- •16. Держава й право в навчанні Аристотеля
- •17. Політичне й правове навчання Полібія
- •18. Політичне й правове навчання Епікура
- •20. Політичне й правове навчання Цицерона
- •21. Політичне й правове навчання Сенеки
- •22. Політико-правові погляди Августина
- •23. Політичні і правові ідеї раннього християнства
- •24. Погляди середньовічних юристів на державу й право
- •26. Політико-правова теорія ф.Аквінського
- •27. Політичний трактат Слово про закон і благодать Іларіон серІх ст.
- •28.Роль православ’я в становлені державності й права Київської Русі
- •29.Політична програма Володимира Мономаха
- •31. Теологічна теорія держави і права
- •33. Навчання н.Макіавеллі про державу й право
- •34. Політико-правові ідеї Мартіна Лютера
- •35. Вчення ж.Бодена про державу й право
- •36. Вчення про державу та право Гуго Гроція
- •37. Політичне й правове навчання т. Гоббса
- •38. Політичне й правове навчання б. Спінози
- •40.Державно правова концепція Давіда Юма.
- •41. Навчання Вольтера про державу й право.
- •42. Навчання ш.Монтеск'є про державу й право. Вчення про поділ влади.
- •43. Політичні й правові навчання ж.Ж. Руссо.
- •44. Державно-правові навчання французьких Просвітителів: д.Лідро, п.А. Гольбах, к.А. Гельвецій.
- •45. Правові теорії ч. Беккария.
- •46. Політичні й правові погляди федералістів. (сша). Дж.Адамс, Ал. Гамільтон, Дж. Медісон
- •47.Політико-правові погляди т. Джефферсона
- •48.Політичне і правове вчення і. Канта.
- •50.Право, держава і громадянське суспільство у вченні г.-в.-ф. Гегеля.
- •52.Політичні й правові погляди і.Бентама
- •53.Вчення про державу і право Дж.С.Мілля
- •54. Політико-правові погляди с.Десницького
- •55. Політико-правові навчання і.С.Пересвєтова
- •57. Державно-правові навчання о.М.Радіщева
- •58. Політико правові ідеї п.І.Пестеля
- •59.Політичні й правові погляди і.Т.Посошкова
- •60. Політичне навчання « не користолюбців « Ніл Сорський
- •61. Політико-правове навчання ф.Прокоповича
- •62.Теорія правової держави: історія і сучасність
- •63.Політичне навчання п.А.Кропоткіна
- •64.Державно-правове вчення б.М. Чичеріна
- •65.Конституційні проекти м.Муравйова
- •67.Вчення про державу і право м.М.Ковалевського
- •68.Політико правові погляди м.Грушевського
- •69.Політичні погляди м.І.Костомарова
43. Політичні й правові навчання ж.Ж. Руссо.
Політичні ідеї Руссо безпосередньо пов'язані з його філософським вченням і соціальної теорією. Основні принципи його концепцій - це демократизм, гуманізм, антимонархизм, колективізм.
Руссо виходив з гіпотези про природному стані людства, в якому всі були рівні і що він, на відміну від Гоббса, називав - "золотим століттям людства", де панували свобода, рівність, суспільна власність. Однак з появою приватної власності і соціальної нерівності, що суперечили природного рівності, починається боротьба між бідними і багатими. "Нарождающееся (догосударственное) товариство прийшло в стан самої страшної війни: людський рід не міг вже ні повернутися назад, ні відмовитися від злощасних придбань, зроблених їм". Вихід був в угоді про створення державної влади та законів, якими будуть підкорятися всі. Однак, втративши свою природну свободу, бідні не знайшли політичної волі. Створені шляхом договору держава і закони "наклали нові пута на слабкого і додали нові сили багатому". На противагу такому напрямку розвитку суспільства Руссо пропонує свою концепцію "створення Політичного організму як справжнього договору між народами і правителями". В результаті такого договору "замість окремих осіб створюється умовне колективне Ціле. Це Ціле отримує в результаті свою єдність, своє спільне Я, своє життя і волю. Це юридична особа (person publique) колись називалося Цивільної громадою, нині ж іменується Республікою, або Політичним організмом: його члени називають цей Політичний організм Державою, коли він пасивний, Сувереном, коли він активний, Державою - при зіставленні його з йому подібними. Що до членів асоціації, то вони в сукупності отримують ім'я народу, а окремо називаються громадянами як беруть участь у верховній влади і підданими як підкоряються законам Держави".
Руссо робить акцент у своїх політичних побудовах не на индивиде, а на групі, класі, бар, тому окремий громадянин у них часто поглинається суспільством.
Найбільш докладно Руссо розвиває ідею народного суверенітету (що відображало інтереси плебейско-демократичних сил Франції), з якої виводить принцип постійного народного контролю за державними організаціями через демократичний "трибунал". Згідно принципу народного суверенітету, революції проти тиранів не є злом, вони закономірні і справедливі. Руссо висунув ідею прямого народоправления в демократичній республіці, де чітко розділені законодавча і виконавча влада держави. Ідеалами такий республіки, вищим благом людини, як підкреслював Руссо в роботі "Про суспільний договір", є принципи - свобода, рівність, демократія і дотримання громадського договору.
Своїм вченням про законі як вираженні загальної волі і про законодавчої влади як прерогативи невідчужуваного народного суверенітету, своєю концепцією суспільного договору і принципів організації держави, Руссо зробив величезний вплив на подальшу державно-правову теорію і соціально-політичну практику.