22) Мотив помсти у трилогії Есхіла «Орестея»

Єдина трилогія «Орестея» Есхіла, яка повністю дійшла до нас, 458р – поставлена. Це міф про долю царя Агамемнона (брат царя Менелая), який зруйнував Трою, переможно повернувся додому в Аргос, де його вбила зрадлива дружина Клітемнестра, за що її вбив їх син Орест.

Частини трилогії:

- «Агамемнон» - вартовий розповідає, що він чекає 10 років кінця війни Трої. Хор говорить, що перемога не принеса щастя в дім Агамемнона, бо похід на трою поч.. з принесення в жертву Іфігенії, - перша жертва через зрадливу Єлену.

Червона доріжка від колісниці до палацу для Агамемнона – доріжка кольору крові. Клітемнестра вбила у ванні Агамемнона. Тоді вона вбила і Касандру.

-«Хоефори» - (жертва біля гроба) – з’являється хор рабинь троянок, які за наказом Клітемнестри ідуть до могили Агамемнона, щоб принести жертви. Разом з ними йде Електра (ще одна дочка Агамемнона). До неї ставляться як до рабині. Вона хоче помсти і звертається до брата Ореста, якого не бачила 10 років. Орест і Пілат –віддані один одному. Орест не вірить Електрі, вирішує з’ясувати чи ж справді Клітемнестра могла вбити Агамемнона. Все-таки він вбив матір, і з-під землі піднялися Іринії –боги кровної помсти, які переслідують Ореста.

-«Евменіди» -кром материнська – чистіша, вона вимагає помсти – «кров за кров». Ірині вимагають смерті Ореста. Встановлюється ареопаг – закон помсти.

Стижневим мотивом, що об’єднує трилогію –тема кровної помсти, низка вбивств, в яких персонах по черзі є то месником, то жертвою –чергування цих людей показує різне ставлення людини до визначення її долі. Клітемнестра –єдиний персонаж, що діє у 3 частинах і керується голосом крові. Орест – пасивне знаряддя богів. В образі Клітемнестри засуджується вияв гордині, що є наслідком порушення норм. поведінки встановленої богами.

23) Втілення образу ідеальної людини в трагедії Софокла «Цар Едіп» загадка Сфінкса як розкодування долі Едіпа, метафора духовної сліпоти». Сутність категорії «Едіпів комплекс»

Найкращими трагедіями Софокла вважають п’єси ліванського циклу про нещасну долю Едіпа та його нащадків. Трагедія «Цар Едіп» була поставлена приблизно в 425р. до н.е. Едіп знає, що вчинене ним зло – Божа кара, тобто волю богів, і він сам карає себе (осліплюючи). Це, за Софоклом, і є «ідеальна людина». Боги через Едіпа покарали весь рід і його самого, а він ще й сам себе покарав, догоджаючи божим і людським нормам. Тобто, «ідеальна людина», в цьому випадку, - смиренний раб перед богами.

Сутність таємниці про долю Едіпа не в загадці Сфінкса, а в її відгадці. Загадкою виявилась таємниця людського знання: Що може знати людина? Вся трагедія відбувається під знаком того, що слова, події, вчинки передають один зміст, а виражають інший. Конфлікт полягає не у зіткненні неправдивого з правдивим, а сліпого із зрячим, ймовірного з дійсним.

Поняття ввів у психоаналіз З. Фройф. Воно позначає несвідомий сексуальний потяг до батька протилежної статі і вороже ставлення до батька своєї статі.

У першій частині трагедії Софокла Едіп - зрячиий, він осліплює себе тоді, коли усвідомив згубність своєї самовпевненості як смертної людини. На його рахунку два злочини - вбивство батька й інцест, скоєні через сліпоту свою. Він злочинець через незнання. Але що таке "незнання" і що означає "мимоволі", без примусу, як не сліпоту? Хіба це мудрість відгадати загадку Сфінкса? Це ж сліпота. Навіщо тоді таке сліпе бачення? Краще морок, ніж обман, - і тоді Едіп осліплює себе. Тепер йому відкрився внутрішній світ: смисл образу "бачення" переходить із зовнішнього до внутрішнього бачення. "Сліпота зрячості" перетворюється на "зрячість сліпоти".