§84. Форми народного протесту проти іноземних гнобителів і гніту

Українці ніколи не мирилися зі своїм тяжким становищем. Форми протесту проти панської сваволі були різними. Спочатку селяни й городяни вдавалися до скарг на феодалів та місцевих урядовців. Польський суд, як правило, залишав скарги селян без уваги. Поширеною формою протесту були масові втечі селян з маєтків феодалів. Тікали поодинці, групами, сім'ями, а іноді й цілими селами. Інколи втікачам вдавалося захопити з собою деякі речі та худобу. Найбільше втікачів було з Волині, Поділля, Брацлавщини та Київщини. їхній шлях пролягав на вільні від кріпацтва землі — Лівобережжя та Слобожанщину. Усі спроби королівського уряду стати на перешкоді втікачам виявлялися марними. Озброєні загони землевласників виловлювали втікачів, карали їх і повертали в кріпацтво. Проте втечі не припинялися. Щоб не потрапити до рук карателів, селяни об'єднувалися в загони, озброювалися й боронилися від ворогів. Багато з них, рятуючись від переслідування, переходили кордони Російської держави. Посилення феодального гніту викликало нову хвилю народних бунтів. Протягом XVIII ст. вони охопили все Правобережжя. Основною рушійною силою цих повстань стало селянство, яке активно підтримали козаки й городяни.

§85. Гайдамацький рух

Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну участь у гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани. Керували загонами переважно запорізькі козаки, які мали великий досвід боротьби проти польських панів і турецько-татарських завойовників. Запорізька Січ не тільки давала притулок гайдамакам, а й брала активну участь в озброєнні повстанців та їхній військовій підготовці. Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами. Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам. Не випадково одного з керівників гайдамацького загону називали Гнатом Голим, адже він усе віддавав людям, нічого не залишаючи собі. Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів. Про мужність і хоробрість цих людей народ складав пісні й легенди. Про багатьох з них казали, що вони заговорені, тому їх не бере ні куля, ні шабля. Захоплених у полон гайдамаків жорстоко мордували: саджали на палі, четвертували, вішали. Попри тортури, вони трималися з мужністю, яка вражала навіть ворогів. Сучасник описав епізод, коли гайдамаків саджали на палі, і вони, вже повністю простромлені, з усмішкою кричали своїм катам: «Криво йде паля, пане майстре», — неначе зовсім не відчували болю. Могутня хвиля антифеодального визвольного руху прокотилася по всій Україні в другій чверті XVIII ст. Довідка. Гайдамаками (від турецького haydamak — розбійник) називали у XVIII ст. українських повстанців-месників на території Правобережної України, особливо на Волині й Поділлі. Перші згадки про гайдамаків належать до 1717 року. Повстання 1734 року під проводом Верлана Наприкінці 1733 року російська армія вступила в Польщу, щоб підтримати претендента на польський престол Августа III Фридерика, проти якого виступив Станіслав Лещинський. Російський полковник Полянський звернувся до надвірних козаків, щоб вони діяли проти шляхти, яка підтримувала С. Лещинського. У відповідь на цей заклик вибухнуло повстання, яке охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину. Повсталі вбивали панів та орендарів, знищували маєтки та костьоли, захоплювали панські володіння. Центром повстання стала Брацлавщина, де народний рух очолив сотник надвірних козаків Верлан. Виступивши зі своєю сотнею, яка стояла в Шаргороді, Верлан проголосив себе «козацьким полковником» і почав ширити чутки, що нібито дістав царський указ знищувати шляхту. До нього приєдналося багато гайдамацьких загонів, серед яких були й загони Писаренка, М. Гриви, С. Чалого, І. Жили. Серед повстанців була встановлена військова дисципліна, складений козацький реєстр, призначені командири загонів. Досить швидко повстанські загони звільнили Вінницю, Жванець, Броди та Збараж. З Брацлавщини Верлан повернув на південно-західну Волинь, а влітку 1734 року дійшов до Кам'янця і Львова. Тим часом російська армія взяла Гданськ, С. Лещинський утік за кордон. Шляхта мусила визнати королем Августа III. Поляки звернулися до царського війська з проханням придушити повстання, і російська армія виступила проти повстанців разом із шляхетськими загонами. Повстання зазнало поразки. Рятуючись від переслідувань, Верлан відступив у Молдову, Грива й Медвідь — на Запоріжжя. Гайдамацьке повстання 1750 року Виступи селян на Правобережжі й у Галичині тривали, а 1750 року перетворилися на могутнє антифеодальне повстання. На допомогу селянським загонам прийшли гайдамаки, очолювані М. Сухим, П. Тараном, О. Письменним, Ляхом, М. Теслею. Повстанці вбивали феодалів і ксьондзів, палили й руйнували замки, костьоли, знищували боргові документи й архіви. Загони повстанців узяли Умань, Вінницю, Чигирин, Корсунь і Фастів. Боротьба зі шляхтою тривала з весни до зими 1750 року. На допомогу польському урядові знову прийшли російські війська. Повстання було придушене. Польські пани люто розправилися з учасниками народних повстань. Проте це не змогло припинити гайдамацького руху. У 50-60-ті pp. XVIII ст. гайдамацькі виступи охопили майже всю Україну, що перебувала під владою Польщі.