17.2. Міжнародні економічні відносини: історія та сучасність.

17.2.1. Сучасна міжнародна торгівля

Історично першою формою міжнародних економічних відносин була міжнародна торгівля. Вона може здійснюватися як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Двостороння основа забезпечує швидкість торгових угод. Торгівля на багатосторонній основі не завжди здійснюються швидко, але значно розширює асортимент товарів.

Міжнародна торгівля, перш за все, характеризується експортом, під яким розуміється вивезення товарів із країни та імпортом, тобто ввезенням товарів у певну країну. Реекспорт означає ввезення товарів з метою подальшого експорту. У міжнародній торгівлі реекспорт виявляється необхідним тоді, коли з якихось причин, наприклад, політичних, прямі експортно-імпортні відносини неможливі. Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і вартісних показниках. Різниця вартісних обсягів експорту й імпорту називається торгове сальдо, яке може приймати як позитивне, так і негативне значення. Вартісні показники звичайно розраховуються в національній валюті і переводяться в долари США для цілей міжнародного порівняння.

Перш за все, необхідно зазначити, що структура міжнародної торгівлі розглядається з погляду її географічного розподілу і товарного змісту. Географічна структура міжнародної торгівлі – це розподіл торгових потоків між окремими країнами і їхніми групами, які виділяються або за територіальною ознакою, або за організаційною основою. Основними тенденціями в географії міжнародної торгівлі є розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між розвиненими країнами, що веде до збільшення їхньої взаємної торгівлі та зменшення частки країн, що розвиваються. Основні товаропотоки циркулюють між США, Західною Європою та Японією. Щорічний товарообіг між США і Європейським союзом становить близько 1,7 млрд. доларів. Важливою тенденцією у світовій торгівлі стало збільшення обсягів торгівлі між країнами, що розвиваються. Особливо виріс експорт нових індустріальних країн.

Розглядаючи роль окремих країн у розвитку світової торгівлі, слід зазначити, що найбільшим експортером й імпортером є США (зовнішньоторговельний оборот становить 28% загального обсягу світової торгівлі). Після США досить вагомою є роль Німеччини, Японії, Франції та Великої Британії.

У товарній структурі світової торгівлі спостерігається тенденція зростання частки готових виробів, на яку припадає понад 70% і скорочення частки сировини і продовольства, на яку припадає менше 30%. Ця тенденція характерна як для розвинених, так і для країн, що розвиваються, і є наслідком упровадження ресурсозберігаючих і енергозберігаючих технологій. Найбільш значною групою товарів у рамках готової продукції є машини, устаткування, транспортні засоби (до половини експорту товарів цієї групи). Найшвидшими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного устаткування, на частку якого припадає понад 25% усього експорту машинотехнічної продукції. Торгівля машинами й устаткуванням посприяла появі ряду нових послуг, таких як інжиніринг, лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги. транспортування, зв’язок, страхування, бізнес-послуги, аудіовізуальні послуги тощо. Послуги становлять нині майже чверть міжнародного торгового обміну і ростуть вищими темпами в порівнянні з зовнішньою торгівлею.

Географічний розподіл торгівлі послугами, надаваними окремими країнами, відрізняється сильною нерівномірністю на користь розвинених країн. Близько 75% вартісного обсягу послуг експортується розвиненими країнами, 24% – країнами, що розвиваються, і з перехідною економікою, і 1% – міжнародними організаціями. На США припадає 16,2% світового експорту послуг, Францію – 10,2%, Італію – 6,5%, Німеччину – 6,4%,, Великобританію – 5,5%, Японію – 5%.

У групі сировинних і продовольчих товарів найбільші товарні потоки становлять продовольство, мінеральне паливо і сировина.

Ступінь відкритості світового господарства, який постійно підвищується, стимулює його розвиток, однак, при цьому збільшується залежність економічного становища в окремій країні від розвитку світової економіки в цілому. Ці зміни в економічній системі важливі для всіх країн. Вони й обумовлюють в значній мірі формування певної зовнішньоекономічної політики, яка має свої особливі цілі та інструменти.

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави. Таким чином, зовнішньоекономічна політика має дві сторони – захисну і наступальну. Вона здійснюється за допомогою певного арсеналу заходів, які дуже умовно можуть бути поділені на захисні і наступальні.

У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики – як протекціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в «чистому вигляді» вони практично ніколи не використовуються.

У зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика – це складна система, що формується під впливом національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково-технічної революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав.

Об’єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок триваючі зараз у світі інтеграційні процеси, що роблять величезний вплив на формування сучасної зовнішньоторговельної політики. Вони проявляються, перш за все, у створенні інтеграційних угруповань, у рамках яких відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, яка отримала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не входять в угруповання. Найбільш яскравим прикладом цього є Європейський Союз.

Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою цілого ряду контролюючих засобів, які регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні зв’язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Серед важелів, що використовуються в зовнішньоекономічній політиці, насамперед, треба відзначити митно-тарифні засоби регулювання зовнішньоторгівельного обороту, які є найстарішим методом його регулювання. Їх основою є мита, зведені в митні тарифи.

Мито – це непрямий податок, стягнутий з товарів, увезених у країну або вивезених з неї. Цей податок у кінцевому підсумку оплачується споживачем товарів, тому що він включається в продажну ціну. Нині частка надходжень від стягування мит у дохідній частині бюджету становить у розвинених країнах приблизно 10-20%.

Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.

Однак, нині найбільш вагомим є міждержавне регулювання міжнародної торгівлі. Воно здійснюється, насамперед, по лінії всесвітньої торговельної організації (ВТО). Центральне завдання ВТО – лібералізація світової торгівлі шляхом послідовного скорочення рівня імпортних мит, а також усунення різних нетарифних бар’єрів. У своїй діяльності вона виходить з того, що розширення міжнародного обміну дозволить найбільш оптимально використовувати світові ресурси, забезпечить стабільність економічного розвитку всіх країн і збереження навколишнього середовища. Країни-члени ВТО беруть на себе зобов’язання виконувати 18 угод і юридичних інструментів, об’єднаних терміном «багатосторонні торгові угоди». Таким чином, ВТО є своєрідним багатостороннім контрактом, нормами і правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами і послугами.