- •Isbn 966-7613-60-7
- •Isbn 966-7613-60-7
- •Глава 1
- •§ 1. Методологічні основи
- •§ 2. Основні форми взаємодії людини і суспільства з природним середовищем
- •§ 3. Природноресурсові відносини
- •§ 4. Об'єкти природноресурсового права
- •§ 5. Суб'єкти природноресурсового права та природноресурсова правосуб'єктність
- •§ 6. Методи правового регулювання природноресурсових відносин
- •§ 7. Принципи природноресурсового права
- •§ 8. Система природноресурсового права
- •Глава 2
- •§ 1. Розвиток природноресурсового законодавства до 1917 р.
- •§ 2. Розвиток природноресурсового законодавства в період 1917—1938 pp.
- •§ 3. Розвиток природноресурсового законодавства і права у 1938—1990 pp.
- •§ 4. Сучасний період розвитку природноресурсового права
- •Глава 3 Джерела природноресурсового права
- •§ 1. Поняття і характеристика джерел природноресурсового права
- •§ 2. Конституційні засади
- •§ 3. Кодифікаційні закони як основні джерела природноресурсового права
- •§ 4. Спеціальні закони як джерела природноресурсового права
- •§ 5. Нормативно-правові акти органів
- •§ 6. Нормативні акти місцевих органів
- •Глава 4
- •§ 1. Основні ознаки та визначення
- •§ 2. Конституційні засади права власності на природні об'єкти та їх ресурси
- •§ 3. Право власності на природні об'єкти в природноресурсових кодексах
- •Глава 14 цього Кодексу повністю присвячена праву власності на землю*. Згідно з її положеннями земля може перебувати у приват-
- •§ 4. Особливості закріплення права власності
- •§ 5. Зміст права власності на природні ресурси та його реалізація
- •§ 6. Способи захисту й охорони
- •Глава 5
- •§ 2. Основні види природокористування та їх юридичне закріплення
- •§ 3. Правове регулювання загального природокористування
- •§ 4. Правове регулювання спеціального природокористування
- •§ 5. Зміст права природокористування, права й обов'язки природокористувачів
- •§ 6. Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування
- •Глава 6
- •§ 1. Загальна характеристика управління та контролю у галузі природокористування
- •§ 2. Система органів управління і контролю в галузі природокористування
- •§ 3. Функції управління і контролю у галузі природокористування
- •§ 4. Правове регулювання ведення
- •Глава 7
- •§ 1. Земельні відносини в умовах сучасної земельної реформи
- •§ 2. Склад земельного фонду України
- •§ 3. Правові засади використання земельних ресурсів
- •§ 4. Умови та порядок вирішення
- •Глава 8
- •§ 1. Визначення поняття надр як природного
- •§ 2. Особливості правовідносин
- •§ 3. Компетенція органів державної влади щодо розпорядження надрами
- •§ 4. Умови і порядок надання надр у користування
- •§ 5. Використання надр для видобування корисних копалин
- •Глава 9
- •§ 2. Поняття і види водокористування, права та обов'язки водокористувачів
- •§ 3. Особливості спеціального
- •§ 4. Стандартизація і нормування в галузі
- •§ 5. Особливості застосування
- •Глава 10
- •§ 1. Визначення виключної (морської)
- •§ 2. Особливості правового статусу континентального шельфу України
- •§ 3. Використання рибних та інших
- •§ 4. Охорона суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні
- •§ 5. Юридична відповідальність за порушення
- •Глава 11
- •§ 1. Загальна характеристика законодавства про рослинний світ
- •§ 2. Рослинний світ як об'єкт правового регулювання
- •§ 3. Види природних рослинних ресурсів
- •§ 4. Правові форми та види використання природних рослинних ресурсів
- •§ 5. Правове регулювання відтворення природних рослинних ресурсів
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття лісового фонду та лісових ресурсів
- •§ 2. Право лісокористування та його види
- •§ 3. Підстави припинення права
- •§ 4. Особливості державного управління
- •§ 5. Державний облік лісового фонду,
- •Глава 13
- •§ 1. Загальна характеристика законодавства про тваринний світ
- •§ 2. Тваринний світ як об'єкт права власності та права користування
- •§ 3. Основні види використання тваринного світу
- •§ 4. Державне управління і державний контроль
- •§ 5. Юридична відповідальність
- •Глава 14 Правове регулювання використання
- •§ 2. Правове регулювання
- •§ 3. Правовий режим природних
- •§ 4. Особливості використання територій
- •§ 5. Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду і контроль за режимом їх використання
- •§ 6. Юридична відповідальність
- •Глава 15
- •§ 1. Поняття та види природних лікувальних ресурсів і комплексів
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів курортів
- •§ 3. Правовий режим використання
- •§ 4. Правовий режим використання
- •Глава 16
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів рекреаційних зон
- •§ 3. Правове регулювання зеленого туризму
- •§ 4. Особливості правового режиму використання природних ресурсів
- •Глава 17
- •§ 1. Поняття та види нематеріалізованих природних ресурсів
- •§ 2. Правові питання використання простору
- •§ 3. Правове регулювання використання атмосферного повітря
- •§ 4. Особливості правового регулювання використання кліматичного ресурсу
- •§ 5. Правове регулювання використання альтернативних джерел енергії
- •§ 6. Правове регулювання використання радіочастотного ресурсу
- •Глава 18
- •§ 1. Поняття та види правових режимів
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів зони екологічного лиха
- •§ 3. Особливості правового регулювання
- •§ 4. Правовий режим використання
- •§ 5. Особливості правового режиму
- •§ 6. Спеціальні правові режими використання екологічно уражених природних ресурсів
- •Загальна частина
§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів зони екологічного лиха
Постановою Верховної Ради України від 1 серпня 1990 р. "Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків
' Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 13. — Ст. 99.
346
Чорнобильської катастрофи" всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха у зв'язку з негативними наслідками Чорнобильської катастрофи. Це перший правовий режим в історії вітчизняного права, який запровадив просторово-зональну засаду управління надзвичайними ситуаціями. На виконання зазначеної постанови були прийняті закони України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"1 та від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.)2. Вказані закони і визначили правовий режим зони екологічного лиха.
В результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС велика кількість природних комплексів зазнала радіоактивного забруднення. Значну площу — 159 тис. га — займають радіаційно забруднені сільськогосподарські угіддя, не використовувані в сільськогосподарському виробництві. Безпосередньо в 30-кілометровій зоні відчуження вилучено з користування 65 тис. га сільськогосподарських угідь. За її межами — 123 тис. га. Внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено усього понад 8,4 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3,5 млн га ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь, понад 3 млн. га лісів (щільність забруднення радіоактивним цезієм перевищує 0,1 Кі/кв. км). Забруднення зазнали 74 райони у 12 областях України. Близько 70% українського Полісся забруднено радіонуклідами3.
Відповідно до Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стале забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що може призвести до опромінення населення на рівні понад 1 мзв (0,1 бер) у рік. За ступенем радіаційного забруднення згідно зі ст. 2 вказаного Закону радіоактивно забруднені території поділяються на чотири зони: зона відчуження — територія, з якої у 1986 р. було проведено евакуацію населення; зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, що зазнала інтенсивного забруднення довговічними радіонуклідами, із щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію — від 15 Кі/кв. км і вище, стронцію — від 3 Кі/кв. км і вище чи плутонію — від 0,1 Кі/кв. км і вище, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 5 мзв (0,5 бер) у рік понад дозу, що вона одержувала у доаварійний період; зона гарантованого добровільного відселення — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію — від 5 до 15 Кі/кв. км, стронцію — від
1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 158. 1 Там само. - 1992. - № 13. - Ст. 178.
3 Див.: Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Кавака-ша. - К., 2003. - С 365.
347
0,15 до 3 Кі/кв. км чи плутонію — від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 1,0 мзв (0,1 бер) у рік понад дозу, що вона одержувала у доа-варійний період; зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію — від 1 до 5 Кі/кв. км, стронцію — від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, чи плутонію — від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та інших чинників перевищує 0,5 мзв (0,05 бер) у рік понад дозу, що вона одержувала у доаварійний період.
Управління природними ресурсами зони екологічного лиха має свою специфіку. Річ у тім, що у найбільш небезпечних зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення управління здійснює спеціальний орган — Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення. У цих зонах відсутні органи місцевого самоврядування чи місцеві державні адміністрації. Функції управління зазначеними зонами виконує Адміністрація зони, яка має статус державного департаменту при Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Адміністрація діє на підставі Положення про державний департамент — Адміністрацію зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2000 р. № 1263і. Згідно з цим Положенням Адміністрація зони наділена повноваженнями з управління екологічно ураженими природними ресурсами, включаючи проведення екологічного моніторингу, відновлення екологічно уражених природних ресурсів, догляд за ними тощо. Адміністрація зони розпоряджається екологічно ураженими природними ресурсами, що включає в себе видачу дозволів на їх спеціальне використання.
У статтях 3, 4 Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначаються поняття радіаційно небезпечних і радіоактивно забруднених земель. Радіаційно небезпечні землі — це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської й іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. До них належать землі зони відчуження (30-кілометрової зони), а також зони безумовного (обов'язкового) відселення. Радіоактивно забруднені землі — це землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності. До радіоактивно забруднених земель належать землі зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного
1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 33. — С 92.
348
контролю. Згідно зі ст. 169 ЗК радіаційно небезпечні і радіоактивно забруднені землі об'єднуються в єдине поняття — техногенно забруднені землі. У ст. 170 цього Кодексу встановлені вимоги щодо вилучення з обігу та консервації таких земель. Відповідно до ст. 12 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" (в редакції Закону від 19 вересня 1996 р.)1 земельний податок не стягується за екологічно уражені землі.
Правовий режим зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення передбачає встановлення найбільш суворих обмежень у використанні природних ресурсів. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, природокористування, будь-яка інша діяльність, що не забезпечує дотримання режиму радіаційної безпеки. Правовий режим зазначених зон передбачає заборону як на спеціальне, так і на загальне використання екологічно уражених природних ресурсів: забороняється навіть перебування осіб у цій зоні без дозволу Адміністрації зони. Забороняється вивезення за межі цих зон без дозволу Адміністрації: землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей. Закон передбачає заборону на випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання і рибальство, перегін тварин, сплав лісу.
На території зазначених зон проводиться запобігання винесенню радіонуклідів за межі зони, екологічний моніторинг2, утримання території в належному санітарному і пожежонебезпеч-ному стані, застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості. Використання природних ресурсів у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення здійснюється тільки з дозволу Адміністрації зони. Порядок видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 18693.
У зоні гарантованого добровільного відселення згідно зі ст. 16 Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" забороняється: використання земельних ділянок для будівництва нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя і праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіци-
1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 45. — Ст. 238.
2 Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки затвер джена наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України від 6 серпня 2002 р. № 186 // Офіційний вісник України. — 2002. - № 36. - С 117.
' Там само. - 2000. - № 51. — С 66.
349
дів, отрутохімікатів без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров'я України та Мінприроди1.
У зоні гарантованого добровільного відселення здійснюється постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, житлових і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг. Закон передбачає забезпечення населення в необхідній кількості екологічно чистими питною водою та продуктами харчування. У разі доцільності проводиться дезактивація території спеціальними підрозділами.
Отже, правовий режим зони гарантованого добровільного відселення передбачає не заборону, а обмеження використання природних ресурсів. Закон не конкретизує, що слід розуміти під природокористуванням, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки. Водночас ст. 1 Закону України від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"2 визначає радіаційну безпеку як дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та довкілля, встановлених екологічним законодавством. Закон України від 14 січня 1998 р. "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання"3 встановлює основні дозові межі опромінення населення. Крім того, в Україні діють Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97), затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 липня 1997 р. № 208.
З точки зору радіаційного права видається, що використання природних ресурсів у зоні гарантованого добровільного населення дозволяється лише тоді, якщо таке використання не пов'язане з порушенням норм радіаційної безпеки, затверджених радіаційним законодавством. Йдеться про нормативи як опромінення населення, так і негативного радіаційного впливу на довкілля. Слідкувати за режимом використання природних ресурсів у зоні гарантованого добровільного відселення повинні державні органи — Міністерство надзвичайних ситуацій України, Мінприроди, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві ради тощо.
У разі необхідності на небезпечних радіаційно забруднених ділянках мають бути встановлені спеціальні обмежувальні позначки. Громадяни, які здійснюють природокористування, можуть використовувати природні ресурси зони гарантованого добровільного відселення, якщо це не заборонено відповідними державними органами. Якщо ж вони будуть використовувати природні ресурси, незважаючи на попереджувальні знаки та оповіщення населення через засоби масової інформації — це буде порушенням законодавства, і за такі дії може настати відповідальність згідно зі ст. 46-1 КпАП.
' Порядок застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. N° 92.
2 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 12. — Ст. 81.
3 Там само. - 1998. - N° 22. - Ст. 115.
350
У зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно зі ст. 18 Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" забороняється: створення рекреаційних природних комплексів та об'єктів, а також використання земельних ділянок для будівництва нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення і довкілля; будь-яка діяльність з використання природних ресурсів, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки.
Що стосується обмеження використання екологічно уражених природних ресурсів, то правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю передбачає такі ж обмеження, як і у зоні гарантованого добровільного відселення. Критерії визначення відповідності природокористування вимогам норм радіаційної безпеки нами вже розглядалися. Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю передбачає особливості застосування пестицидів та агрохімікатів у цій зоні.
У зоні посиленого радіоекологічного контролю, де землі визначені як радіоактивно забруднені, дозволяється обмежене застосування заходів захисту рослин. Допускаються агротехнічні, фізичні, біологічні та системи застосування засобів захисту рослин з мінімальним застосуванням помірно небезпечних та мало небезпечних пестицидів (3—4 клас), перелік яких щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Мінприроди, погодженим із Міністерством охорони здоров'я України. У зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю забороняється використання пестицидів за допомогою авіації та в спорудах захищеного грунту. Використання високо небезпечних та надто небезпечних препаратів (1—2 клас) на територіях, землі яких віднесені до радіоактивно забруднених, можливе лише під час спалахів епізоотій або епіфітотій, а також для попередження проникнення на ці території об'єктів зовнішнього карантину рослин. Дозвіл на застосування цих препаратів видає Міністерство надзвичайних ситуацій України за погодженням з Мінагрополітики, Мінприроди та Міністерством охорони здоров'я України.