЦЯ І ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Основні проблеми теми

1.Сутність капіталу та його сучасні теорії.

2.Економічна сутність і класифікація капіталу підприємства.

3.Кругооборот і оборот капіталу.

4.Показники стану та ефективності використання капіталу.

5.Сутність і структура заробітної плати

1.Сутність капіталу та його сучасні теорії

Капітал, як основна категорія капіталістичного способу виробництва і обов’язковий елемент ринкової економіки містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється у процесі так званого первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:  відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

66

утворення двох особливих економічних суб’єктів виробничих відносин – найманих працівників і капіталістів;

перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть в різних формах і в різний час.

В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини які представлені капіталом, а й економічні школи і концепції, прихільники яких по різному визначають їхню сутність.

Елементи вчення про капітал як про накопичене багатство у формі грошей трапляються ще у працях грецького мислителя-філософа Арістотеля. Досліджували цю фундаментальну категорію економічної теорії також меркантилісти, фізіократи, представники класичної економічної теорії.

 Серед відомих економістів минулого видатні постаті К.Маркса і

Ф.Енгельса, які зробили спробу системного дослідження теорії капіталу.

Зокрема К.Маркс на відміну від своїх попередників у фундаментальній праці «Капітал» (IV глава першого тому) вперше в історії економічної науки показав, що:

По-перше, капітал – це самозростаюча вартість, або вартість, яка приносить додаткову вартість.

По-друге, капітал – специфічні суспільно-виробничі відносини між найманими працівниками і капіталістами, тобто відносини експлуатації.

Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торгівельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже - першою формою капіталу завжди виступають гроші (див. рис. 10.1).

Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули – тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись в товар вони витрачаються повністю.

На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, вони авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж всі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну і ту ж суму грошей не має ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну

67

(загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми Г-Т-Г` або Г-Т-Г + г , де г означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К.

Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей який одержує додаткову вартість, є капіталістом (див. рис. 10.2).

На перший погляд цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу товарів за цінами вище, а купівля - нижче вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг в чистому вигляді – це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там де рівність не може бути вигоди. Правда, обіг в чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не співпадають з вартістю товару. Проте, навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може тому, що взаємні утрати і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталістапродавця втрачається тільки-но він стає покупцем. «Як не крутись, - пише К.Маркс, а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості».

Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші не можливо перетворити в капітал, якщо той хто ними володіє не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.

«Таким чином – пише далі К.Маркс, капітал не може виникнути в обігу, а також не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом». У з`ясуванні способу розв’язання цієї суперечності і полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.

Суперечність загальної формули капіталу може бути розв’язана позитивно лише за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Таким унікальним товаром є робоча сила.

Прийшовши до такого висновку К. Маркс розв’язав і основне протиріччя формули капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар – робоча сила при її споживанні створює додаткову вартість. Аналізуючи товар – робоча сила і його властивості К. Маркс вперше відкрив і корінні відмінності між робочою силою і працею. Це дало можливість зрозуміти де знаходиться основне джерело додаткової вартості. Він довів, що праця не являється товаром. Робітник продає підприємцю не працю, а робочу силу, тобто здатність до праці. Праця – це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні наступні умови:

68

Перша умова – її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу по своєму розумінню розпоряджатися своєю здатністю до праці.

Друга умова – власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже і засобів до існування, що змушує його продавати свою робочу силу.

Третя умова – наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.

Отже, гроші перетворюються в капітал тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва – засоби виробництва і робочу силу з метою отримання додаткової вартості і привласнення результатів чужої праці.

Саме механізм утворення додаткової вартості К. Маркс показав на прикладі виробництва пряжі на бавовно-прядильному комбінаті (див. рис.

10.3).

Для виробництва пряжі підприємець купує необхідні засоби виробництва, наприклад. вартістю 12$, а також робочу силу, денна вартість якої дорівнює 3$. Припустимо, що при тривалості робочого дня 10 годин робітник відтворює вартість своєї робочої сили протягом 5 годин праці.

В процесі виробництва робітник конкретною працею а) створює нову споживчу вартість; б) зберігає і переносить вартість засобів виробництва (12$) на новий продукт – пряжу.

Абстрактною працею він створює нову вартість, яка дорівнює денній вартості робочої сили (3$).

Якби робітник працював на підприємстві тільки 5 годин, а підприємець заплатив денну вартість робочої сили (3$), то вартість нового товару – пряжі дорівнювала би початковій авансованій вартості, тобто 15$. Таким чином, процес виробництва для підприємця не досягає основної мети – отримання додаткової вартості.

Додаткова вартість може виникнути лише при умові, якщо робітник буде працювати більше того часу, який необхідний для відтворення вартості робочої сили, тобто більше 5 годин. Підприємець відповідно до угоди заплатив денну вартість робочої сили і тому може змусити робітника працювати протягом всього робочого дня, тобто протягом 10 годин.

Оскільки денна вартість робочої сили уже оплачена, підприємець додатково купує лише засоби виробництва, які необхідні для продовження процесу виробництва протягом наступних 5 годин, вартістю 12$. Як і в першій половині робочого дня робітник своєю конкретною працею зберігає і переносить на новий товар вартість засобів виробництва, а абстрактною працею створює нову вартість, яка дорівнює 3$.

В підсумку процес виробництва протягом усього робочого дня матиме наступний вигляд: (показать за допомогою слайда)

Підприємець витратив на засоби виробництва і робочу силу 27$, а повна вартість створеного продукту – пряжі склала 30$. Авансовані гроші принесли додаткову вартість, яка дорівнює 3$.

69

Аналіз процесу виробництва дозволив К. Марксу показати, як вирішуються протиріччя загальної формули капіталу.

По-перше, привласнення підприємцем додаткової вартості відбувається без порушення законів товарного виробництва і обміну, на основі закону вартості.

По-друге, процес перетворення грошей в капітал відбувається на основі єдності виробництва і сфери обігу.

Як видно з наведеного прикладу, у процесі створення додаткової вартості окремі складові капіталу (РС і ЗВ) відіграють різну роль (див. рис. 10.4).

Ті складові капіталу, величина вартості яких у процесі виробництва не змінюється і переноситься конкретною працею на новостворений продукт (повністю або частково) класики політекономії називають постійним капіталом (С). Постійний капітал, який розглядається лише з боку матеріально-речового змісту (тобто як техніко-організаційна основа виробництва) в практиці господарювання України та інших країн СНД прийнято називати виробничими фондами (див. рис. 10.5). Структура фондів підприємства і ефективність їх використання розглядаються в наступних темах.

Частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює величину своєї вартості, називається

змінним капіталом (V).

Теоретичний зміст поділу капіталу на постійний і змінний полягає у виявленні тієї частини капіталу, функцією якої є створення додаткової вартості.

Позначивши додаткову вартість буквою m, отримаємо структуру вартості (W) виробленого товару.

W=с + v + m

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу називається нормою

додаткової вартості (m'):

m'=m/v*100

Норма додаткової вартості показує в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вартість – на вартість що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням рівня експлуатації найманої праці, вона показує, скільки часу протягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на власника засобів виробництва.

Не менше значення має і показник маси додаткового продукту (М):

M= (m / v) х V

де m' – норма додаткового продукту; V – кількість найманих працівників; V- вартість робочої сили (заробітна плата одного робітника).

Кожний підприємець (власник капіталу) зацікавлений у збільшенні маси і норми додаткової вартості. Цієї мети можна досягти за допомогою різних методів (способів) отримання останньої. Ними є абсолютна і відносна додаткова вартість (див.рис. 10.6).

70