- •Isbn 966-7613-60-7
- •Isbn 966-7613-60-7
- •Глава 1
- •§ 1. Методологічні основи
- •§ 2. Основні форми взаємодії людини і суспільства з природним середовищем
- •§ 3. Природноресурсові відносини
- •§ 4. Об'єкти природноресурсового права
- •§ 5. Суб'єкти природноресурсового права та природноресурсова правосуб'єктність
- •§ 6. Методи правового регулювання природноресурсових відносин
- •§ 7. Принципи природноресурсового права
- •§ 8. Система природноресурсового права
- •Глава 2
- •§ 1. Розвиток природноресурсового законодавства до 1917 р.
- •§ 2. Розвиток природноресурсового законодавства в період 1917—1938 pp.
- •§ 3. Розвиток природноресурсового законодавства і права у 1938—1990 pp.
- •§ 4. Сучасний період розвитку природноресурсового права
- •Глава 3 Джерела природноресурсового права
- •§ 1. Поняття і характеристика джерел природноресурсового права
- •§ 2. Конституційні засади
- •§ 3. Кодифікаційні закони як основні джерела природноресурсового права
- •§ 4. Спеціальні закони як джерела природноресурсового права
- •§ 5. Нормативно-правові акти органів
- •§ 6. Нормативні акти місцевих органів
- •Глава 4
- •§ 1. Основні ознаки та визначення
- •§ 2. Конституційні засади права власності на природні об'єкти та їх ресурси
- •§ 3. Право власності на природні об'єкти в природноресурсових кодексах
- •Глава 14 цього Кодексу повністю присвячена праву власності на землю*. Згідно з її положеннями земля може перебувати у приват-
- •§ 4. Особливості закріплення права власності
- •§ 5. Зміст права власності на природні ресурси та його реалізація
- •§ 6. Способи захисту й охорони
- •Глава 5
- •§ 2. Основні види природокористування та їх юридичне закріплення
- •§ 3. Правове регулювання загального природокористування
- •§ 4. Правове регулювання спеціального природокористування
- •§ 5. Зміст права природокористування, права й обов'язки природокористувачів
- •§ 6. Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування
- •Глава 6
- •§ 1. Загальна характеристика управління та контролю у галузі природокористування
- •§ 2. Система органів управління і контролю в галузі природокористування
- •§ 3. Функції управління і контролю у галузі природокористування
- •§ 4. Правове регулювання ведення
- •Глава 7
- •§ 1. Земельні відносини в умовах сучасної земельної реформи
- •§ 2. Склад земельного фонду України
- •§ 3. Правові засади використання земельних ресурсів
- •§ 4. Умови та порядок вирішення
- •Глава 8
- •§ 1. Визначення поняття надр як природного
- •§ 2. Особливості правовідносин
- •§ 3. Компетенція органів державної влади щодо розпорядження надрами
- •§ 4. Умови і порядок надання надр у користування
- •§ 5. Використання надр для видобування корисних копалин
- •Глава 9
- •§ 2. Поняття і види водокористування, права та обов'язки водокористувачів
- •§ 3. Особливості спеціального
- •§ 4. Стандартизація і нормування в галузі
- •§ 5. Особливості застосування
- •Глава 10
- •§ 1. Визначення виключної (морської)
- •§ 2. Особливості правового статусу континентального шельфу України
- •§ 3. Використання рибних та інших
- •§ 4. Охорона суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні
- •§ 5. Юридична відповідальність за порушення
- •Глава 11
- •§ 1. Загальна характеристика законодавства про рослинний світ
- •§ 2. Рослинний світ як об'єкт правового регулювання
- •§ 3. Види природних рослинних ресурсів
- •§ 4. Правові форми та види використання природних рослинних ресурсів
- •§ 5. Правове регулювання відтворення природних рослинних ресурсів
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття лісового фонду та лісових ресурсів
- •§ 2. Право лісокористування та його види
- •§ 3. Підстави припинення права
- •§ 4. Особливості державного управління
- •§ 5. Державний облік лісового фонду,
- •Глава 13
- •§ 1. Загальна характеристика законодавства про тваринний світ
- •§ 2. Тваринний світ як об'єкт права власності та права користування
- •§ 3. Основні види використання тваринного світу
- •§ 4. Державне управління і державний контроль
- •§ 5. Юридична відповідальність
- •Глава 14 Правове регулювання використання
- •§ 2. Правове регулювання
- •§ 3. Правовий режим природних
- •§ 4. Особливості використання територій
- •§ 5. Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду і контроль за режимом їх використання
- •§ 6. Юридична відповідальність
- •Глава 15
- •§ 1. Поняття та види природних лікувальних ресурсів і комплексів
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів курортів
- •§ 3. Правовий режим використання
- •§ 4. Правовий режим використання
- •Глава 16
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів рекреаційних зон
- •§ 3. Правове регулювання зеленого туризму
- •§ 4. Особливості правового режиму використання природних ресурсів
- •Глава 17
- •§ 1. Поняття та види нематеріалізованих природних ресурсів
- •§ 2. Правові питання використання простору
- •§ 3. Правове регулювання використання атмосферного повітря
- •§ 4. Особливості правового регулювання використання кліматичного ресурсу
- •§ 5. Правове регулювання використання альтернативних джерел енергії
- •§ 6. Правове регулювання використання радіочастотного ресурсу
- •Глава 18
- •§ 1. Поняття та види правових режимів
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів зони екологічного лиха
- •§ 3. Особливості правового регулювання
- •§ 4. Правовий режим використання
- •§ 5. Особливості правового режиму
- •§ 6. Спеціальні правові режими використання екологічно уражених природних ресурсів
- •Загальна частина
Глава 14 Правове регулювання використання
територій та об'єктів природно-заповідного фонду
§ і. Поняття і класифікація територій
та об'єктів природно-заповідного фонду,
умови їх створення та оголошення
заповідними
Заповідання природи є однією із найдавніших форм людської діяльності, яка сягає своїм корінням в далеку давнину. Історично зміна завдань і функцій заповідання визначалась характером взаємодії суспільства і природи в ту чи іншу епоху. На початку зародження первинних відносин між природою і людиною найцінніші природні ресурси (тваринні та рослинні) стають об'єктами споживацьких цілей і водночас предметом особливої уваги. Були періоди, коли сама думка про втручання людини в перебіг природних процесів розглядалася як єретична, тому суспільство пристосовувалось до природних процесів.
Християнство, проголошуючи природу нижчою формою божественного творіння, визнавало її незамінність і непідвладність людській зухвалості. Вже тоді створювалися заповідні місця — місця нересту цінних видів риб; вводилися заборони на користування окремими угіддями (так звані священні діброви тощо), в яких недоторканність природи забезпечувалася переважно релігійними заборонами. Відомі й інші періоди, коли втручання людини в природні процеси і необмежена господарська діяльність призводили до швидкого знищення природних багатств. Тоді на вимогу громадськості вживалися спеціальні заходи (консервативна охорона), спрямовані на охорону природи.
На сьогодні гармонійність взаємовідносин суспільства і природи набули особливої гостроти та значущості. Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням в процесі розвитку агропромислового комплексу, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення близько 70% цінних природних комплексів і ландшафтів України1.
262
1 Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 38-39. - Ст. 248.
263
Негативний антропогенний вплив на довкілля призвів до зникнення з біосфери України великої кількості видів, зникнення загрожує багатьом існуючим видам флори та фауни. Розвиток виробництва, урбанізація, залучення в господарський обіг нових природних ресурсів, освоєння природних територій викликають необхідність підтримання якості природного середовища в належному стані, а також збереження для наших нащадків в природному стані унікальних або типових природних комплексів із усією сукупністю їх компонентів. Найефективнішим способом збереження та охорони унікальних або типових природних комплексів є їх вилучення із активного господарського використання і подальший розвиток мережі природно-заповідного фонду України.
Правову основу організації, охорони, використання територій природно-заповідного фонду та відтворення їх природних комплексів становлять: розділ 12 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"1, закони України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"2, від 21 вересня 2000 р. "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки"3, а також ряд указів Президента України та постанов Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.
Відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд України" природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Україна розглядає цей фонд як складову світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Структура природно-заповідного фонду України включає 11 категорій територій та об'єктів, які залежно від їх екологічної, наукової, історико-культурної цінності можуть бути об'єктами загальнодержавного або місцевого значення.
До об'єктів загальнодержавного значення належать: природні заповідники, національні природні парки. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх цінності та унікальності можуть бути об'єктами загальнодержавного або місцевого значення. Території та об'єкти природно-заповідного фонду залежно від походження класифікуються на природні те-
1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546. 1 Там само. - 1992. - № 34. - Ст. 502. ' Там само. — 2000. - № 47. - Ст. 405.
264
риторії та об'єкти і штучно створені об'єкти. До природних належать: природні та біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища. До штучно створених — ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети та необхідного режиму охорони відповідно поділяються: заказники — на 11 видів (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелео-логічні), а пам'ятки природи — на 5 (комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні). Законодавством Автономної Республіки Крим можуть бути встановлені додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Природно-заповідний фонд України (станом на 1 січня 2003 р.) має в своєму складі 7,4 тис. територій і об'єктів загальною площею близько 2715,4 тис. га, що становить 4,5% усієї території України1. У більшості країн Європи цей показник сягає 5—7%, а в північному регіоні — 11 —12%2. Так, на початок 2003 р. на Україні налічувалося 17 природних та 4 біосферних заповідники, 12 національних природних парків, 43 регіональних ландшафтних парки, 2,595 тис. заказників, 3 тис. пам'яток природи, 22 ботанічних сади, 12 зоологічних парків, 37 дендрологічних парків, 536 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва та 762 заповідних урочищ.
В правовій літературі виділяється два етапи створення та оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду: еколого-правовий та земельно-правовий3. На еколого-правовому етапі відбувається екологічне обґрунтування необхідності створення чи оголошення окремої категорії території чи об'єкта природно-заповідного фонду, виявляються її типові чи унікальні ознаки, а також екологічні, географічні, біологічні та інші ознаки. На земельно-правовому етапі відбувається оформлення вилучення (викупу) та відведення земель під об'єкти природно-заповідного фонду. При відведенні земель визначаються два види режиму земель: землі заповідного об'єкта та землі охоронних зон.
Для віднесення й оголошення території або об'єкта до природно-заповідного фонду насамперед необхідно підготувати і подати клопотання про створення чи оголошення території чи об'єкта природно-заповідного фонду. Ці дії можуть здійснюватися цен-
1 Національна допрвідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2002 році. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 56.
1 Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Заповщники), затверджена постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — N° 48. — Ст. 430.
' Див.: Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одесса, 2001. — С. 258; Петров В. В. Экологическое право России. — М., 1997. — С. 467.
265
тральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання про створення чи оголошення таких територій та об'єктів подаються до державних органів, уповноважених проводити їх попередній розгляд.
Клопотання має містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.
Клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду попередньо розглядаються у місячний термін: щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення — центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища; щодо територій та об'єктів місцевого значення — органами цього центрального органу виконавчої влади на місцях. У разі схвалення клопотань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях погоджують їх з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.
Результати погодження є підставою для розробки спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Розробку проектів створення територій та об'єктів загальнодержавного значення, таких як природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, забезпечує центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Відповідно розробка проектів створення територій та об'єктів місцевого значення (регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, заказників, пам'яток природи та парків — пам'яток садово-паркового мистецтва) забезпечується органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях. Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам.
Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Якщо створюються природні заповідники, національні природні парки, а також інші території та об'єкти
266
загальнодержавного значення, такі рішення приймає Президент України. Так, наприклад, 19 грудня 2001 р. був підписаний відповідний Указ про створення Черемського природного заповідника1, а 4 липня 1998 р. — про створення Яворівського національного
парку2.
Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасницею яких є Україна. Створюваний біосферний заповідник включається Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.