Конспект лекцій (ЗМ І)

У другій половині XIX ст. в Україні відбулося характерне розмежування класових позицій в економічній науці, виникнення нових економічних напрямків. Це було пов'язано з проникненням в Україну марксистської (пролетарської) політичної економії, окремі положення якої активно використовувалися для обґрунтування становлення і розвитку капіталізму в Україні. Найвідомішими людьми, які вже тоді широко використовували методологію і інструментарій марксистської політичної економії, які зберігають своє значення і в сучасних умовах і

назавжди увійшли в скарбницю економічної думки були Д. Піхто, М. ТуганБарановський, В. Железков та інші.

М.Туган-Барановський.

М.Туган-Барановський(1865-1919)-український представник «легального марксизму». Закінчив Харьківський університет і отримав ступінь магістра політекономії за роботу «Промислові кризи в сучасній Англії і причини їх виникнення…».

В 1898 році отримав ступінь доктора політичної економії. Читав лекції в СанктПетербургському університеті, приймав активну участь в кооперативному русі,видатний діяч українського національного руху.

Після 1917 року політик і державний діяч України (міністр фінансів).

Наприкінці ХІХ ст. зовнішньо привабливі ідеї марксизму завойовують все більше прихильників наукового світу. Це був новий етап у розвитку соціально-економічної думки, який носив прогресивний характер і, в основному, йшов у ногу зі своїм часом. Але пізніше, в дожовтневий період, період громадянської війни, «воєнного комунізму», НЕПу, зміст і висновки економічної науки характеризуються надзвичайною непослідовністю, шараханням, схоластичним виправдовуванням беззаконня і насильства в загальній соціалізації суспільства і економіки. Користуючись економічною неосвіченістю народу, його абсолютним зубожінням, офіційна влада, а разом з тим і державна економічна наука перейшли до політичної ліквідації товарно-грошових відносин, неприхованого грабежу, експропріації, названої націоналізацією, колективізацією та індустріалізацією. Суто марксистська наука значною мірою була підмінена ленінськими вибірковими статтями, цитатами, догматичними положеннями та Постановами ЦК КПРС і Уряду.

11

Проте, розвиток економічної теорії не зупинився і не відійшов від об'єктивного розгляду актуальних суспільно-значимих проблем.

Передова економічна думка через голод, розруху і репресії робила правильні кроки і висновки. У передвоєнні і післявоєнні роки в Росії і в Україні успішно розроблялися проблеми методології планування (Г. Гринько, Я. Дудник, К. Сухомлин,), розвитку і розміщенню продуктивних сил України (Л. Яснопольський), проблеми політичної економії (А. Румянцев, А. Покритан, Ю. Палкін, С. Мочерний та інші). Шкода, що в останні роки намітився формальний відхід від терміну «Політична економія», а в деяких навчальних закладах і сам предмет «Політична економія» був поспішно замінений курсом «Економікс».

Цей перехід до вивчення нового і популярного на Заході навчального предмету більшість прихильників «Економікс» звично пов'язують:

по-перше, з процесом тотального переходу суспільства до соціальноорієнтованої ринкової економіки і необхідністю вирішення практичних задач розвитку виробництва на ґрунті нових економічних положень.

Чи потрібні знання «Економікс» в нашій державі, де ринкові відносини тільки-тільки складаються? Безумовно, відповідь на це питання може бути тільки позитивною. Наукові працівники, викладачі, спеціалісти народного господарства, молоді підприємці і бізнесмени прагнуть оволодіти основами і новими напрацюваннями світової економічної науки, використати досягнення, що мають місце в західних економічних школах для успішної практичної діяльності, не припускатися тих помилок, які спостерігалися в період формування ринкової економіки в кінці ХІХ-го – першій половині ХХ ст. Квінтесенцією такої науки і є «Економікс», або теорія мікро- і макроекономіки, де висвітлюються загальні економічні поняття, проблеми економічної організації ринкових відносин. Особлива увага приділяється механізму функціонування економіки на нижчій стадії розвитку капіталізму, теорії попиту і пропозиції тощо.

по-друге, прибічники «Економікс» стверджують, що з переходом навчальних закладів до вивчення теорії У.С. Джевонса, А. Маршалла, Нордхауса і Самуельсона вітчизняні науковці-економісти вперше отримали змогу ознайомитись з певною сумою економічних проблем, які не сковані ідеологічними догмами, міфами і стереотипами. Основою вивчення цих проблем, які викладені в стандартних підручниках США і деяких країн Заходу, є економіко-математичні методи.

В принципі, так воно і є. Проте вони не врахували іншого. Нині у розвинених країнах світу існує зовсім інша – змішана економіка, або регульована ринкова економіка, що передбачає активну участь держави у процесі суспільного відтворення. Тому, у цілому «Економікс» - це уже наука минулого, наука, основні концепції якої є застарілими, занадто абстрактними, які не мають нічого спільного з сучасними актуальними проблемами, а в багатьох випадках суперечать реальному економічному життю. Не випадково на Заході роль цієї дисципліни поступово зменшується і здійснюється

12

перехід до вивчення традиційного загального світового класичного курсу «Політична економія».

Політична економія, як наука і основна складова економічної теорії створювалась працею декількох поколінь видатних економістів – вчених світу, представлена сьогодні багатьма школами і напрямками, не зводиться лише до марксистсько-ленінського етапу її еволюції і має повне право на існування.

Завдання цієї науки – виявити закономірності та мотиви поведінки в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг. Справедливості заради слід зауважити, що навіть наші ідеологічні противники, як ми їх ще недавно називали, відносять К. Маркса до числа інтелектуальних гігантів, а (за підсумками соціологічного опитування, проведеного корпорацією БІ-БІ-СІ, серед 10-ти самих видатних мислителів на 4-му місці – Дарвін, 3-му – Ньютон, 2-му – Ейнштейн, а на 1-му місці К.Маркс) в Україні окремі «гарячі голови», які ще вчора активно пропагували марксизм і вклонялися перед ним, сьогодні його недооцінюють і навіть сповнені рішучості звалити його з п'єдесталу історії. Ось наприклад, що пише відомий український письменник Юрій Андрухович. « Є ж на світі люди ,які й досі зачитуються капіталом-і не Сергія Жаденко, а К.Маркса. А запропонуйте цю книгу людям мого віку, які пройшли в університетах усі ці політекономії! І почуєте багато історій про втрачений час».

Думаємо, що потрібен більш урівноважений, коректний і науковий підхід до оцінки економічного вчення Маркса.

На наш погляд, такий підхід включає і оцінку «Політичної економії», зміст якої побудований в основному на «Капіталі» - історичному творі, в якому дається економічний аналіз капіталістичного способу виробництва минулого століття. Крім того, щоб бути до кінця об'єктивним, слід розрізняти, по-перше, політекономічний аналіз, його методи і інструментарій; по-друге, соціально-політичні гіпотези, які сформульовані К. Марксом. Перший в значній мірі зберігає своє значення і в сучасних умовах і назавжди увійшов в скарбницю світової економічної думки. К.Маркс одержав результати, які дуже часто коментуються, використовуються і на які посилаються західноєвропейські і заокеанські економісти П, Самуельсон, В. Леонтьєв, М. Фрідмен, Ф. Хайек, Д. Хікс, Дж. К. Гелбрейт та інші. Що ж стосується соціально-політичних гіпотез К. Маркса, тут звичайно треба визнати: вони поки що не підтвердились ходом історичного розвитку. «Радянська політична економія» допомогла використати помилкові Марксові гіпотези, вивчала той капіталізм, якого уже нема, і той соціалізм, передбачення якого так і лишились нереалізованими. Тому окремі висновки, в основному догматично-ідеологічного плану, сьогодні переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці різноманітними економічними школами: неокласичною, кейнсіанською і неокейнсіанською, інституціональною , школою неокласичного синтезу.

13

Отже, політична економія, а відповідно і економічна теорія, як наука вивчаючи реальні економічні процеси ,перебуває у постійному пошуку і розвитку, а предмет дослідження увесь час змінюється і уточнюється.

2.1. Місце політичної економіїї в системі економічних наук, її предмет і

метод.

Політична економія, а відповідно і економічна теорія, є суспільною, провідною методологічною наукою в системі економічних наук . За словами М.Твена ―знання політекономії – першооснова вмілого керівництва державою‖. Така висока оцінка ролі економічної теорії викликана об’єктом і предметом дослідження (див. рис. 1.1, 1.2).

Об’єктом дослідження економічної теорії, а разом з тим і інших економічних дисциплін (історичних, міжгалузевих і спеціальних) є економіка – складна різноманітна структурована система (див. рис. 1.2). Однак, якщо об’єкт вивчення для економічних наук є загальним, то предмет вивчення (це те, що наука ставить у центр своєї уваги) у них різний.

У чому ж сутність предмету дослідження економічної теорії? Відразу наголосимо – серед економістів стосовно відповіді на це питання ніколи не було, не існує і сьогодні єдиної точки зору. Такі розбіжності у визначенні предмета дослідження пояснюються науково некоректним ототожненням «економічної теорії» як науки і її фундаментальної, методологічної складової «політичної економії». Нагадаємо, що навіть англійський економіст У. Джевонс проводив розмежування між економічною теорією і політичною економією. На його думку сферою вивчення теорії економіки є чиста теорія, мета якої обґрунтування універсальних закономірностей. А Джон Мейнард Кейнс стверджував, що «економічна теорія є … технікою мислення, допомагає тому, хто володіє нею, приходить до правильних умовиводів».

На наш погляд розмежування економічної науки на теорію економіки

(економічну теорію) і політичну економію не означає їх автономного функціонування, воно залежить лише від загальних рис і відмінностей між економічними і соціально-економічними виробничими відносинами. Перші є більш змістовними оскільки поряд із соціально-економічними виробничими відносинами включають організаційно-економічні і техніко-економічні відносини.

Таким чином предметом економічної теорії є не тільки соціальноекономічні виробничі відносини, як складова економічних відносин і елемент економічної системи, але і організаційно-економічні і техніко-економічні відносини.

(на користь такого твердження «працює» і висновок Ю.В. Ніколенко в підручнику «Основи економічної теорії. Київ. ЦУЛ.2003. с.11»).

Предметом вивчення політичної економії є соціально-економічні виробничі відносини між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ, притаманні їм економічні закони і закономірності, що обумовлюють соціальне становище людини в суспільстві (див. рис. 1.1).

14

Логіка визначення предмету економічної теорії та політичної економії є така: для того щоб жити люди повинні мати життєві блага і послуги. Останні виробляються людьми не по одинці, а спільно. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи, вони вступають між собою у певні зв’язки і відносини з приводу кооперації, спеціалізації і диверсифікації виробництва. Люди не тільки виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і споживають їх. Всі ці відносини між людьми в економічній теорії називають виробничими відносинами. З’ясовуючи їх структуру і внутрішній зміст економічна теорія розкриває:

кому належать засоби виробництва (а це уже залежить від соціально-економічних відносин);

на кого працює людина: на себе чи на власника засобів виробництва;

як відбувається розподіл, обмін і споживання благ, хто і як присвоює вироблений продукт (а це виявляється через наявність чи відсутність експлуатації).

Найважливіша особливість виробничих відносин полягає у тому:

є матеріальними і об’єктивними;

є первинними, вихідними стосовно інших суспільних відносин ;

утворюють суспільну сферу продуктивних сил, процесу виробництва, визначають його соціальний характер.

Разом з тим було б несправедливим не звернути увагу на теорії відомих авторитетних шкіл у країнах «далекого зарубіжжя». Серцевину їх становить

неокласична теорія, яка в центр предмета своїх досліджень поставила людину, праця якої є джерелом багатства суспільства. Неокласики приділили велику увагу поведінці людини, «від мотивації до праці» й економічної діяльності у широкому розумінні до оцінки результатів діяльності, економічного вибору при обмінах, прийняття багатоманітних коротко- і довгострокових рішень.

Якщо класична школа приділяла увагу переважно об’єктивним факторам життєдіяльності людини, то неокласики зосередили увагу на суб’єктивному боці поведінки людей, тих факторах, які активно впливають на неї та активізують її (стимули, ціни, доходи, ризики, переваги та очікування)».

Як підкреслюють автори підручника «Сучасні економічні теорії» неокласична теорія, поставивши людину в центр своїх досліджень, зробивши

їїпредметом своєї науки, опинилася на магістральному шляху цивілізації… Цілком зрозуміло, що згідно із законом заперечення, це є тим позитивним і корисним, що слугуватиме і новій парадигмі економічної теорії».

На нашу думку така оцінка відомих українських економістів зменшує роль і значення економічної науки взагалі і економічної теорії зокрема в розвитку суспільства. Проблема людини завжди займала гідне місце в економічній теорії, проте предметом вивчення вона ніколи не була. Людину

15

як предмет дослідження вивчають медицина, біологія, демографія, психологія, етнографія тощо.

Важливо зазначити ще й таке: спираючись на теорію факторів виробництва, неокласики принизили і саму людину. зрівняли її з матеріальними факторами виробництва. Слід врахувати й те, що сучасна «західна» економічна наука ігнорує категорію «економічні відносини» і насамперед їх соціально-економічний зміст. Саме в цьому виявляється її найбільша методологічна бідність.

З’ясовуючи свій предмет економічна теорія використовує методи дослідження, тобто певні теоретичні підходи, способи, засоби, прийоми і операції, за допомогою яких пізнають виробничі відносини і економічні закони.

Фундаментальним методом наукових економічних досліджень є діалектичний метод. Стосовно політичної економії це означає:

-дослідження економічних відносин у процесі їх виникнення і розвитку;

-вивчення (розгляд і дослідження) процесу розвитку економічних і соціальних як об’єктивної реальності;

-з’ясування в кожному елементі економічних відносин, їх групі й у межах економічної системи властивих їм внутрішніх протиріч як джерел розвитку.

Діалектичний метод – це філософський метод, він не входить до змісту всіх економічних наук, оскільки є складовим елементом філософії, проте в політичній економії він є основоположним у розробці окремих методик дослідження в особливості найбільш загальних закономірностей становлення і розвитку всіх явищ природи, економіки, суспільства і наукового мислення.

Важливу роль у вивченні економічних процесів відіграють загальнонаукові методи. Це такі засоби і прийоми, які використовують в усіх чи майже в усіх науках з урахуванням особливостей об’єктів дослідження.

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних економічних і емпіричних дослідженнях. До них належить історичний метод, аналіз і

синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз.

Історичний метод дозволяє розглядати господарські системи в

притаманній їм послідовності історичного розвитку, дозволяє з’ясувати загальні і принципові відмінності в принципах і законах розвитку економічних систем в короткостроковому і довгостроковому періодах;

 Аналіз і синтез. Аналіз припускає, що досліджуване економічне явище уявно розкладається на складові частини з метою вивчення кожної окремо, а синтез – об’єднання різних елементів у єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків і взаємозалежності між ними. Аналіз і синтез – це органічна єдність пізнання економічної теорії. Без аналізу немає синтезу, аналіз – це рух від конкретного до абстрактного, синтез – від абстрактного до конкретного;

16

Індукція і дедукція. Особливість цих методів пізнання економічної дійсності полягає у переході знання про одиничне й окреме у знання про загальне і навпаки;

Метод аналогії означає перенесення властивості притаманної одному явищу на інше явище. Цей метод є різновидом порівняння відповідних явищ;

Економічне моделювання – це метод, що ґрунтується на заміні предмету або явища, які вивчаються, на їх модель – це формула, графік, таблиця, схема тощо;

Системний метод припускає розгляд в єдності і розвитку всіх елементів великомасштабної проблеми. Наприклад, ринкова економіка – це системна широкомасштабна цілісність елементів, яка вимагає комплексного вивчення як внутрішніх, так і зовнішніх причинно-наслідкових прямих і зворотних зв’язків;

Емпіричні методи застосовуються разом із загальнонауковими як специфічні методи конкретно-наукового пізнання прикладного характеру. Це переважно методи чутливості – відчуття, сприйняття, уявлення, які є обов’язковими для кожного фахівця з вищою професійною освітою.

3. Економічні закони і категорії

Пізнання сутності виробничих відносин здійснюється через економічні закони і категорії.

Економічні закони – суттєві, стійкі, причинно-наслідкові зв’язки як в середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними. Кожен закон має процес-причину і процес-наслідок (див. рис. 1.3).

Процес-наслідок економічного закону виникає в результаті подолання економічної суперечності між процесом-причиною та економічним процесом, який є чинником що протидіє процесу-причині. Інакше кажучи, це наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва. Наприклад, зростання рівня потреб суспільства – це не випадкове явище, воно народжується дією закону підвищення потреб і є процесом-наслідком цього закону. Це явище вступає в суперечність з недостатньою величиною суспільного багатства для задоволення потреб, що постійно зростають. Суперечність, що виникла, долається на основі збільшення суспільного багатства. В економічному законі перехід від процесу-причини до процесунаслідку є особливою формою руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом для цього є об’єктивні економічні суперечності.

Суперечності економічного закону розв’язуються не автоматично, а внаслідок суспільних дій людей. Цей процес за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах. Таким чином, форми вияву економічного закону – це наслідок реалізації його причинно-наслідкового зв’язку. Вони впливають на економічні процеси, розвиток економіки в цілому. Це спричинює різні соціально-економічні наслідки залежно від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування

17

економіки зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Якщо економічний закон реалізується в умовах, що відрізняється від нормальних, то форма його вияву призводить до соціально-негативних наслідків. Сутність економічного закону можна відобразити через його кількісне вираження, або математичну модель закону. Економічні закони, як правило, виражають через формули функціональної залежності, проте кількісне вираження деяких законів (законів сфери обігу товарів) можливе лише на основі визначення певних співвідношень. Це зумовлено дією декількох суб’єктивних чинників.

Визначення кількісного вираження економічного закону дає можливість зрозуміти напрям розвитку економічних процесів, своєчасно виявити недоліки і знайти відповідні заходи щодо їх усунення.

Отже, економічні закони мають певну структуру, яка містить чотири основні складові: причинно-наслідковий зв’язок, суперечність, кількісне вираження, форма вияву закону.

Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер, тобто існують і діють незалежно від свідомості, волі та бажань людей.

Об’єктивний характер економічних законів означає, що:

-люди не можуть створювати, відміняти чи заміняти одні економічні закони іншими, як це буває із законами юридичними: «Вони діють не тому, що люди знають про них, а навпаки люди знають про них тому, що вони діють.» Проте держава може створювати передумови для розвитку економічних законів шляхом зміни умов. Отже, економічні закони незалежні від свідомості, але залежать від свідомої діяльності людей.

Проте закони природи і закони економічні різняться між собою:

-закони природи є дією сил природи незалежно від людини та поза її діяльністю. Економічні закони виникають, функціонують і розвиваються у сфері економічної діяльності людей;

-закони природи вічні, оскільки вічна матерія та її рух. Економічні закони, навпаки, історичні, минущі;

-економічні закони реалізуються не так чітко, як закони природи, а виступають як основний напрямок економічного розвитку.

Пізнання економічного закону полягає у розкритті сутності закону, виявленні механізму її дії.

Існує два способи пізнання економічних законів: 1-й спосіб – через виявлення нових законів.

2-й спосіб – через поглиблення дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів.

Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання.

На першому рівні відбувається пізнання економічних законів як законів об’єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч зв’язків виявляють істотні, що мають сталий характер.

Другий рівень пізнання ґрунтується на результатах отриманих на першому рівні і реалізується у процесі наукової діяльності. Пізнання

18

відбувається через теоретичне відображення реально-існуючих об’єктивних законів.

Третій рівень пізнання полягає в апробації законів на практиці. На основі результатів господарської діяльності робляться певні висновки та узагальнення, вносяться необхідні доповнення та зміни до наукових визначень і описів економічних законів, удосконалюють механізм їхнього використання.

Механізм використання економічних законів передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розвиток форм, принципів і методів застосування цих законів для ефективного ведення господарства, зокрема дій державних органів, які на основі економічних законів регламентують діяльність різних ринкових структур, підприємців, фірм як основних ланок господарства. Він невіддільний від поняття „економічна політика”, яка є найбільш загальною формою використання економічних законів на практиці в інтересах розвитку суспільства.

В економічній літературі розглядають три рівні економічних законів:

-політико-економічний (економіко-теоретичний) рівень – це функція політичної економії (економічної теорії).

-безпосередньо-управлінський рівень є компетенцією органів державної влади.

-практичний рівень – пов’язаний з прийняттям економічних рішень, використання економічних важелів фірмами, підприємствами, іншими організаціями.

Усі рівні використання економічних законів у широкому розумінні належать до системи управління національною економікою.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів. Якісна визначеність цієї системи (класифікації законів) залежить від підходу, на базі якого та чи інша школа вивчає закономірності розвитку суспільства. Ті науковці, котрі як основу використовують формаційний підхід виділяють та аналізують такі види законів:

1.загальні економічні закони – вони діють у всіх без винятку способах виробництва (Закон економії часу, Закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, Закон усуспільнення виробництва й праці, Закон зростаючих потреб);

2.специфічні економічні закони – вони діють лише в межах одного способу виробництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (Закон додаткової вартості, який діє при капіталізмі);

3.особливі економічні закони – вони діють за певних умов і можуть охоплювати кілька формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу тощо.

Вчені, які при вивченні економічних відносин відштовхуються від цивілізаційного підходу виділяють в процесі аналізу тільки дві групи законів:

19

1) загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспільства та 2) особливі економічні закони, які діють за певних умов. На рис. 1.3 запропонована авторська концепція класифікації законів. Завершуючи аналіз економічних законів та їх класифікацію, відзначимо одну важливу в цьому зв’язку обставину: кожний економічний закон, до якого б класу він не відносився, групує навколо себе відповідне коло економічних категорій.

Економічні категорії – це теоретичний вираз, мисленні форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Будь-

яка економічна категорія є поняттям, проте не кожне поняття є економічною категорією. В економічній науці часто застосовуються поняття, пов’язані з економічною політикою, надбудовними явищами, проте вони не є економічними категоріями за своєю сутністю.

Економічні категорії мають такі ознаки:

-відображають не природні властивості речей і предметів, а суспільні виробничі відносини як свій головний предмет;

-мають об’єктивний характер, оскільки відображують об’єктивну дійсність;

-більшість з них має історичний характер. Це означає, що вони

відповідають певним історичним умовам і відображають рівень економічного життя суспільства.

За типами економічних категорій класифікують на: провідні, які відображають основні риси формації, усі стадії відтворення, і категорії, що стосуються лише однієї стадії руху суспільного продукту: безпосередньо виробництва, обміну, розподілу чи споживання. Система економічних категорій не хаотична, а субординована – у ній кожна наступна категорія підпорядкована попередній, виводиться з останньої, а вся система загалом визначається вихідною категорією історично конкретного суспільного способу виробництва.

5.Функції економічної теорії

Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій (див. рис. 1.4).

Теоретико-пізнавальна функція полягає у пізнанні сутності, форм виявлення та організації виробничих відносин, притаманних їм економічних законів, механізмів дії та розв’язання протиріч. Вона спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціально-орієнтованої ринкової економіки, розвитку фундаментальних досліджень механізмів господарювання на мікро- і макрорівнях.

Світоглядна функція криється у формуванні системи поглядів на світ конкретної особистості. Вона має принципове значення для практичної діяльності кожної людини, оскільки сформований світогляд визначає її місце і роль у суспільстві.

20