8. Продуктивність. Продуктивність праці

Продуктивність - це ефективність використання ресурсів - праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг.

Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Продуктивність праці – це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу ( годину, зміну, місяць, рік ), або кількістю часу витраченого на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність праці визначає ступень ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції. Отже, економія часу є не що інше, як більш загальне вираження росту продуктивності праці.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників – головної продуктивної сили суспільства.

Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу підприємства.

Продуктивна сила конкретної праці характеризується його здатністю створювати нову споживчу вартість потрібної якості і зберігати при цьому минулу (упредметнену) працю. Таким чином, продуктивність праці відбиває ступінь корисного використання не тільки самої живої праці, але і приводить у рух кошти виробництва, тобто може характеризуватися витратами як живої, так і сукупної (живої й упредметненої) праці.

У зв’язку з цим розрізняють поняття: ріст продуктивності живої (індивідуальної) і ріст продуктивності суспільної праці (тобто усієї праці: як живої, так і минулої), про що не можна судити лише з огляду на економію витрат живої праці на даній ділянці виробництва.

Ріст продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах:

• Скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;

• Ріст маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці;

• Зміна співвідношення між живою й упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;

• Збільшення маси і норми додаткової вартості.

Ріст продуктивності праці не може бути безмежним.

Фактори росту продуктивності праці – це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

В якості такої сили (факторів) виступає: технічний прогрес, удосконалювання організації виробництва, управління працею тощо.

Резерви росту продуктивності праці - це можливості більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення його продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці і керування.