19. Інформаційне суспільство: загальна характеристика.

Информационное общество — теоретическая концепция постиндустриального общества; историческая фаза возможного эволюционного развития цивилизации, в которой информация и знания умножаются в едином информационном пространстве.

Своим названием термин «информационное общество» обязан профессору Токийского технологического института Ю. Хаяши, чей термин был использован в появившихся практически одновременно — в Японии и США - в работах Ф. Махлупа (1962)[1] и Т. Умесао (1963).

Главными продуктами производства информационного общества становятся информация и знания. Отличительные черты:

- увеличение роли информации, знаний и информационных технологий в жизни общества;

- возрастание числа людей, занятых информационными технологиями, коммуникациями и производством информационных продуктов и услуг, рост их доли в валовом внутреннем продукте;

- нарастающая информатизация общества с использованием телефонии, радио, телевидения, сети Интернет, а также традиционных и электронных СМИ;

- создание глобального информационного пространства, обеспечивающего:

а) эффективное информационное взаимодействие людей,

б) их доступ к мировым информационным ресурсам,

в) удовлетворение их потребностей в информационных продуктах и услугах;

- развитие электронной демократии, информационной экономики, электронного государства, электронного правительства, цифровых рынков, электронных социальных и хозяйствующих сетей;

- информация в чистом виде является предметом купли-продажи;

- безопасность информации;

- защита интеллектуальной собственности;

- управления информационным обществом со стороны государства, общественных организаций.

Кроме положительных моментов прогнозируются и опасные тенденции:

- все большее влияние на общество средств массовой информации;

- информационные технологиимогут разрушить частную жизнь людей и организаций;

- существует проблема отбора качественной и достоверной информации;

- многим людям будет трудно адаптироваться к среде информационного общества.

- существует опасность разрыва между "информационной элитой" (людьми, занимающимися разработкой информационных технологий) и потребителями.

20. Критерії загального виборчого права: історія і сучасність. Голосування: пряме і непряме. Цензи.

Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Загальне виборче право. Принцип загального виборчого права означає, що виборчі права (або хоча б активне виборче право) визнається за всіма дорослими і психічно 6руп населення6т. Це максимум можливого і розумного, який практично ніде не досягається.Загальність означає відсутність дискримінації за будь-яких підстав (статі,6руп населення6та6ру), тобто неможливість відсторонення від виборів будь-яких громадян або6руп населення.

Прямі вибори — система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща).Непрямі вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями (вибори президента у США, Фінляндії);

Активне виборче право — право громадян брати участь у виборах голови держави, представницьких органів влади (парламенту, місцевого органу влади), у ряді країн — також судів. Вік надання активного виборчого права звичайно встановлюється конституцією. Критеріями наявності або відсутності у особи активного виборчого права є: громадянство, вік, дієздатність та приналежність до територіальної громади (місце проживання). Пасивне виборче право — право громадянина бути вибраним до представницьких органів держави. (ВР — 21 рік, Президентом — 35 років)

Ви́борчий ценз — встановлені в конституції або законах умови, що обмежують коло осіб, які мають право брати участь у виборах. Ценз буває майновий, віковий, статевий, релігійний тощо. Виборчі цензи – сукупність умов, відповідність яким становить підставу для допуску громадян до участі у виборах.

Віковий ценз. У 109 країнах активне виборче право визнавалося за ли ¬ цями старше 18 років: наприклад, з 18 років – у США, великобичківці-рітаніі, Німеччини, Італії. Ценз громадянства означає, що до виборів допускаються лише особи, які перебувають у громадянстві даної держави не менше встановленого строку. Цей ценз не пов’язаний з длитель ¬ ністю проживання в країні і не вимагає сам по собі цього проживання. Наприклад, за Конституцією США членом палати представників Конгресу США може бути обрано особу, яка перебуває у громадянстві США не менше 7 років, а сенатором – не менше 9 років.Ценз грамотності та освітній ценз. Майновий ценз полягає у вимозі, щоб виборцю належало майно не нижче, ніж на визна ¬ поділену суму або щоб він сплачував податки визначено ¬ го розміру. У XX в. цей ценз практично скрізь був отме ¬ нен. Моральний ценз передбачає певні нравствен ¬ ні вимоги до виборця. Наприклад, в Ісландії від виборця потрібно, щоб він вів пристойний спосіб життя і володів доброю вдачею, в Мексиці не голосують особи, які зловживають наркотиками, в Нідерландах – позбавлені батьківських прав і т. п. Зазвичай позбавляються виборчих прав особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення Вільно ¬ ди за вироком суду (Великобританія, Росія). Релігійний ценз передбачає приналежність виборця до певної релігії. Наприклад, в іранський парламент можуть бути обрані лише особи, які сповідують іслам. Ценз статі припускав недопущення до виборів жінок. До кінця XIX в. він існував майже у всіх країнах. Сьогодні повсюдно відмінено. Расовий ценз в даний час відсутня. Розглянуті цензи являють собою обмеження як активного, так і пасивного виборчого права. До обмежень пасивного виборчого права належать несумісність і неізбіраемості. Несумісність