§62. Похід Пилипа Орлика на Правобережжя

П. Орлик мусив здійснити низку політичних та дипломатичних заходів, щоб утілити в життя окреслені в Конституції ідеї. Маючи в розпорядженні всього кілька тисяч козаків, він сподівався реалізувати свої плани за підтримки Швеції, Османської імперії, Кримського ханства та інших країн. Шведський король Карл XII брав на себе зобов'язання вести війну з Росією доти, доки Україна не буде звільнена від московського панування, а турки, татари й поляки обіцяли свою допомогу в цій боротьбі. У січні 1711 року розпочався похід козацького війська на Правобережжя. До загонів П. Орлика приєднався польський загін та орда татар, очолювана Мехмедом-Гіреєм. Крім того, в об'єднаному війську налічувалося до 40 шведських інструкторів. П. Орлик дуже добре підготувався до походу. Просуванню козацького війська передували розіслані ним листи-універсали, у яких гетьман закликав людей повстати проти російської влади. Під виглядом бандуристів і кобзарів довірені особи П. Орлика поширювали його заклики до повстання проти Москви. Агітація мала великий успіх, до козацького війська приєдналася значна кількість кріпаків-утікачів, населення Правобережжя співчувало козацтву й було готове підтримувати його наміри. Один за одним українські міста без бою переходили на бік П. Орлика й визнавали його своїм гетьманом. П. Орлик надіслав листа до Івана Скоропадського, у якому висловив пропозицію узгодити дії. Російський уряд був наляканий розвитком подій в Україні, Петро І більше не довіряв українській старшині. За наказом російського царя старшинські сім'ї були взяті під варту й утримувались як заручники. Проти полків П. Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Розпочалися масові народні виступи проти московської адміністрації на території Лівобережної України. У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, у якій стояв російський гарнізон. Розпочалася облога міста, та жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Натомість росіяни зробили кілька вдалих вилазок, через які українці зазнали значних утрат. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснила похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення. У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під командуванням Б. Шереметева. За таких обставин поляки відступили. Татари, дізнавшись про наближення великого російського війська, також почали відступ, захоплюючи на своєму шляху величезний ясир, грабуючи міста й села. Козаки й міщани, які приєдналися до П. Орлика, довідавшись про звірства татар, залишали табір і кинулися захищати свої родини. У гетьмана з 16-тис. війська залишилося ледве 3 тис. осіб, з якими П. Орлик відійшов до Бендер. Так закінчився поразкою дуже вдало розпочатий похід на Правобережжя.

§63. Прутський похід Петра і

20 листопада 1710 року Туреччина, прагнучи повернути втрачений у 1696 році Азов та повністю відновити вплив у Північному Причорномор'ї, оголосила Росії війну. Навесні 1711 року російська армія вирушила через українські землі на Молдову. Вступивши на територію Правобережної України, царські підрозділи за наказом Петра І нищили українські міста й села, катували місцеве населення, десятками тисяч переганяючи його на Лівобережжя. У червні 1711 року основні сили московського війська (46 тис. осіб, 120 гармат) під командуванням Петра І та загони його союзника молдовського господаря Д. Кантемира чисельністю 5 тис. осіб підступили правим берегом р. Прут до м. Ясс. На початку липня 1711 року в район Фальчі (Фальчіце) підійшла турецька армія (близько 120 тис. осіб, 440 гармат) та 70-тис. кіннота кримського хана Девлет-Гірея. 8-9 липня біля с. Станілешти відбулася вирішальна битва, унаслідок якої російська армія була повністю оточена в урочищі Нові Станілешти. Становище московських військ було критичним і капітуляція армії Петра І стала неминучою. Однак царським агентам удалося підкупити головнокомандувача турецької армії, який погодився піти на переговори з російським командуванням. Після укладення мирного договору росіяни відступили, а великого візира стратили одразу по його прибутті до Стамбула. Прутський договір. Отже, 12 липня 1711 року в результаті переговорів між представниками Росії (П. Шафіров) і Туреччини (Баталджі-паша) був укладений Прутський договір, за яким московський уряд зобов'язувався: • повернути Туреччині Азов разом з прилеглими до нього територіями; • зруйнувати частину фортець у степовій частині України — Таганрог і Кам'яний Затон на Дніпрі та Новобогородицьку фортецю в гирлі р. Самари; • не втручатися у справи Речі Посполитої; • відмовитися від претензій на Правобережну Україну й вивести з цієї території свої війська. Крім того, Московському царству заборонялося мати свого посла в Стамбулі. Щоправда, Туреччина за цим договором дозволила Петру І вільно вивести свої війська разом з артилерією та обозом з Молдови. У ході переговорів була також досягнута угода про обмін полоненими та вільну сухопутну торгівлю між обома державами. Під час підписання Прутського миру був присутній і Пилип Орлик, якого спеціально запросили до Стамбула. Ішлося про повернення не тільки Правобережжя й Запоріжжя, а й Лівобережної України під владу гетьмана. Проте російські дипломати, ведучи переговори та роздаючи хабарі, добилися від турків значних поступок. Наприклад, Петро І відмовлявся тільки від Правобережжя, а Київ він залишав під владою Московської держави. Та Пилипові Орлику не судилося повернутися й на територію Правобережної України, бо цей край був захоплений Польщею. Спроба П. Орлика надіслати туди невеликі козацькі загони не мала успіху, їх ущент розгромили польські війська. Після підписання Прутського миру сутички не припинилися. Московське царство та Османська імперія перебували в стані війни аж до підписання Андріанопольського мирного договору в 1713році (За «Довідником з історії України»). Джерела Уривок з листа Петра І до О. Меншикова ...неабияк наші провчили й те бидло — одних за Дніпро до гетьмана, а інших, гадаю, як подарунок до вашої милості в губернію на пусті місця пришлемо. Джерела Уривок з «Виводу прав України» П. Орлика ...Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні, козаки набрали відваги й думали тільки про те, якби використати цю нагоду, щоб визволитися з неволі. Князь Мазепа і стани України вжили своєї влади в 1708 p., щоб знову заволодіти тим, що їм належало, аби краще забезпечити собі свої вільності, вони злучилися з королем шведським і вмовилися з ним не трактувати не з ким окремо. Ось деякі пункти договору, що стосуються до мого предмету: 1. Його королівська величність зобов'язується обороняти Україну та прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій в Україні його величність довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме, доки Україна потребуватиме того війська, котрому його королівська величність видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі. 2. Усе, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що, як виявиться, належало колись народові українському, передається і задержиться при українськім князівстві. 3. Князь і стани України згідно з правом, яким досі користувалися, будуть збережені й підтримані на всім просторі князівства та частин, прилучених до нього. 4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути обмежений у володінні цим князівством; до його смерті, яка, треба сподіватися, не настане ще довго. Стани України збережуть усі вільності згідно зі своїми правами та стародавніми законами. 5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Його королівська величність не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб. 6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і стани передадуть його королівській величності на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі зі своїх городів, а саме Ста-родуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.