Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Posibnik_Polit_ekonomiya_Kovalova_dlya_met.doc
Скачиваний:
70
Добавлен:
07.03.2016
Размер:
2.62 Mб
Скачать

Основні напрями сучасної економічної теорії є:

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання дер­жави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану еко­номічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники – Маршал. Послідовники – Фрідмен,

Монетаризм. — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За прави­лом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.(

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бю­джетної політики. Засновником теорії є видатний англій­ський економіст Дж. М. Кейнс. «загальна теорія зайнятості і грошей2 1936

Інституціоналізм представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, зви­чаї, інстинкти і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державно­го регулювання економічних процесів, наголошують на не­обхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються прин­ципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Економічні категорії — це найбільш загальні, логічні поняття, теоре­тичне вираження економічних явищ і процесів, які реально існують. Економічні категорії мають: 1) об'єктивний характер, оскільки в дійсності існують ті виробничі відносини, виразом яких вони є; 2) історичний характер — поява певних виробничих відносин озна­чає і появу нових економічних категорій. Так, за умов натурального виробництва не виникало відносин купівлі-продажу, а значить, не було і таких категорій, як товар, вартість та ін. Практично всі понят­тя, які в процесі аналізу використовує політична економія і які відоб­ражають певну сторону виробничих відносин, і є економічними кате­горіями (гроші, ціна, капітал, прибуток, заробітна плата тощо).

Пізнання економічних явищ за допомогою економічних катего­рій дозволяє перейти до глибшого вивчення їх суті — визначення об'єктивних, стійких, причинно-наслідкових зв'язків у виробничих відносинах. На цьому етапі пізнання вже йдеться про економічні за­кони. Економічні закони мають об'єктивний характер, тобто діють незалежно від свідомості й волі людей, проте, і це відрізняє еконо­мічні закони від законів природи, оскільки вони проявляються че­рез господарську діяльність людей, то людина певною мірою може впливати на їх дію. Ось чому в західній економічній літературі еко­номічні закони називають принципами і, характеризуючи певні сталі зв'язки, роблять припущення "за незмінюваності всіх інших умов".

Ті вчені, котрі як основу використовують формаційний підхід, виділяють та аналі­зують такі основні види законів: 1) загальні економічні закони — вони діють у всіх без винятку способах виробництва (закон еко­номії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення виробни­цтва й праці, закон зростаючих потреб); 2) специфічні економічні закони — вони діють лише в межах одного способу виробництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби ви­робництва (тут йдеться про конкретні економічні закони тієї чи іншої формації). В межах цієї групи законів ще, як правило, виді­ляється основний економічний закон формації, в якому виражають­ся мета й засоби її досягнення (при капіталізмі таким законом К. Маркс вважав закон додаткової вартості); 3) особливі економічні закони — вони діють за певних умов і можуть охоплювати кілька формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошо­вого обігу тощо.

Вчені, які при вивченні економічних відносин відштовхуються від цивілізаційного підходу (а він передбачає розгляд світової історії як єдиного планетарного цілого з поступовою зміною цивілізацій, не враховує класові умовності, проголошує пріоритет загальнолюд­ських цінностей над класовими, національними), виділяють в про­цесі аналізу тільки дві групи законів: 1) загальні економічні закони, що діють на всіх етапах розвитку суспільства та 2) особливі еконо­мічні закони, які діють за певних умов.

Необхідно зазначити, що і перша, і друга класифікації є науково-обґрунтованими, в цілому характеризують сутність та якісну визна­ченість існуючої на тому чи іншому етапі економічного розвитку си­стеми економічних законів, а їхня поява та використання обумовлені цілями економічного аналізу, який здійснюється дослідниками.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]