77. Сутність та форми авторитаризму.

Авторитаризм (від лат. Autoritas – цілковита влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб’єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об’єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застосування насильства чи примусу.

Залежно від того, на які соціальні групи і інститути спирається влада, можна виділити такі форми авторитарного режиму:

• Військові диктатури, що передбачають опір на армію. В умовах нерозвинутого громадянського суспільства і слабких демократичних традицій військові виступають найбільш організованою силою, яка володіє ресурсами для захоплення влади (як правило, шляхом державного перевороту). Подібні режими – досить часте явище в Африці, латинській Америці, на близькому Сході. Придушуючи політичні свободи, військові можуть виступити ініціаторами економічної модернізації суспільства (військова диктатура генерала А.Піночета в Чилі).

• Теократичний – з опорою на духовенство і релігію. На зразок можна навести сучасний Іран, де з середини 90-х pp. Намітилась тенденція до лібералізації режиму.

• Олігархічний – влада належить певним корпоративним кланам.

• Вождистський (режим особистої влади), що опирається на авторитет сильного лідера. Сам режим може мати підтримку народу. Основою для виникнення подібних режимів може стати відчуття зовнішньої загрози для країни. Самі лідери часто використовують націоналістичні гасла, ідеї незалежності або «модернізаційного прориву» (швидкого вирішення проблем економічної відсталості і бідності) для консолідації населення навколо власної влади.

• Змішані, поєднуючи в собі елементи різних режимів. Так, режим, встановлений С.Хусейном в Іраці, володів властивостями військового, вождистського і частково теократичного режимів одночасно. Військовий режим, встановлений у 1973 р. в Чилі, пізніше трансформувався в режим особистої влади А.Піночета.

78. Сутність, структура і рівні політичної свідомості.

Політи́чна 19н.19омість — сукупність інтимних почуттів і уявлень, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі і справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому.

Політична свідомість, отже, є системою ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин; це система знань і оцінок, завдяки яким відбувається усвідомлення сфери політики суб’єктами, що виступають у вигляді індивідів, груп, класів, спільнот. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому.

Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей.

В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.

Політична свідомість – системна освіта, що має різні рівні: 1) теоретичний – представлений різними роду концепціями, ідеями, переконаннями, що мають політичний характер. Усвідомлення політики на теоретичному рівні дозволяє: а) ставити і вирішувати її найважливішу мету і задачі – як фундаментальні (стратегічні), так і поточні (тактичні); б) визначати засоби і методи їх досягнення; в) визначати напрями і шляхи організаційно-політичного забезпечення рішення наспілих проблем; г) виробляти концептуальні підходи до соціального контролю ходу виконання політичних рішень і цільових програм; д) коректувати політику з урахуванням даних політичного досвіду.2 ) емпіричний – базується на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень. 3) буденний – характеризує сукупність виникаючих безпосередньо з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей. Даному рівню властиві яскраво виражені соціально-психологічні риси: настрої, відчуття, емоції.

За ознакою суб´єкта політики (соціологічний підхід) розрізняють такі її рівні: 1)політична свідомість суспільства; 2) політична свідомість соціальної спільноти (клас, нація, професійна, вікова група і т. 19н..); п 3) політична свідомість особи.