- •Стародавня історія україни
- •§1. Первісне людське стадо
- •§2. Родовий лад на території сучасної України
- •§3. Кочові народи на теренах України в давнину
- •§4. Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї
- •§5. Слов'яни в давнину
- •§6. Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах
- •§7. Велике переселення народів. Його вплив на формування слов’янського етносу
- •§8. Перші державні утворення східних слов’ян
- •Середньовічна історія україни (VIII—XVI ст.)
- •§9. Виникнення та розвиток Київської Русі
- •§10. Розквіт Київської Русі
- •§11. Політична роздрібненість Київської Русі
- •§12. Культура Київської Русі
- •§13. Історичне значення Київської Русі
- •Монголо-татарська навала на українські землі §14.Утворення Монгольської держави
- •Монголо-татарська навала на українські землі §15. Походи Чингізхана
- •Монголо-татарська навала на українські землі § 16. Навала хана Батия на Русь
- •Монголо-татарська навала на українські землі §17. Причини поразки народів Русі
- •Галицько-Волинська держава §18. Галицьке і Волинське князівства напередодні об єднання
- •Галицько-Волинська держава §19. Піднесення Галицько-Волинської держави
- •Галицько-Волинська держава §20.Занепад Галицько-Волинської держави
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст.
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §21. Литовська експансія на Україну
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §22. Польська експансія на Україну
- •§23. Початок об'єднання Польщі та Литви в єдину державу
- •§24. Боротьба московських князів за спадщину Київської Русі
- •5. Північне Причорномор'я та Крим під владою іноземних держав
- •§26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- •§27. Люблінська унія
- •§28. Берестейська церковна унія
- •§29.Українські землі під владою Польщі
- •§30. Формування українського козацтва
- •Ротьба українського народу проти іноземних поневолювачів (кінець XVI — перша половина XVII ст.) §31.Селянсько-козацькі повстання
- •§32.Українське козацтво в першій чверті XVII ст.
- •§33. Національно-визвольні повстання українського народу 20—30-х pp. XVII ст.
- •§34. Підсумки козацько-селянської боротьби
- •§35. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §36. Внутрішнє становище України 1648 року
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §37.Основні події Національно-визвольної війни в 1648-1657 pp.
- •§38. Внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року
- •§39. Політичні події 1654 року
- •§40. Українська козацька держава Богдана Хмельницького
- •§42. Гетьманування Івана Виговського
- •§43. Гетьманування Юрія Хмельницького
- •§44. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря
- •§45. Гетьманування Івана Брюховецького на Лівобережжі
- •§46. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко
- •§47. Правління Дем'яна Многогрішного на Лівобережжі
- •§48. Гетьман усієї України Іван Самойлович
- •§49. Останнє гетьманування Юрія Хмельницького
- •§50. Підпорядкування української церкви московському патріархові
- •§51. Україна в мирних угодах сусідніх країн
- •§52. Кінець Руїни. Коломацька рада
- •§54. Воєнні дії Росії проти Туреччини й Кримського ханства наприкінці XVII ст.
- •§55. Лівобережний гетьман Іван Мазепа
- •§56. Правобережжя та західноукраїнські землі під владою Речі Посполитої
- •Україна в роки Північної війни 1700—1721 pp. §57. Початок війни
- •§58. Перехід і. Мазепи на бік Швеції
- •§59. Царський терор в Україні
- •§60. Полтавська битва та її наслідки для України
- •§61. Перша хвиля української еміграції
- •§62. Похід Пилипа Орлика на Правобережжя
- •§63. Прутський похід Петра і
- •§64. Спроби Пилипа Орлика утворити в Європі антимосковські коаліції
- •§65. Діяльність в еміграції Григорія Орлика
- •§66. Гетьман Іван Скоропадський
- •§67. Московська держава на початку XVIII ст.
- •§68. Перша Малоросійська колегія
- •§69. Гетьманування Данила Апостола
- •§70. Правління гетьманського уряду
- •§71. Кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ»
- •§72. Кирило Розумовський
- •§73. Антиукраїнська політика уряду Катерини II
- •§74. Російсько-турецькі війни
- •§75. Запорізька Січ у період Руїни
- •§76. Чортомлицька (Стара) Січ
- •§77. Зруйнування Січі
- •§78. Відновлення Запорізької Січі
- •§79. Задунайська Січ
- •§80. Катеринославське козацтво
- •§81. Чорноморське та Кубанське козацтва
- •§82. Азовське козацьке військо
- •Українські землі під владою Речі Посполитої у XVIII ст. §83. Посилення національного й соціального гніту на території Правобережної України та на західноукраїнських землях
- •§84. Форми народного протесту проти іноземних гнобителів і гніту
- •§85. Гайдамацький рух
- •§86. Опришківський рух
- •§87. Коліївщина
- •§88. Поділи Польщі та Великого князівства Литовського
- •§89. Правобережжя України в складі Російської імперії
- •§90.Зміни в адміністративно-територіальному та суспільно-політичному житті України
- •§91. Україна у війнах Наполеона
- •§92.Соціально-економічний стан
- •§93. Джерела українського національного відродження
- •Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст. §94. Економічний стан
- •§95.Український національно-визвольний рух
- •Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст. §96. Реформи 60—70-х pp. XIX ст. В Україні
- •§97.Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.
- •Український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. §98. Адміністративні зміни на території Австрійської імперії
- •99. Політичний рух на західноукраїнських землях
- •§100. Формування політичних партій на західноукраїнських землях
- •Наддніпрянська Україна наприкінці XIX — на початку XX ст. §101. Економічний розвиток
- •§102. Створення українських політичних партій
- •§103. Україна в роки Російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 pp.
- •§104. Соціально-економічний розвиток та політичне становище
- •Західноукраїнські землі на початку XX ст. §105. Наростання українського національно-визвольного руху
- •Наддніпрянська Україна в 1907—1914 pp. §106. Столипінська політична реакція
- •Україна в Першій світовій війні §107. Воєнні дії на території України
- •§108. Суспільно-політичний рух в Україні в роки Першої світової війни
- •§109. Культура України на початку XX ст.
- •Економічна та політична криза в Російській та Австро-Угорській імперіях
- •§ 111. Доба Центральної Ради
- •§112. Україна в роки громадянської війни
- •113. Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928 pp.)
- •Культура й духовне життя українського народу в роки непу
- •Новітня історія україни §115. Радянська модернізація України (1929—1938 pp.)
- •§116. Колективізація
- •§117. Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст.
- •§118. Стан культури в Україні в 30-ті pp. XX ст.
- •Західноукраїнські землі в 1921—1938 pp. §119. Українські землі у складі Польщі
- •§120.Українські землі під владою Румунії
- •§121. Українські землі у складі Чехословаччини
- •§122. Встановлення радянської влади в Західній Україні
- •§123. Воєнні дії на території срср
- •Новітня історія україни §124. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни
- •§125. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •§124. Внесок працівників тилу України в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни
- •§127. Українська наука та культура в роки війни
- •Україна в повоєнні роки §128. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — на початку 1950-х pp.
- •§129. Суспільно-політичне життя України в другій половині 40-х — на початку 50-х pp.
- •§130. Україна в умовах десталінізації (1956—1964 pp.)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§132. Стан економіки України наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§135. Зародження дисидентського руху в Україні
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи. Неосталінізм та Україна (1965—1985 pp.)
- •§137. Особливості опозиційного руху в Україні в 60-80-х pp.
- •§138. Боротьба українських дисидентів проти панівного режиму
- •Період «застою» в Україні. Дисидентський рух §139. Наростання економічної кризи. Особливості індустріального розвитку України
- •§140. Соціальний розвиток України. Життєвий рівень населення
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •§142. Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному житті України (друга половина 60-х — середина 80-х pp.)
- •§143. Розпад срср. Україна та снд
§84. Форми народного протесту проти іноземних гнобителів і гніту
Українці ніколи не мирилися зі своїм тяжким становищем. Форми протесту проти панської сваволі були різними. Спочатку селяни й городяни вдавалися до скарг на феодалів та місцевих урядовців. Польський суд, як правило, залишав скарги селян без уваги. Поширеною формою протесту були масові втечі селян з маєтків феодалів. Тікали поодинці, групами, сім'ями, а іноді й цілими селами. Інколи втікачам вдавалося захопити з собою деякі речі та худобу. Найбільше втікачів було з Волині, Поділля, Брацлавщини та Київщини. їхній шлях пролягав на вільні від кріпацтва землі — Лівобережжя та Слобожанщину. Усі спроби королівського уряду стати на перешкоді втікачам виявлялися марними. Озброєні загони землевласників виловлювали втікачів, карали їх і повертали в кріпацтво. Проте втечі не припинялися. Щоб не потрапити до рук карателів, селяни об'єднувалися в загони, озброювалися й боронилися від ворогів. Багато з них, рятуючись від переслідування, переходили кордони Російської держави. Посилення феодального гніту викликало нову хвилю народних бунтів. Протягом XVIII ст. вони охопили все Правобережжя. Основною рушійною силою цих повстань стало селянство, яке активно підтримали козаки й городяни.
§85. Гайдамацький рух
Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну участь у гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани. Керували загонами переважно запорізькі козаки, які мали великий досвід боротьби проти польських панів і турецько-татарських завойовників. Запорізька Січ не тільки давала притулок гайдамакам, а й брала активну участь в озброєнні повстанців та їхній військовій підготовці. Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами. Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам. Не випадково одного з керівників гайдамацького загону називали Гнатом Голим, адже він усе віддавав людям, нічого не залишаючи собі. Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів. Про мужність і хоробрість цих людей народ складав пісні й легенди. Про багатьох з них казали, що вони заговорені, тому їх не бере ні куля, ні шабля. Захоплених у полон гайдамаків жорстоко мордували: саджали на палі, четвертували, вішали. Попри тортури, вони трималися з мужністю, яка вражала навіть ворогів. Сучасник описав епізод, коли гайдамаків саджали на палі, і вони, вже повністю простромлені, з усмішкою кричали своїм катам: «Криво йде паля, пане майстре», — неначе зовсім не відчували болю. Могутня хвиля антифеодального визвольного руху прокотилася по всій Україні в другій чверті XVIII ст. Довідка. Гайдамаками (від турецького haydamak — розбійник) називали у XVIII ст. українських повстанців-месників на території Правобережної України, особливо на Волині й Поділлі. Перші згадки про гайдамаків належать до 1717 року. Повстання 1734 року під проводом Верлана Наприкінці 1733 року російська армія вступила в Польщу, щоб підтримати претендента на польський престол Августа III Фридерика, проти якого виступив Станіслав Лещинський. Російський полковник Полянський звернувся до надвірних козаків, щоб вони діяли проти шляхти, яка підтримувала С. Лещинського. У відповідь на цей заклик вибухнуло повстання, яке охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину. Повсталі вбивали панів та орендарів, знищували маєтки та костьоли, захоплювали панські володіння. Центром повстання стала Брацлавщина, де народний рух очолив сотник надвірних козаків Верлан. Виступивши зі своєю сотнею, яка стояла в Шаргороді, Верлан проголосив себе «козацьким полковником» і почав ширити чутки, що нібито дістав царський указ знищувати шляхту. До нього приєдналося багато гайдамацьких загонів, серед яких були й загони Писаренка, М. Гриви, С. Чалого, І. Жили. Серед повстанців була встановлена військова дисципліна, складений козацький реєстр, призначені командири загонів. Досить швидко повстанські загони звільнили Вінницю, Жванець, Броди та Збараж. З Брацлавщини Верлан повернув на південно-західну Волинь, а влітку 1734 року дійшов до Кам'янця і Львова. Тим часом російська армія взяла Гданськ, С. Лещинський утік за кордон. Шляхта мусила визнати королем Августа III. Поляки звернулися до царського війська з проханням придушити повстання, і російська армія виступила проти повстанців разом із шляхетськими загонами. Повстання зазнало поразки. Рятуючись від переслідувань, Верлан відступив у Молдову, Грива й Медвідь — на Запоріжжя. Гайдамацьке повстання 1750 року Виступи селян на Правобережжі й у Галичині тривали, а 1750 року перетворилися на могутнє антифеодальне повстання. На допомогу селянським загонам прийшли гайдамаки, очолювані М. Сухим, П. Тараном, О. Письменним, Ляхом, М. Теслею. Повстанці вбивали феодалів і ксьондзів, палили й руйнували замки, костьоли, знищували боргові документи й архіви. Загони повстанців узяли Умань, Вінницю, Чигирин, Корсунь і Фастів. Боротьба зі шляхтою тривала з весни до зими 1750 року. На допомогу польському урядові знову прийшли російські війська. Повстання було придушене. Польські пани люто розправилися з учасниками народних повстань. Проте це не змогло припинити гайдамацького руху. У 50-60-ті pp. XVIII ст. гайдамацькі виступи охопили майже всю Україну, що перебувала під владою Польщі.