Галицько-Волинська держава §19. Піднесення Галицько-Волинської держави

Роман Мстиславич Під час правління Романа Галицько-Волинське князівство досягло великої могутності. Автор Галицько-Волинського літопису назвав його великим князем, «царем на Русі», «самодержцем усія Русі». Першим завданням, що постало перед Романом, стало придушення галицького боярства, з чим він блискуче впорався завдяки підтримці середнього та дрібного боярства. Розв'язавши внутрішні суперечки в князівстві, Роман почав проводити активну зовнішню політику: успішно воював проти половців на сході та Литви на заході, приєднав до свого князівства землі балтського племені ятвягів. Щоб припинити спроби втручання в справи Галичини київського князя — Романового тестя — Рюрика Ростиславича, стосунки з яким зіпсувалися ще раніше (Роман одружився з візантійською принцесою Анною, а колишню свою дружину відправив до батька в Київ), 1202 року Роман розпочав з ним запеклу боротьбу. Цього ж року галицько-волинські війська підійшли до Києва, мешканці якого відчинили перед ними міські брами. Рюрик був змушений зректися київського престолу. Так, на початку XIII ст. Київ також опинився під впливом Галицько-Волинського князівства та його союзника — Володимиро-Суздальського князівства, де престол належав князеві Всеволодові Юрійовичу. Роман Мстиславич увійшов в історію як видатний політик та державо-творець. Як зазначає історик М. Котляр, Романові належить честь складання проекту додержання «доброго порядку» на Русі, тобто припинення князівських чвар та організації виборної центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Проте руські князі відмовилися обговорювати цей проект, і завершити свою справу Романові не вдалося. У 1205 році він загинув поблизу польського міста Завихоста над Віслою, потрапивши у ворожу засідку. Після його раптової смерті Галицько-Волинське князівство починає швидко розпадатися на окремі землі, проіснувавши всього шість років. Роман Мстиславич (? -1205) Галицько-волинський князь (з 1199 p.). Син волинського князя Мстислава Ізяславича. У 1199 р. об'єднав Галицьке та Володимиро-Волинське князівства. Вів боротьбу проти половців і литовських феодалів. Данило Галицький Після смерті Романа Мстиславича влада на галицько-волинських землях переходила з рук у руки багато разів. Право володарювати тут виборювали як руські князі, так і поляки та угорці. Романові сини — Данило та Василько, спираючись на широкі верстви населення Волині, дрібних феодалів, міщан, смердів, теж намагалися об'єднати батьківські землі. 1230 року вони максимально наблизилися до своєї мети, але в напруженій боротьбі перемогло місцеве боярство. Друга спроба об'єднання припадає на 1238 рік, після розгрому князем Данилом німецьких лицарів Тевтонського ордену під с. Дорогичином. Водночас із напруженою боротьбою за відродження Галицько-Волинської держави розпочався новий цикл змагань за об'єднання руських земель у єдину державу. У 1240 році Данилові Галицькому вдалося укріпитися в Києві, доручивши управління містом досвідченому воєводі Дмитрові. Того ж року Дмитрові довелося керувати обороною столиці від монгольської навали. У грудні 1240 року після тривалої облоги та численних утрат Київ захопила Орда. Завдяки мудрій державній політиці Данило все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залежність, він фактично не підкорився владі Золотої Орди. Восени 1245 року Данило Романович їздив в Орду й отримав від хана ярлик на князювання, згідно з яким Данило повинен був періодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угорщину, сплачувати річну данину, віддавати певну шану ханові. Натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці. Основним напрямком діяльності Данила став пошук союзників серед західноєвропейських країн для боротьби з Ордою. Данило звернувся до папи римського Інокентія IV з пропозицією організувати хрестовий похід проти монголо-татар. Зі свого боку князь обіцяв дати згоду на унію — об'єднання православної та католицької церков. Таку Данила Галицького пропозицію привітали в Римі: щоб заохотити галицького князя, папа надіслав йому королівську корону, і в 1253 році в Дороги-чині папський легат Опізон коронував Данила. Проте після цього Рим не допоміг у боротьбі з Ордою, тому Данило розірвав контакти з папою й вирішив боротися з Ордою власними силами. У 1254 році він розпочав військовий похід проти монголо-татар і завдав поразки хану Курамсі. Та 1259 року хан Бурундай усе ж змусив Данила визнати владу Золотої Орди. В останні роки свого життя Данило Галицький приділяв велику увагу власній державі: будував міста, фортеці, посилював військо, утримував у покорі бунтівне боярство. Так, найголовнішими містами, які збудував Данило, були Львів і Холм. До того ж Холм став улюбленим містом Данила: він навіть сюди переніс столицю свого князівства, а потім був тут похований після смерті в 1264 році.

Довідка.

Данило Галицький (1201-1264) Волинський і галицький князь. Син Романа Мстиславича. Об'єднав Волинь, заволодів Галичем та Києвом. Брав участь у битві на р. Калці. За його князювання були побудовані міста Львів та Холм. Єдиний князь, який хоч і був під владою Золотої Орди, фактично не підкорився монгольським ханам. Ярлик — письмовий указ, грамота хана Золотої Орди. Дозвіл руським князям правити тими чи іншими землями. Джерела Уривок з Галицького літопису Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі і церкви поставив, оздобив їх різноманітними прикрасами, і багатолюбством він світився із братом своїм Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні.