3. 10. Виховуючий контроль через викликання у дитини почуття прови- ни. Дитині говорять проте, що вона не вдячна. Розвиток її самостійності гальмується страхом.

4. Е.Соколова (1986) виділяє два варіанти відносин матері й дитини, у кожному одна із сторін отримує психологічні вигоди. Це домінуюча мати - не приймає думок дитини, а та, у свою чергу, або підтримує позицію матері, або, демонструючи покору, діє за її спиною і все ж за­лишається під її захистом і опікою. Домінуюча дитина - мати погод­жується з дитиною для того, щоб обгрунтувати свою слабкість і водно­час тривогу за неї або щоб прийняти роль жертви.

5. Чим зумовлюється те чи інше ставлення матері до дитини? Яке з них має позитивні, яке - негативні наслідки? До цих та інших питань звер­талося чимало вчених. Зокрема, І.Баховен у праці "Материнське пра­во" паголопгував на позитивному й негативному аспекті ставлення ма­тері до дитини. Перший (позитивний) аспект полягає у безумовності любові матері, оскільки вона любить дитину не за щось, а саме тому, що це її дитина. Негативний аспект полягає у тому, що мати може пере­шкоджати розвтітку індивідуальності дитини, оскільки вона залишається для неї слабкою й тоді, коли вже фактично стає дорослою.

6. Е.Фромм (1994) теж звертається до проблеми материнської любові й проводить порівняльний аналіз батьківства і материнства. Для Е.Фрома материнська любов є всеоберігаючою, всеохороняючою, все-охоплюючою, а любов батька пов'язана із підкоренням або бунтом. При­в'язаність до матері є природною (безумовна любов), а до батька - штуч­ною, оскільки ця система відносин побудована па владі і законі (совість, обов'язок, ієрархія, підкорення). Позитив відносин із батьком полягає у можливості заслужити любов батька (це залежить від активності ди­тини). Негативний аспект батьківської любові полягає у тому, що зас­луговує тіа любов батька тільки слухняна дитина. Позитив материнсь­кої любові - у її безумовності. Негатив - у тому, що її неможливо досяг­нути ніяк і нічим: або вона є, або її немає. Саме у цьому полягає трагізм відносин матері й дитини. Якщо мати не виявляє до дитини безумовної любові, то це сприяє регресу останньої, її іпфаптилізації. Трагізм відно­син матері і дитини полягає також у тому, що якщо мати і виявляє лю­бов до дитини і приймає її під свій захист, то рано чи пізно вона мас відпустити дитину, надати їй свободу й автономію.

7. 4.5. Тип батьківського ставлення, обумовлений психологічними проблемами батьків

8. /. Ставлення батьків, хворих па шизофренію. „Шизофреногеппу" мати відрізняють дві типові установки (А.Бодальов, В.Столін, 1989):

• відкрите емоційне відсторонення, яке супроводжується бездоган­ним інструментальним контролем, холодністю чи байдужістю до дитини;

• приховане відсторонення, коли надмірна турбота є формою домі­нування й паразитичного існування при наявності інфантильних та егої­стичних установок. Батько в цих дослідженнях характеризувався па­сивністю, відстороненістю від сімейних труднощів.

3. Спілкування у сім'ї хворих шизофренією будується за принципом „подвійного зв'язку", в основі якого лежить подвійність, ірраціо­нальність і протиріччя мотивів, якими керуються батьки. Особливості ставлення до дитини проявляються у тому, що батьки не помічають у себе тих рис характеру і поведінки, на найменший прояв яких у дитн ни вони реагують афективно - хворобливо й наполегливо намагатозь.... їх усунути. Таким чином, батьки пеусвідомлетю проектують свої про­блеми па дитину, а потім реагують па них як на свої власні.

2. Проекція батьківських впутріиіиьоособистісиих конфліктів па ди­тину. Наприклад, „делегування"- стійке бажання зробити з дитини „най­кращу" - є компенсацією почуття меншовартості батьків. Результатом такого ставлення буде відкрито емоційне відсторонення дитини, яка не відповідає ідеальному батьківському образові. В іншому випадку не­конструктивна поведінка дитини прийме більш складну форму із зас­тосуванням захисних механізмів.

3. Такий тип ставлення до підлітка може набути рис конфлікту. Так спокійні і пасивні підлітки сприймаються батьками як нестерпні. „Зовсім відсутнє почуття обов'язку, зовсім немає звички робити щось з любо­в'ю, до кінця. У його характері нема нічого чоловічого", „Ти не муж­чина, я тебе зневажаю", - говорить батько. Звертаючись за допомогою до психолога, ці батьки нерідко чекають підтвердження від консуль­танта, що їх дитина дійсно погана, її необхідно перевиховувати, лікува­ти, можливо, віддати в інтернат або поставити на облік в дитячу кімна­ту міліції. Вони очікують від консультанта свого роду індульгенції, яка виправдає відсторонення дитини і звільнить батьків від пеусвідомлю-ваного почуття вини перед нею. Неприйняття або емоційне відсторо­нення особливо драматичні для обох сторін у неповних сім'ях, де мати переживає, чи не відтворяться негативні риси батька у дитині: „боюсь, що вплинуть гени". Емоційне відсторонення може маскуватися тут гіпер-протекцією, у крайніх випадках - домінуючою гіперпротекцією.

3. Пперсоціальність, наранояльні риси батьків у поєднання із фруст­рацією потреби в любові у матері, яка мала негативний досвід стосунків у прабатьківській сім'ї, породжують амбівалентне ставлення до дити­ни, частіше дочки. „Я ніколи не знала поблажок, девіз нашої сім'ї був „слід і потрібно". У мене характер такий самий, як у матері: турботли­вий, економний, відповідальний, працездатний, - говорить про себе одна з клієнток Консультуючого центру допомоги сім'ї, - в дочки зовсім нема категорії „необхідно"- тільки те, що легко, смачно, цікаво".