4.6 Синтетичні релігії.

Синтетичні або «змішані» релігії у своїх віросповідних догматах та культовій практиці спираються на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи при цьому на статус надрелігії, останнього заповіту, вищої істини. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея богообраності їх послідовників. До цієї групи належать: Біле братство, Муніти або Церква єднання (або ще Церква уніфікації), Всесвітня віра Бахаї.

БІЛЕ БРАТСТВО (тоталітарний культ)

Заснував його у Києві в 1990 р. фахівець у галузі кібернетики Ю. Кривоногов. Має ще одну назву — "ЮСМА-ЛОС", яке розшифровується: ЮС — Юоан Свамі (сам Ю. Кривоногов), МА — Марія Деві (його дружина М. Цвигун), ЛОС — Логос (Ісус Христос). Під аналогічною назвою в 1993 р. Біле братство друкувало газету. Воно проголосило себе надрелігією ("епохальною релігією прийдешнього"). Основні ідеї Біле братство запозичило з різних віровчень, еклектично поєднавши їх сучасною науковою термінологією. Суспільство характеризувало як сатанинське (позначене "числом звіра" 666), якому загрожував кінець (мав відбутися за їх пророкуванням у листопаді 1993 p.). Марію Цвигун було проголошено "Богом Живим Марією Деві Христос" тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі матері, В. Кривоногова — Юоаном Свамі, втіленням Іоана Богослова. Інші проповідники отримали імена біблійних пророків та новозавітних апостолів. Завдяки активній місіонерській діяльності рух швидко зростав за рахунок неосвіченої в релігійному плані молоді. Громади Білого братства виникли в різних регіонах України і поза її межами. Коли діяльність Білого братства стала набирати відверто анти суспільного спрямування (самовільний захват культових споруд, заклики до самоспалення послідовників, використання наркотичних речовин у своїх обрядах), його було заборонено. У 1994—1996 p.p. відбувся суд над його організаторами. Зараз існує потай.

МУНІТИ (ЦЕРКВА ЄДНАННЯ) (тоталітарний культ)

Одна з найпоширеніших новітніх релігійних течій, в якій поєднані риси східних релігій і християнства, різних філософських і соціальних вчень. Засновником і керівником церкви є кореєць Сун Міунг Мун. Він стверджував, що до нього прийшов у ведінні сам Христос та доручив закінчити справу об’єднання всіх релігій, а також встановлення миру на Землі. У 1954 р. він заснував "Асоціацію Святого Духа для уніфікації світового християнства". У 1960 р. переїхав до США, де розгорнув активну релігійну діяльність. Головні положення викладено в творах Муна, які заперечують вихідні засади традиційного християнства, пропонують своє прочитання Біблії. Мун проголосив себе та свою дружину Хак Джа Мун "Істинними Батьками", третіми Адамом і Євою, які за дорученням Бога створили "досконалу сім'ю" — джерело спасіння всіх сімей. Людство за їх баченням проходить крізь три епохи: Авраама, Христа та зараз – довершену епоху Муна. Христос, як стверджує Мун, був невдахою, Ісус не зміг виконати своєї місії і тому це зробить Мун. Основні обряди: пиття вина з додаванням крові та шлюб. Члени церкви, які бажають одружитися, мають пройти через відповідний шлюбний обряд. Тільки з благословення самого Муна підбираються шлюбні пари (зазвичай із представників різних рас). У церкві Єднання існує сувора регламентація стосунків, чітка ієрархія. Під егідою церкви діють міжнародні організації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія професорів "За мир в усьому світі", Міжнародний релігійний фонд, тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціальних, навчальних, гуманітарних та інших проектів, її прибічники є у 160 країнах світу, в тому числі в Росії, Балтії, Україні (з 1991 р. — в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах).

ІВАНОВЦІ (ЄРЕСЬ ПОРФІРІЯ ІВАНОВА)

Засновник культу «івановців» - Порфирій Корнійович Іванов (1898-1983) змолоду вів дуже сумнівне з моральної точки зору життя (пиячив, бився і навіть відбував покарання у колонії), але у 1933 р. на Чувілкіном бугрі на нього зійшло «просвітлення», яке за словами його послідовників слід сприймати як сходження Святого Духа (третьої особи Святої Трійці у християнстві). Таким чином Іванов став вважатись фундатором нової світової релігії, релігії другого пришестя Бога на землю (для християн – нового Христа, для мусульман – Магді, для буддистів - аватари). Після цього Порфирій отримав нові властивості (виносив жару, холод), та став ближче до природи. Він критикував християнську церкву, говорячи, що там все хибно. Заперечував безсмертя души та існування потойбічного світу (Ада, Рая). Оскільки послідовники вважали Іванова живим богом, після його смерті вони зібрали книгу-заповіт висловлювань вчителя – «Дєтку». В цій книзі записані дванадцять правил життя, які повинен виконувати кожен віруючий, серед них головне – двократне денне обливання холодною водою з призиванням вчителя – Іванова: «Вчитель, дай нам силу, дай нам енергію!» Вони заперечують церковну християнську ієрархію і стверджують, що для спілкування з Богом-Отцем через природу така ієрархія не потрібна – «кожний івановець сам собі поп». Хоча сам Порфирій неодноразово натякав на те, що вважає Ісуса Христа своїм братом, послідовники кажуть, що в них є тільки один посередник та заступник перед Богом-Отцем – «Господь животворний Порфирій Корнійович Іванов»!

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Арутюнов В.Х., Мішин В.М. Релігієзнавство: навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ. – 2001. – 201с.

2. Лубський В.І., Бурлак С.М. Релігієзнавство: підручник. – К.: «Академія», 2000г. – 408с.

3. Осипов А. И. Путь разума в поисках истины. (Основное богословие) – М.: 1999 – 384с.

4. И. А. Козловский. История Религий. - Донецк: «Норд-Пресс», 2004. – 182с.

5. Чернышев В. М. Религиоведение. – К., 2004 – 336с.

6. Буддизм: Словарь /под ред. Жуковской Н. Л./. – М.: «Республика», 1992. – 287с.

7. Мень А. История религии: в поисках пути, истины и жизни. – М.: Мирос, 1994. – 177с.

8. Православие и Западное Христианство: (Сравнительное богословие). – М., 1999. – 175с.

9. Кобзарь С. Почему я не могу оставаться баптистом и вообще протестантом. – Славянск: «Печатный двор», 2001 – 194с.

10. Мак-Дауэлл Д. Обманщики. Во что верят приверженцы культов. Как они заманивают последователей. – М.: «Протестант», 1993. – 223с.

11. Гуревич П. С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. – М., 1985.

12. Чернышев В. М. «Меч обоюдоострый»: уч. пособие по сектоведению. Киев: «Факел Мария», 1994.

13. Коник В. В. Иллюзии свидетелей Иеговы. – М., 1981.

14. Новые религиозные организации России деструктивного и оккультного характера: справочник. Белгород, 1997.

15. Мартин У. Царство культов. – СПб.: «Логос», 1996.

16. Булгаков С. В. Православие, ереси, секты, западные вероисповедания, соборы. – М.: «Современник», 1994.

17. Кураев А. Протестантам о Православии. – М., 1997.

18. Ермшев А. А. Религиоведение: учеб. Пособие. – К., 1999.

19. Баранов И. Г. Верования и обычаи китайцев. – М., 1999.

20. Беленький М. С. Иудаизм. – 2-е изд. – М., 1974.

21. Бонгард-Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизация: история, религия, философия. - 3-е изд. – СПб., 2000.

22. Зелинский Ф. Ф. Древнегреческая религия. – К., 1993.

23. Светлов Г. Е. Путь богов: (Синто в истории Японии). – М., 1985.

24. Матье М. Э. Древнеегипетские мифы. – М., 1996.

25. Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране: (Историко-этнографический очерк). – М., 1982.

26. Васильев Л. С. История религий Востока. – М., 1999.

27. Климович Л. И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии. – М., 1986.

28. Ковальский Я. В. Папы и папство. – М., 1991.

29. Митрохин Л. Н. Баптизм: история и современность. – СПб., 1997.

30. Прохоров И. В. Коран. Перевод смыслов и комментарии. – М., 2002.

31. Очерки по истории западного протестантизма. – М., 1995.

32. Библейская энциклопедия. – М., 1990.

33. В странах ЕС стремительно растет число мусульман // http://www.religare.ru/2_58028.html

34. 90 процентов украинцев назвали себя верующими // http://www.religare.ru/2_63550.html

35. Многие жители Земли против равенства отношения к представителям разных религий // http://www.religare.ru/2_60365.html