- •16. Держава й право в навчанні Аристотеля
- •17. Політичне й правове навчання Полібія
- •18. Політичне й правове навчання Епікура
- •20. Політичне й правове навчання Цицерона
- •21. Політичне й правове навчання Сенеки
- •22. Політико-правові погляди Августина
- •23. Політичні і правові ідеї раннього християнства
- •24. Погляди середньовічних юристів на державу й право
- •26. Політико-правова теорія ф.Аквінського
- •27. Політичний трактат Слово про закон і благодать Іларіон серІх ст.
- •28.Роль православ’я в становлені державності й права Київської Русі
- •29.Політична програма Володимира Мономаха
- •31. Теологічна теорія держави і права
- •33. Навчання н.Макіавеллі про державу й право
- •34. Політико-правові ідеї Мартіна Лютера
- •35. Вчення ж.Бодена про державу й право
- •36. Вчення про державу та право Гуго Гроція
- •37. Політичне й правове навчання т. Гоббса
- •38. Політичне й правове навчання б. Спінози
- •40.Державно правова концепція Давіда Юма.
- •41. Навчання Вольтера про державу й право.
- •42. Навчання ш.Монтеск'є про державу й право. Вчення про поділ влади.
- •43. Політичні й правові навчання ж.Ж. Руссо.
- •44. Державно-правові навчання французьких Просвітителів: д.Лідро, п.А. Гольбах, к.А. Гельвецій.
- •45. Правові теорії ч. Беккария.
- •46. Політичні й правові погляди федералістів. (сша). Дж.Адамс, Ал. Гамільтон, Дж. Медісон
- •47.Політико-правові погляди т. Джефферсона
- •48.Політичне і правове вчення і. Канта.
- •50.Право, держава і громадянське суспільство у вченні г.-в.-ф. Гегеля.
- •52.Політичні й правові погляди і.Бентама
- •53.Вчення про державу і право Дж.С.Мілля
- •54. Політико-правові погляди с.Десницького
- •55. Політико-правові навчання і.С.Пересвєтова
- •57. Державно-правові навчання о.М.Радіщева
- •58. Політико правові ідеї п.І.Пестеля
- •59.Політичні й правові погляди і.Т.Посошкова
- •60. Політичне навчання « не користолюбців « Ніл Сорський
- •61. Політико-правове навчання ф.Прокоповича
- •62.Теорія правової держави: історія і сучасність
- •63.Політичне навчання п.А.Кропоткіна
- •64.Державно-правове вчення б.М. Чичеріна
- •65.Конституційні проекти м.Муравйова
- •67.Вчення про державу і право м.М.Ковалевського
- •68.Політико правові погляди м.Грушевського
- •69.Політичні погляди м.І.Костомарова
50.Право, держава і громадянське суспільство у вченні г.-в.-ф. Гегеля.
Найбільш ґрунтовну спробу наукового аналізу й пізнання сутності права й держави було зроблено німецьким філософом Георгом-Вільгельмом-Фрідрі-хом Гегелем (1770—1831) у "Філософії права" та інших працях. Право, в розумінні Гегеля, є наявним буттям свободи. Відповідно до трьох основних ступенів і форм категоризації понять "свобода" і "право" "Філософія права" поділяється на три частини: "абстрактне право", "мораль", "моральність". "Філософія права" Гегеля ввібрала в себе деякі ідеї попередніх філософських поколінь. Передовсім це — уявлення ще Платона та Аристотеля про цілісність життя поліса, а також думка Аристотеля про те, що держава є попередником окремих громадян і що людина — "істота політична". Ідея моральної цілісності держави, перейнята німецьким філософом від античних мислителів, у подальшому була розвинена ним відповідно до: поглядів Т. Гоббса про політичну централізацію, розумність життя в державі; до поняття "загальної волі" Ж.-Ж. Руссо; до ідей історизму, народного духу і єдності волі Ш.-Л. Монтеск'є. А втім, державно-правові погляди Гегеля набагато глибші та ґрунтовніші, ніж у його попередників. Він відкинув ідею природного стану і договірного походження держави, вважаючи, що договір має місце тільки у відносинах, що регулюються приватним правом, і не може бути джерелом державності. Гегель піддав критиці індивідуалізм природно-правових поглядів Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, які виходили з первинності не цілого — держави, народного духу, а окремої особи. У своїх філософсько-правових працях Гегель піддав критиці як емпіричний спосіб тлумачення права, притаманний, на його думку, Т. Гоббсові, Дж. Лок-кові та Ж.-Ж. Руссо, так і формальний спосіб, властивий І. Кантові. За емпіричного підходу, зазначав він, панують споглядання та однобічність розгляду, тоді як формальний підхід визначається рефлексією та абсолютизує розум. Вся сфера об'єктивного духу в Гегеля — це реалізація ідеї права або свободи. Мораль, моральність, держава — це все, на думку філософа, особливе право або дійсне буття різних ступенів свободи. Значну увагу в політико-правовому вченні Гегеля приділено проблемам співвідношення держави та особистості. Вчення Гегеля з цього приводу є підсумком цілого етапу в історії політико-правових ідей і початком нового етапу розвитку. Громадська і філософська думка на першому етапі переконувала в тому, що одинична особа, наділена розумом і незалежною волею, є вихідною суспільного розвитку. Правам особи було присвоєно статус первинних, вічних, невід'ємних, що випливають із самої її природи. Суспільство розглядалося як механічна сума окремих осіб, продукт їхньої теоретичної та практичної діяльності. Гегель переконливо довів, що справедливою може бути і протилежна концепція: людина, особистість є продуктом розвитку суспільства — сім'ї, громадянського суспільства, держави, — обумовлена ним, зобов'язана йому всім своїм існуванням і розвитком. Гегель був переконаний, що істинна сутність особи та її свобода полягають у прагненні індивіда до своєї загальної природи, а право, з огляду на це, — практичне втілення свободи в її загальному вигляді в реальній дійсності, торжество об'єктивного духу у формі держави. Гегелівський період політико-правових досліджень упродовж значного часу характеризувався двома напрямками. Перший з них об'єднував в одному контексті право і свободу, розвивав певні аспекти вчення Гегеля з перевагою загального; другий напрямок вбирав у себе правові погляди Канта, де пріоритет надавався індивідуальному, конкретній особистості.