- •Стародавня історія україни
- •§1. Первісне людське стадо
- •§2. Родовий лад на території сучасної України
- •§3. Кочові народи на теренах України в давнину
- •§4. Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї
- •§5. Слов'яни в давнину
- •§6. Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах
- •§7. Велике переселення народів. Його вплив на формування слов’янського етносу
- •§8. Перші державні утворення східних слов’ян
- •Середньовічна історія україни (VIII—XVI ст.)
- •§9. Виникнення та розвиток Київської Русі
- •§10. Розквіт Київської Русі
- •§11. Політична роздрібненість Київської Русі
- •§12. Культура Київської Русі
- •§13. Історичне значення Київської Русі
- •Монголо-татарська навала на українські землі §14.Утворення Монгольської держави
- •Монголо-татарська навала на українські землі §15. Походи Чингізхана
- •Монголо-татарська навала на українські землі § 16. Навала хана Батия на Русь
- •Монголо-татарська навала на українські землі §17. Причини поразки народів Русі
- •Галицько-Волинська держава §18. Галицьке і Волинське князівства напередодні об єднання
- •Галицько-Волинська держава §19. Піднесення Галицько-Волинської держави
- •Галицько-Волинська держава §20.Занепад Галицько-Волинської держави
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст.
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §21. Литовська експансія на Україну
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §22. Польська експансія на Україну
- •§23. Початок об'єднання Польщі та Литви в єдину державу
- •§24. Боротьба московських князів за спадщину Київської Русі
- •5. Північне Причорномор'я та Крим під владою іноземних держав
- •§26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- •§27. Люблінська унія
- •§28. Берестейська церковна унія
- •§29.Українські землі під владою Польщі
- •§30. Формування українського козацтва
- •Ротьба українського народу проти іноземних поневолювачів (кінець XVI — перша половина XVII ст.) §31.Селянсько-козацькі повстання
- •§32.Українське козацтво в першій чверті XVII ст.
- •§33. Національно-визвольні повстання українського народу 20—30-х pp. XVII ст.
- •§34. Підсумки козацько-селянської боротьби
- •§35. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §36. Внутрішнє становище України 1648 року
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §37.Основні події Національно-визвольної війни в 1648-1657 pp.
- •§38. Внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року
- •§39. Політичні події 1654 року
- •§40. Українська козацька держава Богдана Хмельницького
- •§42. Гетьманування Івана Виговського
- •§43. Гетьманування Юрія Хмельницького
- •§44. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря
- •§45. Гетьманування Івана Брюховецького на Лівобережжі
- •§46. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко
- •§47. Правління Дем'яна Многогрішного на Лівобережжі
- •§48. Гетьман усієї України Іван Самойлович
- •§49. Останнє гетьманування Юрія Хмельницького
- •§50. Підпорядкування української церкви московському патріархові
- •§51. Україна в мирних угодах сусідніх країн
- •§52. Кінець Руїни. Коломацька рада
- •§54. Воєнні дії Росії проти Туреччини й Кримського ханства наприкінці XVII ст.
- •§55. Лівобережний гетьман Іван Мазепа
- •§56. Правобережжя та західноукраїнські землі під владою Речі Посполитої
- •Україна в роки Північної війни 1700—1721 pp. §57. Початок війни
- •§58. Перехід і. Мазепи на бік Швеції
- •§59. Царський терор в Україні
- •§60. Полтавська битва та її наслідки для України
- •§61. Перша хвиля української еміграції
- •§62. Похід Пилипа Орлика на Правобережжя
- •§63. Прутський похід Петра і
- •§64. Спроби Пилипа Орлика утворити в Європі антимосковські коаліції
- •§65. Діяльність в еміграції Григорія Орлика
- •§66. Гетьман Іван Скоропадський
- •§67. Московська держава на початку XVIII ст.
- •§68. Перша Малоросійська колегія
- •§69. Гетьманування Данила Апостола
- •§70. Правління гетьманського уряду
- •§71. Кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ»
- •§72. Кирило Розумовський
- •§73. Антиукраїнська політика уряду Катерини II
- •§74. Російсько-турецькі війни
- •§75. Запорізька Січ у період Руїни
- •§76. Чортомлицька (Стара) Січ
- •§77. Зруйнування Січі
- •§78. Відновлення Запорізької Січі
- •§79. Задунайська Січ
- •§80. Катеринославське козацтво
- •§81. Чорноморське та Кубанське козацтва
- •§82. Азовське козацьке військо
- •Українські землі під владою Речі Посполитої у XVIII ст. §83. Посилення національного й соціального гніту на території Правобережної України та на західноукраїнських землях
- •§84. Форми народного протесту проти іноземних гнобителів і гніту
- •§85. Гайдамацький рух
- •§86. Опришківський рух
- •§87. Коліївщина
- •§88. Поділи Польщі та Великого князівства Литовського
- •§89. Правобережжя України в складі Російської імперії
- •§90.Зміни в адміністративно-територіальному та суспільно-політичному житті України
- •§91. Україна у війнах Наполеона
- •§92.Соціально-економічний стан
- •§93. Джерела українського національного відродження
- •Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст. §94. Економічний стан
- •§95.Український національно-визвольний рух
- •Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст. §96. Реформи 60—70-х pp. XIX ст. В Україні
- •§97.Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.
- •Український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. §98. Адміністративні зміни на території Австрійської імперії
- •99. Політичний рух на західноукраїнських землях
- •§100. Формування політичних партій на західноукраїнських землях
- •Наддніпрянська Україна наприкінці XIX — на початку XX ст. §101. Економічний розвиток
- •§102. Створення українських політичних партій
- •§103. Україна в роки Російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 pp.
- •§104. Соціально-економічний розвиток та політичне становище
- •Західноукраїнські землі на початку XX ст. §105. Наростання українського національно-визвольного руху
- •Наддніпрянська Україна в 1907—1914 pp. §106. Столипінська політична реакція
- •Україна в Першій світовій війні §107. Воєнні дії на території України
- •§108. Суспільно-політичний рух в Україні в роки Першої світової війни
- •§109. Культура України на початку XX ст.
- •Економічна та політична криза в Російській та Австро-Угорській імперіях
- •§ 111. Доба Центральної Ради
- •§112. Україна в роки громадянської війни
- •113. Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928 pp.)
- •Культура й духовне життя українського народу в роки непу
- •Новітня історія україни §115. Радянська модернізація України (1929—1938 pp.)
- •§116. Колективізація
- •§117. Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст.
- •§118. Стан культури в Україні в 30-ті pp. XX ст.
- •Західноукраїнські землі в 1921—1938 pp. §119. Українські землі у складі Польщі
- •§120.Українські землі під владою Румунії
- •§121. Українські землі у складі Чехословаччини
- •§122. Встановлення радянської влади в Західній Україні
- •§123. Воєнні дії на території срср
- •Новітня історія україни §124. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни
- •§125. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •§124. Внесок працівників тилу України в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни
- •§127. Українська наука та культура в роки війни
- •Україна в повоєнні роки §128. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — на початку 1950-х pp.
- •§129. Суспільно-політичне життя України в другій половині 40-х — на початку 50-х pp.
- •§130. Україна в умовах десталінізації (1956—1964 pp.)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§132. Стан економіки України наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§135. Зародження дисидентського руху в Україні
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи. Неосталінізм та Україна (1965—1985 pp.)
- •§137. Особливості опозиційного руху в Україні в 60-80-х pp.
- •§138. Боротьба українських дисидентів проти панівного режиму
- •Період «застою» в Україні. Дисидентський рух §139. Наростання економічної кризи. Особливості індустріального розвитку України
- •§140. Соціальний розвиток України. Життєвий рівень населення
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •§142. Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному житті України (друга половина 60-х — середина 80-х pp.)
- •§143. Розпад срср. Україна та снд
Період «застою» в Україні. Дисидентський рух §139. Наростання економічної кризи. Особливості індустріального розвитку України
Адміністративно-командна система управління, що домінувала як в СРСР, так і в Україні в період неосталінізму, у цілому згубно впливала на економічний розвиток країни. Разом з тим не можна заперечувати, що в її умовах усе ж робилися спроби розв'язати складні економічні проблеми, зробити економіку дієздатнішою і ефективнішою. У 1965 році з ініціативи голови Ради міністрів СРСР Олексія Косигіна в країні розпочалася економічна реформа. Зміст і програма її були досить суперечливими. З одного боку, за рахунок господарського розрахунку вона створювала можливості для розширення самостійності підприємств, сприяла розвитку ініціативи. Місцевим органам влади навіть дозволялося вносити зміни до святині радянського економічного розвитку — п'ятирічного плану. З другого боку, економічна реформа повинна була зміцнити позиції союзних органів управління, зокрема ліквідовувалися створені М. Хрущовим раднаргоспи й знову відновлювалася діяльність понад 40 союзних міністерств і відомств. Крім цього, у країні утворювалися такі могутні відомчі монстри, як державні комітети з цін, постачання та ін. Фактично косигінська економічна реформа була новим етапом надцентралізації економіки країни. Наслідки реформи були також неоднозначними. До її безсумнівних здобутків треба зарахувати активний і поступальний розвиток промисловості республіки в 1966-1970 pp., який виявився одним з найрезультативніших за роки радянської влади в Україні. За цей період виробництво промислової продукції зросло на 50%, продуктивність праці в промисловій галузі на 28%, національний дохід — на 38% . Ці показники стали наслідком нової системи господарювання, на яку перейшла більшість промислових підприємств республіки. Під час економічної реформи прискорюється розвиток паливно-енергетичного комплексу республіки. Стали до ладу Запорізька, Вуглегірська, Криворізька, Придніпровська та ряд інших потужних теплових електростанцій. У 1980 році були введені в експлуатацію два останні агрегати Дніп-рогесу-2 в Запоріжжі. Помітних успіхів досягли нафтовики та газовики, завдяки яким у середині 70-х pp. на території України почалася експлуатація 26 нових нафтових і газових родовищ. Позитивні зрушення відбулися також і в гірничорудній, вугільній та металургійній промисловостях. Швидкими темпами розвивалися машинобудівна, металообробна, хімічна та нафтохімічна галузі. На Харківському турбінному заводі освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кіловат. У республіці розпочалося виробництво досконалих тепловозів, потужних тракторів Т-150, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, новітніх літаків і морських суден, які не поступалися найкращим зарубіжним аналогам 60-70-х pp. Українські науковці налагодили конструювання й виробництво електронно-обчислювальної техніки, новітніх приладів і засобів автоматизації. Наприклад, Інститут кібернетики АН УРСР завершив розробку електронно-обчислювальних машин нового покоління «Мир-2», «Дніпро-2», а науковці Інституту електрозварювання ім. Є. Патона впровадили у виробництво близько 300 високоефективних винаходів. Однак, починаючи з 1972 року, темпи реформи та її ефективність поступово вщухають. Консервативні сили на чолі з Л. Брежнєвим почали гальмувати, а згодом і зовсім згорнули реформаційні процеси. У 70-80-х pp., після переходу економіки на екстенсивний шлях розвитку, економічний стан республіки стає відверто кризовим. Він характеризується прямою залежністю від центру, повним ігноруванням національних інтересів України. У республіці насаджувався так званий «азіатський спосіб виробництва», який базувався на «валовій економіці» й тотальному підкоренні людини інтересам виробництва. Прикладами такої економічної політики були малорентабельні Байкало-Амурська магістраль, «рукотворні» моря на Дніпрі, «найбільші в Європі» теплові електростанції та інші гігантські новобудови, які були шкідливими й небезпечними для навколишнього середовища. Така «гігантоманія» в поєднанні з прихованою інфляцією перевищувала вартість таких об'єктів у середньому на 25-50%. Це примушувало спрямовувати значні сили й кошти на завершення будівництва найважливіших об'єктів, залишаючи при цьому цілу низку незавершених довгобудів. У республіці в цей період високими темпами розвивалася атомна енергетика, зокрема розгорнулося будівництво потужних АЕС у густонаселених та маловодних Південно-Західному й Південному економічних регіонах. У межиріччі Дніпра й Прип'яті поруч з Києвом, усупереч думкам українських науковців, швидкими темпами споруджувалася Чорнобильська атомна електростанція. У республіці, що займала лише 2,6% території СРСР, побудовано 40% його атомних енергоблоків. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для власних потреб, а постачалася, як правило, за кордон. На території України з ініціативи союзного центру розміщувалися особливо шкідливі виробництва, зокрема 1 тис. хімічних заводів. Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, спрямованих на освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, викачувалися з України. Для роботи в цих регіонах мобілізовано велику кількість найдієздатнішого населення республіки. Унаслідок цього нині тільки в Тюменській області Російської Федерації мешкає більш як півмільйона українців. Результатом такої економічної політики стало хронічне невиконання п'ятирічних завдань з більшості показників. Якщо з деяких промислових нормативів (виробництво електроенергії, цементу, вугілля тощо) удалося хоч наблизитися до запланованого, то сільське господарство так і залишалося найвідсталішою галуззю економіки республіки. Здавалося, що саме в 70-х pp. в Україні піднесенню сільськогосподарського виробництва приділено максимум зусиль і уваги. На селі запроваджувалися глобальні програми механізації, хімізації та меліорації земель. Упродовж десятиліття в сільськогосподарську галузь спрямовано 27% від усіх республіканських капіталовкладень. Проте ці заходи в підсумку виявилися малоефективними, зокрема механізація на практиці перетворилася на звичайне постачання господарствам низькоякісної малопродуктивної техніки; «хімізація» спричинила забруднення українського чорнозему й отруєння сільськогосподарської продукції шкідливими хімікатами, меліорація поглинула 16 млрд. крб., виснаживши родючі землі й серйозно порушивши економічний баланс республіки. До всього треба додати малу ефективність використання людських ресурсів, низький рівень переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, унаслідок чого щорічні втрати одержаних урожаїв становили 30-33% . Складними залишалися умови життя й праці на селі. У селах не вистачало шкіл, дитсадків, клубів, упорядкованих доріг, закладів медичного та побутового обслуговування населення. Колишні методи примусового прикріплення селян до землі вже не спрацьовували й тому починається масовий переїзд мешканців сіл до міст. Протягом 1966-1985 pp. туди виїхало 4,6 млн. осіб. Унаслідок такої активної міграції в Україні в 1972-1986 pp. зникли як «неперспективні» 1 502 села. У селах, як правило, залишалися пенсіонери та люди, які не могли наважитися розпочати нове життя в місті. Ці зміни зумовили відчутну нестачу людських ресурсів на селі, що спричинило традиційні сезонні «мобілізації» працівників інших секторів народного господарства на збирання врожаїв. Зрозуміло, що таке примусове залучення міського населення до сільськогосподарської праці не сприяло підвищенню її продуктивності і якості. Однак, усупереч цим негативним явищам, республіка змогла не лише забезпечити свої продовольчі потреби, але й за вказівками союзних органів поставляти сільськогосподарську продукцію в інші регіони СРСР. На межі 70-80-х pp. вона виробляла 60% союзного обсягу цукру, 40% — соняшнику, 26%— тваринного масла, 23%— м'яса тощо. Проте відчуження селян від результатів їхньої праці в колгоспах і радгоспах і далі неухильно знижувало продуктивність сільськогосподарського виробництва. Якщо темпи його зростання в 60-70-х pp. становили 4,5% , то в 1981-1985 pp. — 3,9% в середньому на рік. У другій половині 70-х pp. середньорічний приріст сільськогосподарської продукції вже становив 1,5% , а в першій половині 80-х — лише 0,5% . Уповільнений розвиток сільського господарства пояснювався не лише кризою колгоспно-радгоспної системи. Неабияку роль у цьому відіграли загальні принципи управління економікою. Центр, розробляючи плани, нерідко ігнорував місцеву специфіку. Селянин-колгоспник був лише покірним виконавцем чужих рішень. Це породжувало незацікавленість сільських трудівників у кінцевих результатах своєї праці. Для того щоб подолати нестачу продуктів харчування, у СРСР у 1982 році була розроблена й ухвалена продовольча програма. Проте ситуація на селі не поліпшувалася й призвела до катастрофічних наслідків. З 1966 по 1985 pp. посівні площі України скоротилися більше, ніж на 1 млн. га. Зібраний урожай зернових у 1981-1985 pp. становив лише 39,3 млн. т (у 1976-1980 pp. — 43 млн. т). Незважаючи на величезні капіталовкладення в сільське господарство (101 млрд. крб. у 1966-1985 pp.), його віддача залишалася низькою. Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США. Екстенсивний підхід до його ведення засвідчив свою неефективність. Він спричинив серйозну продовольчу проблему, яка стала ознакою кризи тоталітарної системи в цілому.