§ 5. Особливості правового режиму

використання природних ресурсів території,

на якій оголошено карантин

Правовий режим карантину може бути санітарним, карантином тварин і карантином рослин. Санітарний карантин може впровад­жуватися у зв'язку з поширенням на території України інфекцій­них хвороб відповідно до Закону України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб"² і Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Мі­ністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696³. Карантин визначаєть­ся як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовують-

¹ Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лист.

² Там само. — 2000. — 5 вер.

^! Там само. - 2000. - 13 груд. ⁴ Там само. — 2001. — 14 бер. _ч

' Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.

' Там само. - 2000. - № 24. - Ст. 228.

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — N° 17. — С 80.

356

357

ся для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного санітарного лікаря Ук­раїни. При цьому можуть встановлюватися обмеження щодо вико­ристання природних ресурсів, необхідні для захисту населення від інфекційних хвороб. Може передбачатися тимчасове обмеження права приватної власності на природні ресурси та природокористу­вання, покладення на власників природних ресурсів чи природоко-ристувачів додаткових обов'язків, пов'язаних із забезпеченням пра­вового режиму карантину. Місцеві державні адміністрації та місце­ві ради мають право залучати для здійснення карантинних заходів природні ресурси приватної власності з наступним повним відшко­дуванням їх вартості або витрат, пов'язаних з їх використанням. Вони також можуть впроваджувати підвищені вимоги до якості питної води. Встановлюється особливий порядок проведення сані­тарних, дезінфекційних, профілактичних, протиепідемічних та ін­ших заходів. Природокористування, яке сприяє поширенню інфек­ційних хвороб, може бути обмеженим чи забороненим.

Карантин тварин визначається Законом України від 25 червня 2000 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 15 лис­топада 2001 р.)' як особливий режим, що встановлюється на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин, що допус­кає встановлення тимчасових обмежень у здійсненні прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків. Ка­рантин у місцях виникнення небезпечних захворювань встановлю­ється та скасовується рішенням місцевої державної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцево­го самоврядування міст обласного значення, у тому числі на тери­торії окремих господарств за поданням відповідного органу дер­жавної ветеринарної медицини, а в межах одного або кількох регі­онів — за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Дер­жавного департаменту ветеринарної медицини. Про встановлення карантину у зв'язку з хворобою, внесеною до списку А*, подовжен­ня строку його дії та про скасування Головний державний інспек­тор ветеринарної медицини України повідомляє Міжнародне епі­зоотичне бюро, а у разі виникнення карантинних хвороб, спільних для тварин і людей — Головного державного санітарного лікаря України.

У разі виникнення на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, що раніше не ре­єструвалися, за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотич-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 8. — Ст. 62.

* Список А — список інфекційних хвороб тварин, що швидко поширюються та мо­жуть призвести до важких соціально-економічних наслідків або становити загрозу для здоров'я людей і негативно впливати на національну безпеку та міжнародну торгівлю. Список А визначається Міжнародним епізоотичним бюро.

358

ної комісії при Кабінеті Міністрів України хворі тварини та твари­ни з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а у разі не­обхідності — тварини інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забиваються (дорізуються), а їх туші, малоцінний рема­нент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинни­ком такої передачі, знищуються шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазна­чених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнен­ня яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448'. До перелі­ку включені ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.

Карантин встановлюється протягом доби після виявлення ка­рантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути вве­дені приписом головного державного інспектора ветеринарної ме­дицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантин­ної зони та органи виконавчої влади суміжних районів і областей.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обстави­ни, що сприяли виникненню карантинного захворювання, визна­чаються межі карантинної та загрозливої зони, спеціальні ветери­нарно-санітарні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію осередків небезпечних інфекційних захворювань тварин, а також тимчасові обмеження прав юридичних та фізичних осіб з покла­денням на них додаткових обов'язків і затверджується план локалі­зації, ліквідації та профілактики захворювання. Обов'язковому ка­рантину підлягають також усі тварини, що надходять до госпо­дарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо у спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчен­ня якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари.

У разі встановлення карантину може вводитися повна або час­ткова заборона: провозити або переганяти тварин через карантин­ну зону, ввозити (заводити) в цю зону, вивозити (виводити) з неї тварин; вивозити або виносити (у тому числі пересилати посилка­ми) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного по­ходження, корми; перегруповувати, переводити (перевозити) тва­рин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозво­лу головного державного інспектора ветеринарної медицини райо­ну, міста, області; доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі до­машньої птиці) та транспорту на територію ферми і до тварин-

¹ Офіційний вісник України. - 1998. - № 14. - С 61.

Ш

ницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговую­чого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму); проводити ярмарки, аукціони, семінари, виставки тварин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо; пересуватися на тран­спортних засобах у карантинній зоні; заготовляти, торгувати твари­нами, продукцією тваринного і рослинного походження в каран­тинній зоні.

На дорогах при в'їзді у населені пункти, на ферми виставляєть­ся охорона, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встанов­люються знаки щодо обов'язкового об'їзду карантинної зони. По­ложення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394'. Вивезення тварин, продукції тваринного і рослинного по­ходження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням від­повідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Твари­ни, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом, підлягають знешкодженню або утилізації від­повідно до законодавства. Господарське використання гною від хворих тварин або тварин з підозрою на хворобу допускається ли­ше у випадках, передбачених інструкцією щодо боротьби з хворо­бами тварин, та після попереднього надійного знезараження. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, аеродромах, а також у господарствах, що знаходяться в карантин­ній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розванта­ження тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів та іншої продукції, що може бути носієм збудника інфек­ційної хвороби.

З метою запобігання поширенню карантинних хвороб і ліквіда­ції їх у первинних осередках зараження за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії може проводи­тися мобілізація та використання матеріальних ресурсів, у тому числі природних ресурсів підприємств, установ та організацій, що знаходяться поза карантинною зоною. На час карантину може змі­нюватися режим роботи підприємств, установ та організацій. Осо­бам, які постраждали внаслідок встановлення карантину або у зв'язку з проведенням робіт щодо ліквідації та профілактики ка­рантинних хвороб тварин, відшкодовуються збитки згідно з Поряд­ком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798². Методика розрахун­ку збитків, завданих особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням ро-

біт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хво­роб тварин затверджена наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2001 р. № 395^і.

Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин"² для боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур'янами передбачає можливість впровадження особливого режиму захисту рослин. За­кон визначає його як особливий правовий режим діяльності місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небезпечних шкідників і хвороб у межах насе­леного пункту, району, області, кількох областей. Особливий ре­жим захисту рослин впроваджується на території населеного пун­кту, району, області, кількох областей у разі масового розвитку і поширення особливо небезпечних шкідливих організмів і виник­нення потреби у додаткових заходах та ресурсах щодо їх локаліза­ції і ліквідації.

У разі масового розвитку і поширення особливо небезпечних шкідливих організмів головні державні інспектори (або їх заступ­ники) захисту рослин України областей, районів упродовж однієї доби після виявлення масового поширення особливо небезпечних шкідливих організмів вносять подання про запровадження особли­вого режиму захисту рослин до відповідного органу місцевого са­моврядування, місцевого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Територія особливого режиму захисту рослин встановлюється у межах населеного пункту, району, області відпо­відним органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей — Кабінетом Мініс­трів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на від­повідній території, і громадян, що на ній проживають.

У рішенні про запровадження особливого режиму захисту рос­лин зазначаються: обставини, що спричинили запровадження особливого режиму захисту рослин; межі території, на якій запро­ваджується особливий режим захисту рослин; період, на який зап­роваджується особливий режим захисту рослин; перелік особливо небезпечних шкідливих організмів та заходи щодо їх локалізації і ліквідації.

На території з особливим режимом захисту рослин здійснюєть­ся знешкодження особливо небезпечних шкідливих організмів, за­лучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріаль­них тощо), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян для локалізації і ліквідації особливо небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може

' Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — С 75. ² Там само. — 2001. - № 28. - С 71.

Офіційний вісник України. - 2002. - № 5. - С. 111

кіломості Веоховної Ради України. - 1998. - № 50-51. - Ст. 310.

360

361

передбачати й інші необхідні заходи, зокрема щодо використання природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Закону України від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.)¹ каран­тин рослин — це правовий режим, що передбачає систему заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Карантинний ор­ганізм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території Ук­раїни та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним про­дуктам. Отже, якщо Закон "Про захист рослин" регулює всі відно­сини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від шкідни­ків, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено пошире­ні на території України. Тобто карантин рослин органічно вклю­чається в захист рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкід­ників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.

У разі виявлення карантинних організмів вказаний Закон пе­редбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливого режиму захисту рослин. Карантинний режим запровад­жується: в межах кількох областей — Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного інспектора з карантину рослин України; на території області, кількох районів, району, населеного пункту чи території окремого господарства — відповідною місце­вою державною адміністрацією за поданням відповідних головних державних інспекторів з карантину рослин України, державних інспекторів з карантину рослин. Карантинний режим запроваджу­ється протягом доби з моменту виявлення карантинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровадження або скасування карантинного режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, що знаходяться або проживають у карантинній зоні.

У рішенні про запровадження карантинного режиму обов'язко­во зазначаються: обставини, що спричинили запровадження каран­тинного режиму; межі карантинної зони, у якій запроваджується карантинний режим; час, з якого запроваджується карантинний режим; карантинні заходи, що здійснюються в карантинній зоні, та органи, що їх здійснюють.

Відповідно до Закону "Про карантин рослин" у карантинній зо­ні здійснюються такі спеціальні карантинні заходи: огляд та обсте­ження підкарантинних матеріалів та об'єктів; здійснення контролю за проведенням локалізації та ліквідації карантинних організмів особами; заборона вивезення з карантинної зони заражених каран­тинними організмами підкарантинних матеріалів та об'єктів; знеза­раження підкарантинних матеріалів та об'єктів; технічна переробка заражених карантинними організмами підкарантинних матеріалів.

Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 28. — Ст. 212.

362

Рослини і рослинні продукти, заражені карантинними організ­мами, які неможливо знезаразити або направити на технічну пере­робку, підлягають знищенню в порядку, встановленому законом. Використання та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантинної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантинних організмів у вогнищі зараження допускаються Мінаг-рополітики відповідно до закону.