Конспект лекцій (ЗМ І)

авансовані гроші) та г , що і є за визначенням К. Маркса, додатковою вартістю. Т – Г Як видно, кругооборот відбувається нормально лише при умові якщо його

різні стадії без затримок переходять одна в одну. В іншому випадку це загрожує дестабілізацією економіки.

Рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообороту, вони постійно повторюється. У кожному кругообороті промисловий капітал послідовно набуває трьох функціональних форм, кожна з яких здійснює власний кругообіг, які представленні формулами:

1.Кругооборот грошового капіталу: (вихідним пунктом грошового капіталу і його завершенням завжди є гроші)

	ЗВ
Г - Т	…В…Т - Г'

РС

Зазначимо: грошовий капітал історично і логічно є вихідним пунктом, вихідною формою руху промислового капіталу.

2. Кругооборот продуктивного (виробничого) капіталу:

(вихідним пунктом і його завершенням є виробництво (В)).

	ЗВ
В…Т' - Г' - Т	…В
Кругооборот	РС		виробничого	капіталу
акцентує увагу на			важливості	виробничої

сфери, при чому не як окремий акт, а процес, що відновлюється і в якому обіг відіграє роль посередника.

3. Кругооборот товарного капіталу: (вихідним пунктом і його завершенням є завжди капітал (Т)).

ЗВ Т' - Г' - Т' …В…Т'

Формула кругообороту товарного капіталуРСдоводить:

-залежність виробництва від обігу і споживання;

-що наступний кругооборот починається з капітальної вартості, що зросла.

Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як постійно поновлюваний процес, називається оборотом капіталу. Він

вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу – це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва та 2) часу обігу. В свою чергу, час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обігу – час продажу придбання продукції та час придбання факторів виробництва.

Швидкість обороту капіталу. Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий (у деяких галузях він триває кілька років, а в деяких –

81

значно менше і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік «360» днів. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

n=360/o, або n=0/o,

де n – кількість оборотів за рік 360 – кількість днів у році о - тривалість одного обороту.

Підприємці завжди намагаються скоротити час обороту капіталу або прискорити швидкість його обороту, оскільки при тій самій величині авансованого капіталу це дозволить отримувати більше додаткової вартості.

Отже, як бачимо, капітал не можна розглядати в статиці. Він постійно перебуває в русі, змінюється. І хоча питання про джерело його самозростання в сучасній літературі не вирішено науковцями, проте відомі умови, за яких капітал стає матеріальною основою підприємницької діяльності і подальшого його накопичення. До них відносяться: нагромадження грошового капіталу та перетворення його на промисловий капітал; наявність доступного ринку засобів виробництва; наявність ринку робочої сили; існування суспільних і правових основ; доступність інформації та знань; можливість руху капіталу в системі господарських зв’язків.

Нагромадження капіталу – процес зворотного перетворення додаткової вартості на капітал. Додаткова вартість, що виникає в процесі кругообороту і обороту капіталу використовується його власником порізному:

-одна частина додаткової вартості спрямовується на задоволення особистих (невиробничих) потреб, набуваючи форми доходу;

-друга частина – спрямовується на розширення елементів продуктивного капіталу, слугуючи джерелом накопичення капіталу розширення суспільного відтворення.

Нагромадження здійснюється через капітальні вкладення, а ефективність використання останніх – темпами нарощування матеріальнотехнічної бази суспільства, впровадженням в народне господарство досягнень науково-технічного прогресу.

Існують різноманітні шляхи ефективності нагромадження. Серед них:

-поліпшення технологічної структури капітальних вкладень;

-підвищення частки капітальних вкладень на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств при знижені частки нового будівництва (удосконалення відтворювальної структури капітальних вкладень);

-значне скорочення за рахунок концентрації ресурсів тривалості будівництва, виключення випадків перевищення нормативних строків спорудження об’єктів;

82

- здійснення необхідної реконструкції виробничої бази будівельного комплексу для нарощування обсягів будівництва об’єктів соціальної сфери.

Вирішальним засобом підвищення ефективності нагромадження в умовах ринкових відносин є науково-технічний прогрес.

4. Показники стану і ефективності використання капіталу

Стан і використання капіталу є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

Показники стану і ефективності використання основного капіталу

можна об’єднати в три групи, які характеризують:

1.забезпечення підприємства основним капіталом;

2.стан основного капіталу;

3.ефективність використання основного капіталу.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основним капіталом належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основного капіталу у загальному майні підприємства.

До показників, які характеризують ефективність використання основного капіталу належать: фондовіддача, рентабельність основного капіталу, сума прибутку на 1 гривню основного капіталу.

До показників стану основного капіталу відносяться: коефіцієнт зносу основного капіталу, коефіцієнт придатності основного капіталу, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття і коефіцієнт приросту основного капіталу.

Розрахунок вищенаведених показників та їхня характеристика наводиться в таблиці.

	№		Формула
	п/	Показники	розрахунк	Характеристика
	п		у
	1	Фондомісткість	Фк/Вп	Характеризує забезпеченість
				підприємства ОК
	2	Фондоозброєність	Фк/ч	Показує величину ОК на 1
				працівника
		Коефіцієнт реальної		Відображає питому вагу
				залишкової вартості ОК у
	3	вартості ОК у майні	Вз/М
				загальній вартості майна
		підприємства
				підприємства
	4	Коефіцієнт зносу ОК	Зо/Фк	Показує ступінь зносу ОК
		Коефіцієнт		Показує частку введення
	5		Фв/Фк	нового ОК у загальній вартості
		оновлення ОК
				ОК
	6	Коефіцієнт вибуття ОК	Фу/Фк	Характеризує інтенсивність
				вибуття ОК

83

				Показує ступінь збільшення ОК
	7	Коефіцієнт приросту ОК	Фв-Фу/Фк	у звітному періоді проти
				минулого періоду
	8	Рентабельність	Пб/Фк*100	Визначає ступінь використання
			%	ОК

де ОК – основний капітал; Фк – балансова вартість ОК;

Вп – вартість виробленої продукції; Фз – залишкова вартість ОК; М – вартість майна підприємства; Зо – сума зносу ОК;

ч – середньооблікова чисельність працівників; Фу – вартість уведеного ОК; Фв – вартість виведеного ОК; Кз – коефіцієнт зносу ОК; Пб – загальний прибуток.

Ефективність використання оборотних засобів залежить від співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу.

Чим більша питома вага оборотного капіталу в загальному обсязі оборотних засобів, яка зайнята у виробництві, тим ефективніше використовуються оборотні засоби.

Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотного капіталу є матеріаломісткість продукції (Мп).

Вона визначається як відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції в цілому (В/ВП).

Оскільки оборотний капітал становить значну частку продуктивного капіталу, раціональне використання речових складових оборотного капіталу є чинником підвищення ефективності обороту всього капіталу.

ТЕМА №7. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

Основні проблеми теми

1.Витрати виробництва, їх суть і види. Собівартість продукції, її структура

ішляхи зниження.

2.Прибуток як економічна категорія. Маса і норма прибутку.

.3. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємств України.

1. Витрати виробництва, їх суть і види. Собівартість продукції, її структура і шляхи зниження.

84

У процесі господарської і фінансової діяльності власники авансованого капіталу здійснюють виробництво з метою отримання прибутку, величина якого залежить від величини витрат виробництва.

В умовах капіталістичного (підприємницького) товарного виробництва, витрати виробництва визначаються як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками і можуть по-різному розподілятися між суб’єктами економічних відносин. Тому, як і в економічній теорії, так і в прикладних економічних науках, представники різних шкіл неоднаково визначали витрати виробництва.

А. Сміт під витратами виробництва розумів «абсолютні витрати, Д.Рікардо запропонував теорію «порівняльних витрат». В їх визначенні термін «витрати» зводиться до середніх суспільних витрат, тобто до вартості окремої одиниці продукції на середньовзятому підприємстві.

Представники маржиналістської економічної школи (Ф. Візер та ін.) запропонували суб’єктивну теорію витрат альтернативних можливостей. Дійсні витрати виробництва згідно з їх теорією, дорівнюють найвищій корисності тих благ, які могло б отримати суспільство використовуючи по іншому виробничі ресурси.

Останнім часом велика увага приділяється дослідженню трансакційних витрат. Р.Кроуз, який є представником неоінституціоналізму вважає, що це переважно витрати сфери обігу (реклама, утримування ринків та ін.).

За Марксовою методологією витрати виробництва (сукупні витрати живої та уречевленої праці) складаються з витрат суспільства і витрат підприємства.

Витрати суспільства – це сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, яка відображає вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства (див. рис. 12.1).

Суспільні витрати утворюють вартість товару. Структурними елементами вартості виробленого на основі найманої праці товару (W) є вартість спожитого постійного капіталу (С), вартість необхідного та додаткового продукту, які набувають форму змінного капіталу (V) та додаткової вартості (М) відповідно. Звідси:

W=C+V+ М

Вартість товару показує, що дійсними (повними) витратами цього виробництва для суспільства є витрати праці.

Однак те, у що обходиться виробництво товару для суспільства, не тотожнє тому, чого коштує його виробництво підприємцю-капіталісту.

Для нього виробництво товару визначається не витратами праці, а витратами капіталу – грошовими витратами на придбання засобів виробництва і робочої сили, які в процесі виробництва функціонують як постійний та змінний капітал. Якщо позначити капіталістичні витрати виробництва через К, то K = C + V, тобто вони дорівнюють сумі вартості постійного і змінного капіталу, витраченого на виробництво товару.

85

Отже, капіталістичні витрати виробництва менші за дійсні на величину додаткової вартості, яку створює додаткова праця найманих працівників і яку безкоштовно привласнює підприємець-капіталіст. У практиці господарювання країн СНД в період переходу до ринкової економіки

витрати виробництва підприємства виражені у вартісній формі мають назву собівартості продукції (с/в).

Залежно від функціонального призначення собівартість у господарській практиці поділяється на: цехову, розрахункову, фактичну, виробничу, кошторисну і комерційну (див. рис. 12.2).

Цехова собівартість включає витрати, пов’язані виключно з виготовленням продукції.

Розрахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді, на який розробляється виробнича програма.

Фактична собівартість відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період.

Виробнича собівартість складається із затрат на виготовлення товару і затрат на оплату праці управлінського та допоміжного персоналу, утримання офісів тощо.

Комерційна собівартість включає виробничу собівартість і затрати, пов’язані з реалізацією.

Кошторисна собівартість визначається за кошторисними нормами споживання виробничих ресурсів.

Перелічені види собівартості на різних підприємствах, які виготовляють однотипний товар, є різними. У цьому зв’язку виділяють собівартість індивідуальну та суспільну.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати на виготовлення продукції, що склались у кожного конкретного товаровиробника.

Суспільна собівартість – це узагальнена середньозважена індивідуальна собівартість для даного виробу на різних підприємствах, яка визнана споживачами. На основі суспільної собівартості встановлюють ціни на товари однієї галузі. Наприклад, якщо собівартість індивідуальна буде дорівнювати собівартості суспільній, то підприємство буде мати прибуток, а якщо менше, то отримає додатковий прибуток.

Приклад: Ц опт. = с/в + р; 100 = 80 с/в + 20р; 100 = 70інд.с/в + 20р + 10 р

Собівартість продукції займає найбільш важливе місце в системі якісних показників діяльності підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються:

-рівень організації виробничого процесу;

-технічний рівень;

-продуктивність праці;

-якість продукції тощо.

Собівартість продукції є мірилом рівня затрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на

86

продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості продукції і є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Враховуючи визначені обставини товаровиробник, завжди спрямовує свої зусилля на зниження собівартості.

Основні шляхи зниження собівартості:

підвищення продуктивності праці на основі механізації і автоматизації виробництва;

застосування прогресивних технологій;

широке використання спеціалізації, кооперування та диверсифікації виробництва;

удосконалення структури, управління організації виробництва і праці;

раціональне розміщення виробництва;

підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

зниження витрат на сировину, матеріали, паливо і електроенергію;

стимулювання економії живої та уречевленої праці;

підвищення техніко-економічного рівня підготовки працівників.

Пошук і виявлення цих та інших шляхів зниження собівартості дозволяє здійснити структура собівартості. На практиці структуру собівартості розглядають у двох площинах:

1). за елементами затрат;

2). за статтями калькуляції.

Структура собівартості за елементами затрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах. Вона визначається у розрахунку на повний обсяг виробництва. Витрати, що становлять собівартість продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного складу за такими показниками і в середньому становлять (%):

витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію – 70-75%;

витрати на оплату праці – 10-15%;

відрахування на соціальні потреби – 2-3%;

витрати на амортизацію основних фондів – 6-8%;

інші витрати – 3-4%.

Вони постійно змінюються і в різних галузях економіки будуть різними, виходячи зі специфіки виробництва.

За допомогою собівартості за статтями калькуляції обчислюється собівартість одиниці продукції. Калькуляція потрібна для обґрунтування цін на вироби; обчислення рентабельності виробництва; аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах; визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

У кінцевому підсумку калькуляція є документом, в якому представлені всі витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції у вигляді витратних статей (наприклад, стаття калькуляційних витрат сировини

87

і матеріалів містить: витрати на сировину; витрати на основні матеріали; витрати на допоміжні матеріали; плата за транспортування; плата за вантажно-розвантажувальні роботи тощо).

За умов, коли більшість країн світу за основу свого розвитку взяли ринкові методи господарювання, сьогодні більш поширеною в економічній теорії є концепція альтернативної вартості і альтернативних витрат виробництва.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, пропущена вигода) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені розвитку.

Альтернативні витрати – це сума, яку можна отримати від використання ресурсів вигідним способом.

Причиною виникнення альтернативних витрат є обмеженість ресурсів та вибір їх використання певним об’єктом господарювання.

Величину альтернативних витрат визначають як:

-доходи, які суб’єкт підприємницької діяльності повинен забезпечити постачальнику ресурсів, аби не допустити їх альтернативного використання. У цьому разі альтернативні витрати дорівнюють кількості інших продуктів (послуг), що не можна відтворити, якщо ці ресурси використовуються у виробництві конкретного продукту;

-грошові доходи, якими «жертвує» власник ресурсів, використовуючи їх для власного виробництва благ, а не для продажу їх на ринку.

 У зв’язку з цим представники так званої концепції альтернативної вартості дійсні витрати поділяють на зовнішні та внутрішні (див. рис.

12.1).

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання трудових та транспортних послуг тощо). Зовнішні витрати іноді ще називають бухгалтерськими витратами.

Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Альтернативні витрати використання ресурсу з точки зору «втраченою» вигоди внаслідок не найкращого використання цього ресурсу (витрати втрачених можливостей)

Неявні витрати включають недоотримані підприємством доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів.

Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. Економічні витрати – це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів

їхнього застосування.

Залежно від зростання обсягів виробництва неокласична теорія витрати диференціює на постійні і змінні.

88

Постійні витрати (Вп) – витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і, які фірма повинна сплачувати тоді, коли вона нічого не виготовляє (витрати на експлуатацію будівель, споруд, обладнання, орендна плата, проценти за кредит, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону об’єктів тощо).

Змінні витрат (Взм) – витрати, величина яких змінюються залежно від зміни обсягів виробництва(заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей).

Сума постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва становить загальні (валові) витрати.

Вз = Вп + Взм

Співвідношення постійних і змінних витрат підприємства у загальних витратах характеризує структуру витрат.

Висока частка змінних витрат свідчить про низький рівень механізації та автоматизації виробництва, використання універсальної малокваліфікованої ручної праці.

Висока частка постійних витрат є наслідком відносно високих витрат на амортизацію і відповідно низьких витрат на оплату праці промислововиробничого персоналу (ПВП).

Водночас слід враховувати, що автори неокласичної теорії витрати виробництва диференціюють на постійні і змінні лише в межах короткострокового періоду діяльності ринкових суб’єктів господарювання.

Короткостроковий період – період фіксованих потужностей, протягом якого фірма (підприємство) не може змінити жоден зі своїх виробничих чинників, але може змінити інтенсивність їх використання.

Отже, в межах короткострокового періоду виробничі потужності (основний капітал) підприємства є незмінними, але обсяг продукції можна змінити, використавши більшу або меншу кількість живої праці, сировини та інших ресурсів, додаючи їх до незмінних або фіксованих чинників.

Довгостроковий період – проміжок часу, протягом якого фірма має змогу перебудовувати виробництво і впливати на величину випуску, змінюючи не тільки перемінні, а й постійні витрати. Отже, існує досить стала залежність між витратами фірми й отриманими результатами (обсягами випуску), що проявляється по різному для різних періодів.

У короткостроковому періоді зміна якого-небудь елемента змінних витрат має своїм наслідком відповідну зміну в тому ж напрямку загального фізичного обсягу випуску продукту. Якщо при виробництві, наприклад велосипедів, фірма збільшуватиме кількість зайнятих робітників, то внаслідок цього підвищаться денні норми випуску продуктів.

У разі відсутності робітників випуск дорівнюватиме нулю. Один працівник також не зможе забезпечити протягом дня випуск хоча б одного велосипеда, але двоє зможуть це зробити. Збільшення кількості робітників до трьох створить можливість випускати три велосипеди, а залучення четвертого збільшить випуск до 7 одиниць на день. Залучення п’ятого, шостого і сьомого робітників доводить випуск до максимуму – 13 штук на

89

день, після чого подальше зростання стає неможливим через вичерпання можливостей устаткування, і восьмий робітник уже не додає до обсягу випуску нічого (див. табл. 12.1)

			Таблиця
	12.1.
	Витрати, кількість	Загальний випуск фізичних	Граничний
		одиниць на день
	робітників		продукт
		(велосипеди)
	0	0	-
	1	0	0
	2	1	1
	3	3	2
	4	7	4
	5	10	3
	6	12	2
	7	13	1
	8	13	0

Приклад і його аналіз див.: Економічна теорія. Посібник вищої школи/ Під заг. ред. Воробйова Є.М. – Харків, 2001. – с.340-341.

Як можна переконатися з наведених даних, зростання перелічених витрат збільшує обсяг випуску, але темп такого збільшення не постійний. Залучення кожного додаткового робітника дає різну віддачу у вигляді росту продуктивності. Перехід від використання одного робітника до двох дає збільшення продуктивності на одиницю, а від трьох до чотирьох - на чотири одиниці, після чого залучення кожного наступного робітника призводить до зменшення віддачі. Такий процес відбиває динаміка граничного продукту, що показує зміну випуску залежно від залучення кожної додаткової одиниці.

Динаміка показника граничного продукту свідчить про те, що існує певна межа, за якою віддача від збільшення якого-небудь певного елемента витрат починає зменшуватися. У цьому проявляє відображення закон

спадної віддачі (закон граничної продуктивності).

В зв’язку з цим виникає досить впевнений висновок: підприємцю важливо правильно оцінювати межі ефективного розширення виробництва. Вибір його реальних масштабів як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді визначається можливостями мінімізувати витрати і максимізувати економічний прибуток.

2. Прибуток як економічна категорія. Маса і норма прибутку.

За товарної форми виробництва найважливішою економічною категорією для будь-якого товаровиробника, найважливішим показником кінцевих

90