11) Поема Гесіода «Роботи і дні» як зразок дидактичного епосу.

Гесіо́д - перший відомий на ім'я давньогрецький поет, засновник дидактичного епосу, рапсод. З V ст. до н. е. історики сперечаються про те, хто був першим — Гесіод чи Гомер. Але якщо Гомер напівлегендарний, то Гесіод — цілком історична особа. Гесіод виступає як пророк, «покликаний» музами провіщати істину, перший у грецькій поезії визначає себе як особистість і називає своє ім'я.

З погляду форми епос Гесіода схожий на гомерівський епос. Але автор тяжіє над усім, він повчає, тому це нудно для сучасної людини. Гомер і Гесіод - два полюси в художньому погляді на життя греків. Гомер аристократичний з погляду героїчної архаїки - оспівує царів і героїв, Гесіод патріархальний, виражає патріархальну селянську точку зору.

Особистість Гесіода може бути впізнана із творів. Особистість жовчна, горда людина, не визнає чужої думки, завжди вважає себе правим, не терпить заперечень - тому він самотній.

"Праці й дні" пов'язана з життям Гесіода. Привід створення - брат Перс неправедно одержав частину спадщини й прогуляв її. Гесіод свою малу частину примножив, Перс попросив поділитися, але Гесіод замість цього написав йому поему про працю. Чотири частини. Гесіод зауважує, що поводження людини залежить від кількості грошей. "Сором за злиденністю слідом іде, за багатством же - сміливість".

Спостереження Гесіода над життям песимістичні. У Гомера життя гарне, яскраве. У Гесіода – суцільні нещастя. Одна з тем - суперництво людей і богів, в "Працях і днях" теж займає своє місце. Саме цим Гесіод намагається пояснити походження всіх нещасть. В "Працях та днях" він намагається систематизувати людське життя. Гесіод зараховує себе до залізного віку –століття насильства й неправди, праці, нещасть.

12) Генеза та різновиди давньогрецької лірики

Епос ішов у минуле, епос не міг регламентувати нове життя, не міг виразити почуття. Тому з'являється лірика, що спрямована на внутрішній світ. Протистояння епосу. Лосєв стверджує: "Лірична поезія заснована на багатшому розвитку духовного світу індивіда. У ліриці гине гармонія родового світу, і виникає диференційований моральний світ". Лірика - поезія для слуху, її не записували. Віршів не було. Мелодія була завжди. Текст і мелодія мали однакове значення. Читання для очей з'явилося тільки в Олександрійську епоху 3-1 ст. До кінця від мелодії не звільнилися, це трапилося тільки в Римі. Мелодія пов'язана тільки з певними філософськими й психологічними теоріями. Аристотель і Платон - "лірика заспокоює психіку людини". "Заспокоює людину строгий дорійський лад, пристрасть персоніфікує фрігійський лад, лідійський лад - скорботний". Піфагор писав про магічні лікувальні властивості лірики. Мелодія займає велике місце у філософській системі. Він стверджував, що увесь світ побудований на музиці.

Термін "лірика" з'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від "мелос" - мелодія). Наявність мелодії кладеться в

Меліка монодійна й хорова.

Лірична поезія існувала насамперед як комплекс мелодія-ритм-слово. Ділилася на монодійную й хорову.