44. Державно-правові навчання французьких Просвітителів: д.Лідро, п.А. Гольбах, к.А. Гельвецій.

Найважливішими представниками французької матеріалізму XVIII ст. були Д. Дідро, До. Гельвецій, П. Гольбах. Дідро, Гольбах і Гельвецій стояли на передових позиціях, демократично налаштованих шарів буржуазії у антифеодальному таборі.

Денні Дідро (1713-1784) керував виданням знаменитої "Енциклопедії", яка стала своєрідним друкованим органом французьких просвітителів. "Енциклопедія" зіграла важливу роль у пропаганди ідей просвіти і підготовці Великої Французької буржуазної революції.

Соціально-політичне вчення Дідро засноване на низці положень теорії природного права. Згідно з її поглядам, люди жили спочатку в природному (догосударственном стані) ; вони були рівні між собою і користувалися повну незалежність. Цей опис, багато в чому збігається з попередніми навчаннями школи природного права, Дідро прагнув доповнити фактами з первісної історії. У його інтерпретації природний стан виявлялося вже не стільки періодом ізольованого існування індивідів, скільки епохою первісних колективів з громадською власністю на засоби праці.

З появою приватної власності та духа наживи, цього "джерела всіх пороків", природне рівність зникло, і люди розділилися на багатих і бідних. Як один з прикладів природного стану Дідро приводив товариство інків.

Державна влада виникає в результаті договору, який люди уклали між собою, щоб забезпечити своє щастя. Дідро розглядав суспільний договір не як реальна угода, що мало місце в минулому, а як постійно поновлюваний згоду громадян на підпорядкування існуючої влади.

Свої політичні симпатії Дідро віддавав республіці, але, як і багато інші просвітителі, вважав її непридатною для великій території Франції. Питання про майбутнє державний устрій країни він залишив, по суті, відкритим.

Концепцію виховання як засоби переходу до розумного і справедливого суспільного ладу розробив Клод Адріан Гельвецій (1715-1771). Основні твори мислителя називаються "Про розум" і "ПРО людину".

Соціально-політична доктрина сформувалася в полеміці з Монтеск'є про причини, що визначають суспільне життя. Гельвецій виключив з цих причин географічні фактори. Спростовуючи вчення Монтеск'є, він доводив, що відмінності в законах і вдачі обумовлені виключно соціальним середовищем. Люди всюди народжуються з рівними здібностями і задатками, а відрізнятися починають лише під впливом сім'ї, законів виховання і найближчого оточення. Виникнення держави і Гельвецій виводив із суспільних інтересів.

Соціально-політична доктрина Гельвеция, в цілому, була ідеалістичної і метафізичної, бо серед причин, що викликають зміни в законодавстві і вдачі, на перше місце у нього висуваються причини духовного порядку - форма правління, вплив пануючих думок.

Ідеалізм громадських поглядів Гельвецій особливо яскраво виявився в його трактування переходу до розумної організації товариства. Гельвецій підкреслював значення позитивних законів затвердження "розумного ладу". Погляди народу, стверджував він, можна змінити лише за умови, що буде змінене законодавство. Перебільшуючи можливості правового регулювання суспільних відносин, Гельвецій доводив постулати юридичної світогляду до крайніх висновків.