Собівартість буває:

• Розрахункова (витрати, що очікуються)

• Фактична (показує дійсний рівень витрат)

• Виробнича (виготовлення товару і оплату праці управлінцям і допоміжному персоналу)

• Комерційна (крім витрат виробництва включає реалізацію товару)

Витрати з обігу бувають:

• Чистими – купівля-продаж товару, на утримання торгових приміщень, торгових касирів, робітників.

• Додаткові витрати – пов’язані з продовженням процесу виробництва, перевозка, зберігання, доробка, розфасовка, упаковка.

Зниження витрат виробництва

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці.

До собівартості ці витрати входять у ви­гляді амортизаційних відрахувань.

З розвитком науково-технічного прог­ресу зростає технічна оснащеність виробництва, що призводить до збіль­шення як абсолютного розміру амортизаційних відрахувань, так і їхньої частки в собівартості. В цих умовах зниження собівартості за рахунок цього елемента можливе лише тоді, коли обсяг продукції, що виготовля­ється, збільшуватиметься швидше, ніж зростає сума амортизаційних від­рахувань. Для того щоб досягти цього співвідношення, потрібно підви­щити продуктивність створюваних засобів праці, поліпшити їхню якість, забезпечити зростання продуктивності праці тощо.

Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці.

Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напря­мах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функ­ціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оп­лати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія за­робітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним удосконаленням виробництва.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непро­дуктивних витрат на виробництві — штрафів, втрат від браку, відшкоду­вання збитків

Причиною непро­дуктивних витрат є,

• низький рівень організації ви­робництва та виконавської дисципліни працівників,

• порушення договір­них зобов'язань.

Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання в напрямі посилення заінтересова­ності всіх учасників виробництва в раціональному веденні виробництва.

Мінімізація витрат виробництва на рівні підприємства (фірми) пов'я­зана і з правилом заміщення чинників. Воно полягає в тому, що у випад­ку, коли зростають ціни якогось чинника виробництва при незмінності ціни на інші чинники, підприємство (фірма) заміщує чинник, вартість якого зростає, тими, ціни на які залишаються незмінними.

Практика країн з розвиненою ринковою економікою нагромадила ве­ликий досвід зниження витрат виробництва. Його використання підпри­ємцями нашої країни в період переходу до ринкової економіки сприятиме підвищенню ефективності господарювання.

4.12 Норма прибутку і рентабельність

1.Фактори, що впливають на норму прибутку

2.Механізм розподілу прибутку

3.Максимізація прибутку підприємства

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості ка­піталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

Норма прибутку = Прибуток фірми / повні витрати виробництва * 100%

Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність виробництва.

Значення норми прибутку полягає в тому, що вона є мірою корисності вкладення капіталу, ефективності його використання. Мета підприємця - максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Остання виступає регулятором потоку інвестицій у виробництво.

У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, що його не має (грошова виручка покриває лише витрати) є нерентабельною. Розрізняють показники загального прибутку (чистого доходу підприємства) і чистого прибутку (чистий дохід без обов'язкових виплат фірми з прибутку - податків, процента тощо). Тому виділяють загальну розрахункову рентабельність.

Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за вико­нання підприємницьких функцій, він входить до складу внут­рішніх витрат фірми.

• економічний прибуток є від'ємною величиною, що свід­чить про необхідність пошуку вигідніших шляхів застосування наявних ресурсів;

• економічний прибуток є нульовим — це означає, що під­приємець отримує нормальний прибуток і альтернативне за­ стосування вкладених засобів не збільшить його дохід;

економічний прибуток є додатною величиною, що засвід­чує ефективне використання ресурсів

Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна гро­шова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку — це абсолютний обсяг прибутку в грошо­вому вираженні.