2.2. Форми роботи з казками

У науково-психологічній літературі є різні погляди стосовно форм роботи з казкою. Цими питаннями займались такі відомі психологи як Е. Берн, В. Пропп, Д. Аллан. Останній дослідник зазначав, що у казковій формі свою проблему легше побачити і легше прийняти (не так образливо, не так боляче). Для казкового героя легше придумати вихід із скрутного положення – адже в казці все можна! До того ж всім відомо, що казки завжди добре кінчаються [2].

На думку Е. Берна, казкотерапія – один із найменш безболісних способів психотерапії. Можливо, тому, що за допомогою казок (або під їх впливом) сформувався життєвий сценарій і за допомогою казки ж можна спробувати з цього невдалого життєвого сценарію людину витягнути [3].

Взагалі у психологічній практиці виділяють такі форми роботи з казками:

1. Використання народних казок в цілях психотерапії. До переваг можна віднести: символічність казок, що забезпечує хороші можливості особистих проекцій; знайомство клієнта з сюжетом, іноді навіть дослівне знання тексту; сюжет, «відполірований» віковим переказом, відсутність зайвих подробиць; динамічність; різноманітність, можливість підібрати необхідну тематику; відповідність національному характеру. Недоліки: умовність характерів; відсутність змін у характері героя за час дії казки.

2. Використання відомих авторських казок. Можна відзначити майже ті ж переваги, що і при використанні народних казок: популярність сюжету; різноманітність сюжетів. До труднощів використання відомих авторських казок в казкотерапії можна віднести: можливе зниження інтересу; безліч сюжетних ліній робить казку дуже довгою; авторська казка обов'язково несе в собі погляди автора, а вони не завжди співзвучні поглядам психолога, а також поглядам клієнта; авторська казка вимагає до себе дбайливого відношення, тому не завжди допустимо зміна сюжету, пропонована психологом як метод роботи. Зміна може сприйматися як руйнування, псування казки, що порушує атмосферу психологічного контакту.

3. Створення психотерапевтичних казок. В цій формі роботи казки складаються з проблем, характерних для того контингенту, з яким працює психолог; іноді казка пишеться для конкретного клієнта. Казки, що створюються для психологічної роботи, містять «зачіпки», що спеціально закладаються, для клієнта. Актуальна проблема представлена в казці в метафоричній формі; як правило, приписана значущому герою – принцу, принцесі, королю [2].

Сюжети пропонованих казок, що створюються як психотерапевтичні, обов'язково містять можливості для зміни героїв казки, а також ситуації вибору, що вимагають від них відповідального рішення. Наприклад, казка починає підказувати, що неконтрольована агресивність, насильство, егоїзм, байдужість до людей і до себе самого – це погано. Не дуже добре проводити життя і в мареннях, суєті та капризах.

У науковій літературі виділяють методичні прийоми, що полегшують застосування казок в психологічній роботі. Ці методичні прийоми можна розділити на 3 групи відповідно до завдань.

1. Прийоми, використовувані для налаштування клієнта на роботу. Для «казкового» настрою, що дозволяє вести глибоку, зацікавлену роботу з казками, необхідний «розігрів». Для «розігріву» можуть використовуватися тексти казок, ігри, предмети, що створюють відповідну обстановку.

2. При переході до роботи над казкою психолог може «змінити» зовнішність, додавши яку-небудь «казкову» деталь, або обіграти будь-який наявний предмет як казковий. Можна запропонувати клієнту змінити обстановку в приміщенні, створивши з меблів або будь-яких перегородок «ліс», «замок», «місто» або підготувати написи, що позначають місце дії. Якщо казкотерапія проходить протягом декількох занять, то можна зробити «пропуск в казку», який клієнт повинен одержати яким-небудь незвичайним способом (на нитці повітряної кульки, зірвати з «дерева бажань»). Клієнта можна попросити "покликати казку" мелодійним, трохи монотонним співом; хвилиною внутрішнього зосередження в тиші; придумуванням епітетів і милих слів для казки: «Я чекаю казку...Яку? – Ласкаву, захоплюючу, трохи страшну, мудру, невідому, справедливу».

3. До роботи з основною казкою можна вибрати яку-небудь іншу, всім добре відому і спробувати з нею «пограти». Як гру можна застосувати розповідь казки з іншої точки зору. Казку про ріпку можна попросити розповісти з позиції внучки, мишки або ріпки. Можна пограти в «осучаснення» казки або заміну персонажів. Можна вибрати одну і ту ж «розігріваючу» казку, запропонувати вибрати в ній який-небудь персонаж або предмет і описати те, що відбувається з цим персонажем так, щоб не можна було здогадатися відразу. Наприклад, клієнт вибрав «хвіст ослика Іа» з казки про Вінні-пуха. Він може сказати: «Я спочатку висів, а потім загубився». Психолог ставить питання для того, щоб дізнатися про що чи про кого говориться і з якої казки. Можна розповісти будь-яку історію на тему взаємостосунків, роботи, погоди, і попросити клієнта перетворити цю історію на чарівну казку.

У науковій літературі репрезентовано чотири методи чи техніки терапії казкою:

1. Наївний та інтуїтивний передбачає ідентифікацію суб’єкта з казковим героєм, що створює можливість контролю за тим, що відбувається в поведінці людини. Б. Беттельгайм писав: «Казки показують дитині, що в одному персонажі можна втілити свої бажання до руйнування, в іншому – бажання задоволення, з третім – ідентифікувати себе, з четвертим – відчувати ідеальний зв’язок тощо, залежно від своїх потреб у цей момент» [2, с. 58].

2. Психодинамічна інтерпретація символів і мотивів у казках, перехідні об’єкти в казках.

3. Використання казки в терапії грою.

4. Створення казки та власної історії

Форми роботи з казкою у груповому процесі виділені Ю. Л. Лінецьким:

1. Пригадування відомої казки (улюбленої, тієї, яка найбільше вразила, або першої, яка спала на думку) як привід для арт-терапевтичної роботи. Згадування про казку терапевтом являє собою порівняно легку терапевтичну інтервенцію. Завдання згадати казку (як символічний текст) означає лише значеннєву глибину, на якій клієнтам пропонують працювати. Згадавши казку, що спливла в пам’яті, клієнти самі вирішують, що малювати. Як «посилений» варіант цієї форми долучення казки до арт-терапевтичної роботи можлива також візуалізація клієнтом обраного ним моменту (етапу розвитку) казки. При цьому діагностичним є і вибір казки (вказує на загальний характер глибинної проблематики особистісного зростання клієнта), і вибір героя для ідентифікації, і обраний момент казки (звичайно, що відповідає сучасній ситуації особистісного розвитку), і акценти, розставлені в малюнку, і проказування образу. Ця неконцентрована форма долучення казки до арт-терапевтичного процесу краща для студійних відкритих груп і тому широко застосовується. Нам вона знайома з арт-терапевтичної практики О. Вознесенської.

2. Звертання до певного казкового образу. Робота з символічним образом (символістика – властивість виражати архетипи колективного несвідомого – гарантується його приналежністю до жанру казки) орієнтує учасника групи на деяке коло глибинних проблем. Казка при цьому є символічним простором, що орієнтує клієнта. Така робота виправдана в аналітичних закритих групах. В арт-терапевтичній програмі О. Вознесенської, присвяченій чоловічому і жіночому в структурі особистості, спосіб звертання до казки саме такий.

3. Індивідуальне створення казки. У груповій формі арт-терапії воно може бути домашнім завданням (але практика свідчить, що зазвичай, через зрозумілий опір, з цим завданням може впоратися не вся група). Методика «Створення чарівної казки», створена в 1996 p., містить докладну схему екзистенціального тлумачення створюваного казкового тексту (зрозуміло, не єдино можливу, якщо казка – текст символічний). Чарівна казка – жанр, який мовою образів описує шлях особистісного становлення клієнта. Індивідуально створений текст ближчий до глибинної проблематики особистісного зростання, ніж текст сприйнятої казки. Послідовна арт-терапевтична робота з образами і ситуаціями натягає між специфічно організованими спицями значеннєвого каркасу тонку емоційну тканину.

4. Спільне створення казки, як і створення спільного малюнка, є процесом, що об'єднує групу. Специфіка казки задає ситуацію об'єднання на глибинних засадах – навколо процесу пошуку вирішення єдиної проблеми (екзистенціально значущої, а тому такої, що стосується кожного учасника групи). У техніці «Спільне створення казки» індивідуальна проблематика не виражена настільки докладно, як у створенні кожним казкарем свого тексту, проте ключові моменти змісту, що виявляються в індивідуальному впливі на спільний текст (функція, яку виконує кожен казкар) свідчать про найбільш значущі для кожного з учасників групи сторони життєвої реальності, які вони актуалізують в умовах спілкування на глибинних символічних рівнях. Арт-терапевтичне опрацювання казкового матеріалу може бути орієнтоване на груповому процесі, здійснюватися за допомогою спільного малювання казки (це доцільно, якщо текст казки дисгармонійний). Але частіше трапляється індивідуальна орієнтація. Можна запропонувати кожному казкареві окреслити свої внески в загальний текст, або в моменти казки, які викликали в них найяскравіші враження. так само як і ключові моменти в сюжеті (тобто ресурсні, проблемні) [2].

Так, Л. Г. Терлецька, досліджуючи форми роботи з казкою в групі, радить використовувати казкотерапію як метод профілактики в наступних ситуаціях.

1. Коли люди відчувають ускладнення і розгубленість, особливо на початку роботи над собою.

2. Коли люди почувають себе надто напружено в групі.

3. Коли необхідно згуртувати групу.

4. Коли потрібно дати групі вибір, для того щоб налаштувати групу на ті чи інші проблеми і задачі роботи.

5. Коли потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи.

6. Коли треба вивести людей з їхнього занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи.

Перевагою ігор у казкотерапії є те, що вони забезпечують іншу систему координат, відмінну від системи координат, яка існує в реальному житті. У цій іншій системі може бути засвоєно й досліджено нові способи поведінки без тих наслідків, з якими пов'язано їх використання в реальному житті. Ігри можуть надавати можливість для непрямого звертання до актуальних проблем, безпосереднє обговорення яких було б занадто болісним. Вони можуть стати джерелом радощів й веселощів, будучи водночас і серйозною справою.

Американський фольклорист С. Томпсон визначає казку як історію певної довжини, в якій існує безліч мотивів та епізодів. Дія її відбувається в нереальному світі, в неточно визначеному місці, де діють уявні герої. Цей світ наповнений чарівництвом. У цьому королівстві скромні герої перемагають своїх супротивників, завойовують королівства і одружуються з принцесами. Казка – це поетичне бачення людини і її ставлення до світу. Багато століть вона додавала сил і впев­неності тим, хто її слухав, тому що з неї йде внутрішня істина.

Б. Беттельхайм зазначає, що казка спирається на фантазію і що в ній існують дві площини – вона розважає і водночас розкриває несвідомі аспекти психіки. У казці ми визначаємо чотири істотні можливості: фантазувати; отямитися після глибокого горя; вижити в певних обставинах небезпеки; а головне – розважитися, отримати позитивні емоції. Усі ці чотири елементи відіграють важливу роль у психотерапії.

Казки несуть у собі як індивідуальність, так і універсальність. Універсальне, чи архетипічне, виконує захисну роль, коли важко залишитися віч-на-віч із особистими проблемами [19].

Етапи казкотерапії виділяє Ю. Л. Лінецький у своїй статті:

Перший етап казкотерапії – це усна народна творчість, джерело якої губиться у глибині століть, але сам процес усної (а пізніше й письмової) творчості продовжується донині.

Другий етап казкотерапії – збирання і дослідження казок і міфів, у психологічному глибинному аспекті пов'язаний з іменами К. Г. Юнга, М-Л. фон Франц, Б. Беттельхайма, В. Проппа й інших. Термінологія психоаналізу також ґрунтується на міфах. Процес пізнання прихованого змісту казок і міфів продовжується й сьогодні.

Третій етап – психотехнічний. Напевно, немає ні однієї педагогічної, психологічної й психотерапевтичної технології, в якій би не використовувався прийом «Склади казку». Сучасні практичні підходи застосовують казку як техніку, як підставу для психодіагностики, корекції та розвитку особистості.

Четвертий етап – інтегративний. Цей етап пов'язаний із формуванням концепції комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії як природно-доцільної, органічної для людського сприйняття виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків. В. Каст вказувала на те, що в казках ми часто знаходимо рішення, які в дійсності здаються нереальними. Адже ми говоримо: «Це ж казка». І це зменшує занепокоєння щодо майбутнього, що є важливим і для сьогодення.

У казках можуть знайти символічне вираження їх почуттів, про які нам не подобається згадувати, про які важко говорити. Таким чином, ми отримуємо робочу дистанцію — маємо справу з власним образом, але водночас він є не тільки нашим особистим, оскільки ми ділимо його з іншим.