Тема 10. Фінансове планування на підприємстві план

1. Значення фінансового планування і його форми.

2. Види та форми фінансових планів

3. Оперативне фінансове планування

1. Значення фінансового планування і його форми

При переході економіки країни до ринку, потреба в фінансовому плануванні не втрачається, воно по-колишньому необхідне для забезпечення фінансовими ресурсами кругообігу фондів, досягнення високої результативності фінансово-господарської діяльності, створення умов, які забезпечують платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

Фінансове планування - це обов'язковий елемент управління фінансово-господарською діяльністю підприємства. Це процес наукового обгрунтування, прогнозування руху фінансових ресурсів і відповідних фінансових відносин.

Фінансове планування підприємства - це планування всіх його прибутків і напрямів витрачання грошових коштів для забезпечення розвитку підприємства.

В цих умовах фінансове планування повинно орієнтуватися на кон’єктуру ринку, враховувати імовірність настання певних подій (особливо в довгостроковій перспективі) і одночасно виробляти моделі поведінки підприємства при зміні ситуації з матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами.

В нових умовах фінансове планування орієнтується на реальне отримання фінансових джерел, як власних, так і залучених.

Оскільки фінансове планування є завершальною стадією виробничого планування, при складанні фінансового плану необхідно вирішити головні задачі. У загальному вигляді їх можна сформулювати таким чином:

1. Ефективне використання фінансових ресурсів, визначення найбільш раціональних напрямів інвестицій підприємства, які забезпечують найбільший прибуток.

2. Виявлення резервів збільшення прибутку підприємства і способів їх мобілізації.

3. Ув'язка показників господарської діяльності підприємства з фінансовими ресурсами.

4. Обгрунтування оптимальних фінансових взаємовідносин з бюджетом і банками, а також з іншими кредиторами.

Фінансове планування при спільності свого змісту відрізняється своєю організацією, прийомами в залежності від галузі, організації управління підприємством, його розмірів, форм власності і специфіки діяльності.

Продуктом фінансового планування виступають фінансові плани, прогнози і завдання.

В умовах ринкової економіки істотно зростає роль прогнозування. Це пов'язано з двома обставинами. По-перше, з тим, що ринкове господарство відрізняється постійними коливаннями кон'юнктура, яка безпосередньо відображається на доходах і долі кожного продавця і покупця. Для того, щоб не допустити грубих помилок, потрібно оцінювати можливі варіанти поведінки контрагентів і конкурентів. У цих умовах прогнозування стає невід'ємним елементом вироблення ринкової стратегії і тактики на будь-якому рівні господарства.

По-друге, в ринковому господарстві прогнозування виступає як початковий пункт при обґрунтуванні довгострокових програм, індикативних, стратегічних і директивних планах крупних проектів.

Прогнозування - це процедура планування розвитку ринкової економіки і її найважливіших ланок і структурних елементів. Воно є однією з форм планової діяльності, що полягає в науковому передбаченні стану об'єкту управління в певний момент.

Зміст прогнозування - це розробка прогнозів різних тимчасових горизонтів, що стосуються народного господарства в цілому, і його підсистем.

Прогноз - це науково обґрунтована думка про можливі стани об'єкту управління, про альтернативні шляхи і терміни їх здійснення.

Прогноз - це власне рішення цих проблем, використання інформації про майбутнє в цілях направленої діяльності, тобто в проблемі прогнозування можна виділити два аспекти. Теоретико-пізнавальний і управлінський, пов'язаний з можливістю ухвалення на основі одержаних знань рішень. Соціально-економічне прогнозування має на меті своєю створення наукових передумов для підготовки і ухвалення рішень. Ці передумови включають науковий аналіз тенденцій, варіантне передбачення, що враховує як тенденції, що склалися, так і намічені, оцінку можливих наслідків схвалюваних рішень, обґрунтування напрямів соціально-економічного і науково-технічного прогресу.

По масштабах прогнозування виділяють наступні види прогнозів:

- макроекономічні;

- структурні;

- прогнози розвитку народно- господарських комплексів;

- галузеві і регіональні;

- прогнози розвитку первинної ланки.

За часом попередження виділяють прогнози:

- оперативні (до 1 місяця);

- короткострокові (від 1 місяця до 1 року);

- середньострокові (від 1 року до 5 років);

- довгострокові (от5 до 10-15 років);

- далеко та середньострокові (до 15-20 років).

Перераховані типи прогнозів відрізняються один від одного як тимчасовими рамками, так і своїм змістом і характером оцінок досліджуваних процесів.

Оперативні прогнози засновані на тому, що в прогнозованому періоді не відбудеться істотних змін. У цих прогнозах переважають детальні кількісні оцінки очікуваних подій.

Короткострокові прогнози припускають тільки кількісні зміни.

Середньо- і довгострокові прогнози виходять як з кількісних, так і якісних змін. У середньострокових прогнозах дається кількісно-якісна оцінка, а в довгострокових - якісно-кількісна.

Далеко та середньострокові прогнози виходять тільки з якісних змін, причому йдеться про загальні закономірності розвитку об'єкту дослідження.

Залежно від характеру досліджуваного об'єкту прогнози діляться на:

- прогнози розвитку виробничих відносин;

- прогнози соціально-економічних передумов і наслідків НТП;

- прогнози динаміки народного господарства;

- прогнози відтворення населення, трудових ресурсів і т.д.

- прогнози економічного використання природних ресурсів

і природоохоронних заходів;

- прогнози рівня і якості життя населення;

- прогнози відтворення основного капіталу і

капітальних вкладень;

- прогнози зовнішньоекономічних зв'язків.

По функціональних напрями прогнозування прогнози діляться на:

- пошукові;

- телеологічні.

Пошуковий прогноз заснований на умовному продовженні в майбутньому тенденцій розвитку досліджуваного об'єкту у минулому і сьогоденні, причому такі прогнози відволікаються від умов, здатних змінити ці тенденцій.

Телеологічний прогноз розробляється на базі наперед певної мети. Його завдання полягає в тому, щоб визначити шляхи і терміни досягнення можливих станів об'єкту прогнозування в майбутньому, що приймаються як мета. Таким чином, якщо пошуковий прогноз при визначенні майбутнього стану об'єкту відштовхується від його минулого, то розробка телеологічного прогнозу здійснюється від заданого стану майбутнього до існуючих тенденцій і їх значень.

Фінансова стратегія як складова стратегічного менеджменту ввійшло в сучасну економічну науку з розвитком ринкових відносин.

Формування стратегії фірми – логічний і аналітичний процес обґрунтування майбутнього положення стану фірми в залежності від зовнішніх умов. При цьому використовується наступні принципи:

Врахування змін, що діють у зовнішньому середовищі, і підтримка тісного зв’язку між фірмою і зовнішнім середовищем.

Альтернативність і багатоваріантність.

Специфічність. Стратегічна поведінка фірми не однакова.

Наявність архітекторики організації (стратегічної і оперативної).

Варто також розрізняти стратегічне і довгострокове керування. Довгострокове керування ґрунтується на припущенні, що сучасні тенденції розвитку навколишнього ділового середовища можна екстраполювати і на майбутнє. У цьому випадку представляється нескладним визначити основні параметри довгострокового плану, насамперед, виконати бюджетування і розрахувати інші, що базуються на бюджеті, розділи довгострокового плану. Сформований у такий спосіб довгостроковий план можна розбити на більш короткі проміжки часу. Довгострокове керування ефективне в умовах стабільності організаційного навколишнього середовища, однак у даний час організацій, що діють у таких умовах, не так вуж і багато. Тому в сучасній ситуації, коли організаційне середовище відрізняється високою складністю і динамізмом, більш прийнятні філософія стратегічного менеджменту, що засновані на припущенні про неможливість з достатнім ступенем вірогідності пророчити довгострокові тенденції розвитку. Тому стратегічний менеджмент зосереджує увагу на методах формування довгострокових конкурентних переваг в умовах невизначеності і складності середовища. Більш конкретні відмінності стратегічного керування і довгострокового планування виражаються з метою, задачах, методології, оцінці ресурсів організації. Так, зокрема, метою довгострокового планування є розрахунок результатів діяльності і потреби в ресурсах на тривалий період, при цьому ставиться задача оптимізації витрати ресурсів на застосуванні детермінованих математичних моделей різного ступеня складності і комп'ютерних програм. Метою же стратегічного менеджменту є досягнення довгострокової конкурентної переваги на основі використання сильних сторін компанії, компенсації слабостей, обліку переваг і погроз, породжуваних зовнішнім середовищем організації. У випадку довгострокового планування головним критерієм ефективності керування є рентабельність, прибутковість. Саме цього, найчастіше, жадають від ради директорів акціонери.

Стратегічний менеджмент ставить в основу підвищення адаптаційної здатності компанії, задачу підвищення її стійкості стосовно мінливих впливів зовнішнього середовища. Як найважливіший фактор успіху стратегічний менеджмент розглядає людські ресурси організації і використання схованих резервів організаційної культури.

У літературних джерелах, використаних нами при підготовці до написання даної роботи запропоновані наступні документи фінансового планування:

–план доходів і витрат,

– план руху грошових коштів ,

–план-баланс.

Формою і порядком побудови дані форми співпадають з формами звітності. Нагадаємо, що раніше фінансовий план мав вид балансу доходів і витрат складався з наступних розділів: доходи і надходження засобів, витрати і відрахування, кредитні взаємини, взаємини з бюджетом .

Вітчизняні підприємства мають поки невеликий досвід розробки фінансових планів, та і ринкові відносини ще вельми далекі від бажаного рівня. Економічна і соціальна ситуація, в якій працюють українські підприємства, не дозволяють їм пряме використання якої або однієї методичної розробки при складанні фінансового плану. Необхідний ретельний відбір методів планування і їх адаптація до реальних господарських, соціальних, правових і інших умов середовища функціонування підприємства.