Розділ 4: Нетрадиційні релігійні секти та тоталітарні культи.

План:

4.1 Загальне поняття про нові релігійні течії.

Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя XX-ХХІ ст., що виявилися у пошуку нових цінностей, духовних орієнтацій, безпосередньо пов’язаних із сучасною глобальною ліберально-демократичною культурою. Отже нові релігійні течії виникли як відгук, відповідь на суспільний пошук «легкої» для зрозуміння, доступної та цікавої релігії у сучасному бездуховному світі. Зазвичай нетрадиційні релігії не є чимось абсолютно новим, вони уявляють с себе лише певну комбінацію тих чи інших елементів із вже існуючих релігійних систем, що розрізняються лише за окремими деталями та своєрідними оригінальними назвами. На позначення цього явища вживають багато синонімічних термінів: "неорелігії", "неосекти", "неокульти", "нетрадиційні вірування", "псевдо релігії", "неомістицизм", "релігії Нового віку", "позаконфесійні об'єднання", "квазірелігії" та інші. Вітчизняне релігієзнавство поняттям "нетрадиційні релігії" пропонує позначати не усталені для нашої культури віровчення, які мають тисячолітню історію — християнство, буддизм, іслам, іудаїзм, тощо; а тільки нові релігійні течії, які з’явилися продовж останніх двох сторіч і не мають тісного зв’язку з традиційними релігіями древності. Терміни "неокульти "застосовують до явищ сакрального життя, що виникли в сучасну епоху внаслідок пошуку нових духовних орієнтирів всередині вже існуючих релігійних традицій або тих, що колись існували, як розробка нових альтернатив до старих поглядів — неохристиянські, неоорієнталістські та неоязичницькі рухи. Поняттям "релігії Нового віку" позначають сайєнтологічні рухи (англ. science - наука) – тобто сучасні спроби об’єднати найновіші наукові досягнення та елементи різних релігій у єдину систему, що повинна давати людині задоволення, робити її успішною та щасливою, тому їх лише умовно відносять до релігійних течій.

«Неорухи» породжені кризою традиційної релігійності, сучасна людина звикла до швидких та простих рішень, що обумовлено все зростаючою динамікою життя у світі інформації та високих технологій. Отже, з одного боку складні за своєю організацією та віровченням традиційні релігії не вдовольняють сучасну людину, а з іншого боку розчарування багатьох людей у політичних засобах вирішення гострих соціально-економічних проблем, труднощі молоді в процесі її соціального становлення та загальна аморальність породжують намагання віднайти нові духовні орієнтири. Такі пошуки нерідко приводять до неокультів, які пропонують своїм прибічникам богорівний шлях самовдосконалення. Багатьох приваблюють заклики до самотворчості, спасіння душі саме у цьому житті, а не в потойбічному світі. Часто вони вдаються до методів психічного впливу та контролю над свідомістю людини. Такі сучасні релігійні течії мають одну спільну назву – тоталітарні культи. Тоталітарні культи (англ. total – всебічний, всеохоплюючий) – це такі релігійні об’єднання, які прагнуть до повного контролю над свідомістю та життям своїх послідовників, намагаючись за допомогою психічного або навіть фізичного впливу всебічно підкорити людину та змусити її служити тільки інтересам культу та його вчителів.

Загалом нетрадиційні релігії не обмежені одним віровченням, спрямовані на міжрелігійний синтез, і не тільки поєднують у собі елементи багатьох релігій, а й використовують ідеї та концепції окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, сучасної філософії, астрології тощо.

Окультизм (лат. occultus — прихований, таємний) — містичне вчення, яке визнає існування надприродних сил самого різного характеру, можливість безпосереднього спілкування та взаємовпливу між нами за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

Спіритизм (лат. spiritus — душа, дух) — містично-ідеалістична течія, яка ґрунтується на вірі в існування потойбічного "світу духів" і можливості спілкування з ними за допомогою спеціальних ритуалів («спіритичних сеансів»).

Нові культи здебільшого приваблюють людей з високим інтелектуальним рівнем, які розмірковують над проблемами сенсу життя, але не мають достатньої релігієзнавчої обізнаності. У порівнянні з традиційними релігіями, які всіляко оберігають свою унікальність, турбуючись про збереження своїх змісту і форм, неорелігії спираються на суб’єктивний містичний досвід у злитті з Абсолютом, який неможливо перевірити раціональним шляхом. Вони байдужі до догматичних доказів істинності якоїсь релігійної системи, визнають істинність усіх релігій, існування та месіанську роль усіх пророків, відкриті для нових ідей та вчень, незважаючи на істотні суперечки між ними. Хоча все ж таки свого месію-вчителя вони сприймають як найбільш адекватного для даної епохи. Йому поклоняються, шанують, вважаючи божим посланцем, часто створюють навіть культ учителя (гуру), який набуває рис божества. Уявлення про Бога не персоніфіковані та достатньо розпливчасті. Його трактують як Абсолютний розум, Духовну сутність, Об'єктивний закон, тощо.

Нетрадиційні релігійні вірування класифікують у п’ять великих груп: християнського напряму (неохристиянські та псевдо християнські), орієнталістського напряму (східні течії), езотеричні, неоязичницькі та синтетичні (змішані).