- •1. Роль і місце соціальної педагогіки в системі наук про суспільство.
- •2. Соціальна педагогіка і соціальна робота.
- •4. Предмет, завдання і функції соціальної педагогіки.
- •5. Принципи соціальної педагогіки. Принципи природовідповідності, культуровідповідності і гуманізму: значення та механізми реалізації.
- •6. Дидактичні принципи і правила соціально-педагогічної діяльності.
- •7. Специфіка соціально-педагогічних понять: соціально-освітній простір, соціальний розвиток і соціальне формування особистості.
- •8. Професійний портрет соціального педагога.
- •9. Призначення, сфери діяльності та функції соціального педагога.
- •10. Кодекс етики соціального педагога.
- •12. Значення неперервності освіти у професійній діяльності.
- •14. Організація соціальної допомоги в античному та середньовічному суспільствах.
- •15. Ідеї позашкільного виховання у педагогічній системі Дж. Локка (“виховання джентльмена”).
- •16. А. Дістервег – засновник соціальної педагогіки.
- •17. Педагогічні ідеї к. М. Вентцеля (ідея “Будинку вільної дитини”).
- •18. Виховання дітей і молоді в східних слов’ян у додержавний період.
- •19. Основні напрями й особливості освітньо-виховної та благодійної роботи в період Київської Русі.
- •20. Піднесення українського соціального виховання у козацьку добу.
- •21. Особливості соціального виховання в радянський період.
- •22. Дитячий будинок як «маяк» соціального виховання в Україні в 20-х роках хх століття. Методи і форми соціального виховання особистості у вітчизняній педагогіці 20-х –30-х роках хх ст.
- •23. Мета, завдання шляхи і засоби соціального виховання у педагогічній спадщині в. Зіньковського.
- •24. Проблеми теорії і практики виховання в педагогічній системі а. Макаренка.
- •26. Соціально-педагогічні погляди с. Русової.
- •27. Погляди с. Русової щодо особливостей соціального дошкільного виховання.
- •28. Внесок в. Сухомлинського в теорію та практику соціального виховання.
- •29. Розвиток соціальної педагогіки в незалежній Українській державі.
26. Соціально-педагогічні погляди с. Русової.
Софія Федорівна Русова (Лідфорс) (1856-1940) активний громадський діяч періоду української революції, перша жінка педагог-теоретик в Україні, соціальний педагог, письменниця.
Основна ідея і тема, що об’єднує більшу частину досліджень Русової концепція національного виховання. Може саме тому, що вона була дочкою двох народів і виросла серед третього, українського, що споконвіків вирізнявся етнічного терпимістю і національним братолюбством, Русовій, як жодному педагогові світу, було притаманне гостре зацікавлення справами розбудови національного шкільництва.
У своїх працях С.Русова детально проаналізувала принципи як індивідуалізації, так і соціалізації виховання. Індивідуалізацію називала першою вимогою справедливого виховання, яке повинно формувати індивідуальну моральну свідомість кожної дитини. Мета індивідуального виховання дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям. “Але людина стає людиною, стверджує С.Русова слідом за П.Наторпом, – лише в громаді” (8, 17).
Соціальне виховання розвиває в дитині ті особистісні риси дитини, які дадуть їй змогу стати найкращим громадянином. Стара школа цілком ігнорувала об’єднання, учні виховувались як окремі суб’єкти, підготовлені для якоїсь кар’єри або спеціальності.
Кожну окрему людину С.Русова розглядала передусім як члена людського суспільства і тому є дуже важливим введення її в “кооперативні відносини з соціальним середовищем”. Школа, на думку педагога, має стати тим осередком, де всі духовні моральні враження будуть перероблятися в свідомості дитини не тільки відповідно до її індивідуального складу, а в значній мірі визначатися тією товариською атмосферою, яка складається з однолітками, і довірливими стосунками між учителями та учнями, учнівським самоврядуванням, загальною організацією навчально-виховного процесу.
Поряд із школою держава, церква, клуби, кінотеатри та інші соціальні організації також повинні мати соціальний вплив на виховання дитини.
Ідея виховання в колективі – одна з провідних у спадщині Русової. Колективне виховання має великий вплив на соціалізацію особистості.
В основу колективного виховання педагог покладала суспільну мету і спільну діяльність, спрямовану на її досягнення.
Важливими засобами згуртування дитячого колективу вважала гру та працю.
Софія Федорівна вважала, що соціальне виховання розпочинається з 4-5 літ – дитсадки, школи, гральні майдани. Діти до 5 р. не виявляють соціальних нахилів, вони індивідуалісти, навіть егоїсти. Але з розвитком мови у дитини пробуджується інтерес до товаришування, спочатку з іграшками, потім з друзями. Першою соціальною формою є гра. Потреба у ній залишається і в дорослих.
Велике соціальне значення у вихованні має праця. Колективна праця дає вагоміші результати, ніж індивідуальна.
Поряд із соціальним вихованням в дитячих охоронках, захистках, садках, школах О.Русова приділяла увагу родинному вихованню і, зокрема, ролі матері. Вона вважала, що треба поширити освіту жінки на селі, щоб підняти свідомість жіноцтва та становище матері. Без неї і її ласки холодно й страшно було б жити. Ніяка школа, ніякі дитячі садки чи захистки не дадуть дитині того добра, ласки й любові, не розбудять так в дітях почуття правди, як щире виховання свідомої матері. Якщо порівняти дітей, які виховуються з материнською любов’ю і ласкою, з тими, що в дитячих притулках, то останні ніколи не будуть такі веселі, урівноважені, як перші.
У працях С.Русової значна увага приділена проблемам благодійності і моральності. Зрештою, в історію свого народу вона ввійшла як великий філантроп, як людина, яка ніколи не стомлювалась надавати допомогу і підтримку жінкам, дітям, сиротам та іншим вразливим категоріям населення.