§46. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко

Драматичні події кінця 50 - початку 60-х pp. XVII вимагали такої політичної постаті, яка б змогла боротися за соборність українських земель. Нею став наступний гетьман Правобережжя — Петро Дорошенко. Внутрішня політика Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, П. Дорошенко за підтримки київського митрополита Й. Тукальського провів низку важливих реформ: • щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тис. військо з найманих частин, так званих серденят (сердюків), які відзначалися хоробрістю в бою та особистою відданістю гетьманові; • для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету; • проводячи політику колонізації незаселених земель, на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк; • намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. Зовнішня політика Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики гетьмана було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, П. Дорошенко на початку літа очолив козацьке військо й перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалося антимосковське повстання. У ході цього повстання у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 року проголосили Петра Дорошенка гетьманом усієї України. Проте його гетьманування на території Лівобережної України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників П. Дорошенка й прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, П. Дорошенко був змушений повернутися на територію Правобережної України. На початку 1669 року, за допомогою загону запорожців під проводом І. Сірка, гетьманові вдалося розгромити П. Суховієнка і його союзників — кримських татар. Відсутністю П. Дорошенка на Лівобережжі скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 року в Глухові на основі Глухівських статей 1669 року проголосили гетьманом Д. Многогрішного. Українсько-турецький договір. У складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму й отримати допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царства, П. Дорошенко восени 1669 року уклав з Туреччиною союзний договір. 10-12 березня 1669 року цей договір затвердила Генеральна військова рада в Корсуні. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 1651 року між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором: • територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; • підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно; • українська православна церква зберігала автономію в складі константинопольського патріархату; • українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької скрабниці; • на українських землях турки й татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир; • Туреччина й Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею та Московією без згоди гетьмана; • султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 року П. Дорошенко змушений був розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником Михайлом Ханенком. Протягом 1671 року призначений П. Дорошенком наказним гетьманом Остап Гоголь вів воєнні дії проти польської армії та загонів М. Ханенка. Петро Дорошенко (1627-1698) Народився в м. Чигирині. Походив зі старого козацького роду, його дідом був Михайло Дорошенко — гетьман Війська Запорізького в 20-х роках XVII ст. Здобув широку освіту, добре знав латинську й польську мови. Брав участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 pp. як козак і писар Чигиринського полку, виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядами. Як противник союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І. Виговського. 1660 року як чигиринський полковник їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659 року. У 1663— 1664 pp. перебував на службі в гетьмана П. Тетері в чині генерального осавула, з 1665 року став полковником Черкаського полку. 10 жовтня 1665 року правобережні полковники вибрали П. Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 року в Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. Щоправда, гетьманська булава далася йому нелегко, у 1665—1666 pp. черкаський полковник змушений був розбити двох інших претендентів — В. Дрозденка і С Опару. (За «Довідником з історії України») Михайло Ханенко (бл. 1620-1698) Походив з козацько-старшинської родини. Був учасником Національно-визвольної війни 1648—1657 pp. 1656 року призначений полковником Уманського полку, виступав проти укладення гетьманом Ю. Хмельницьким Переяславських статей з Московським царством. У 1661 році отримав від польського короля Яна II Казимира шляхетський титул. За гетьманування П. Дорошенка підтримував опозиційного П. Суховія в його боротьбі проти гетьмана. Після П. Суховія став одним з претендентів на гетьманську булаву. У вересні 1669 року на раді під Уманню його проголошено гетьманом Правобережної України. У 1670—1671 pp. разом з кошовим отаманом І. Сірком здійснив успішні походи на Крим та в турецькі володіння: на міста Аслан, Джакерман та ін. У вересні 1670 року разом із запорожцями, уклавши з польськими представниками договір в Острозі, перейшов під протекторат Польщі. З осені 1670 року спільно з І. Сірком розпочав кількарічну боротьбу за владу на Правобережжі проти гетьмана П. Дорошенка. Улітку 1672 року загони гетьмана та запорожців розбили полки гетьмана П. Дорошенка біля Четвертинівки неподалік від Ладижина (тепер Вінницькаобл.). Деякий час жив на Волині. За підтримки польських військ у1673 році знову розпочав боротьбу проти П. Дорошенка, але зазнав поразки в бою біля Стеблова, тому був змушений шукати порятунку в гетьмана , Самойловича. На Переяславській раді 19 березня 1674 року зрікся влади й присягнув на вірність Москві, за що отримав від московського царя маєтності на Лівобережжі. Останні роки життя колишній гетьман провів у Козельці, Лохвиці й Києві. У 1677-1678 pp. перебував в ув'язненні за звинуваченням у встановленні таємних контактів з Польщею. (За «Довідником з історії України») Польсько-турецька війна 1672—1676 pp. 1671 рік минув у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 року польська армія на чолі з Яном III Собеським повела наступ на Поділля й захопила Брацлав, Могилів та Вінницю. Навесні 1672 року розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Отримавши військову допомогу від Туреччини, П. Дорошенко перейшов у наступ. У липні козацькі полки під проводом гетьмана розгромили загони М. Ханенка під Четвер-тинівкою на Поділлі. 27 серпня 1672 року об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман П. Дорошенко, турецький султан Мохаммед IV і кримський хан Селім-Гірей, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила на Галичину. На початку вересня 1672 року союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 року уклав Бучацький мирний договір. Укладення Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як нагоду, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя (що вона незабаром і зробила). Подальша доля гетьмана П. Дорошенка. П. Дорошенко, зневірений та розчарований політикою своєї союзниці — Туреччини, після тривалої облоги Чигирина в 1676 році був змушений зректися булави на користь І. Самойловича. Пізніше П. Дорошенко оселився в с. Сосниці. Проте через деякий час царський уряд примусив його переїхати до Москви. У 1679-1682 pp. колишній гетьман жив у В'ятці, а останні роки життя провів у с. Ярополчому під Москвою, де й помер 1698 року (За «Довідником з історії України»).