- •1) Антична література як феномен світової культури. Естетичні та етичні категорії гр.. Цивілізації. Піріодизація давнього. Культури.
- •3) Старше покоління давньогрецьких божеств.
- •4) Пантеон грецьких богів
- •5) Цикли давньогрецьких міфів та їхня стисла характеристика
- •6) Міфологічна основа давньогрецького епосу
- •7) Гомер. Гомерівське питання.
- •8) Проблематика та композиція "Іліади"
- •9) Епічний герой «Одіссеї»
- •10) Поетика Гомерівського епосу
- •11) Поема Гесіода «Роботи і дні» як зразок дидактичного епосу.
- •12) Генеза та різновиди давньогрецької лірики
- •13) Основні жанри і представники декламаційної лірики
- •14) Основні представники та жанри сольної лірики
- •15) Основні представники та жанри хорової лірики
- •16) Теорії походження давньогрецької драми
- •17.Зародженння трагедії, її структура. Аристотель про трагедію
- •18) Побудова та організація давньогрецького театру. Місце театрального мистецтва у житті грецького полісу
- •19) Культ Діоніса та його значення в процесі становлення драми
- •20) Героїко – культова трагедія Есхіла: проблематика, особливості.
- •21) Становлення особистості, колізія свободи волі та фатуму в трагедії Есхіла "Прометей закутий"
- •22) Мотив помсти у трилогії Есхіла «Орестея»
- •23) Втілення образу ідеальної людини в трагедії Софокла «Цар Едіп» загадка Сфінкса як розкодування долі Едіпа, метафора духовної сліпоти». Сутність категорії «Едіпів комплекс»
- •24) Своєрідність проблематики і конфлікту трагедії Софокла "Антігона"
- •25) Езоп – «батько» байки. Структура та проблематика байок Езопа.
- •26) Трансформація Міфу про Медею в трагедії Софокла «Антігона»
- •27) Мотив «інакшості», помсти, вигнання в трагедії Еврипіда «Медея»
- •28) Витоки та розвиток давньогрецької трагедії, її структура
- •29) Проблематика та своєрідність комедії Аристофана
- •30) Реальний та художній образ Сократа: Комедія Аристофана «Хмари»
18) Побудова та організація давньогрецького театру. Місце театрального мистецтва у житті грецького полісу
Історія Давньогрецького театру охоплює майже тисячоліття (VI ст. до н.е. — V-VI ст. н.е.). Він виник із сільських святкувань на честь бога Діоніса — Діонісій. На цих святах виконувалися дифірамби і фалічні пісні, що містили елементи діалогу та театральної дії.
Внаслідок двоякого призначення давньогрецького театру він за виглядом і конструкцією багато в чому був не схожий із подібними спорудами нашого часу. Первісне призначення театру пояснює надзвичайно велику кількість їх як у самій Греції, так і в її колоніях. Більшість грецьких міст мали великі театри, хоча про драматичні вистави у них не згадується. Коли в театрі проводились вистави, на них приходив кожен житель міста.
В архітектурному відношенні будівля типового грецького театру складалася з трьох головних частин:
- місця для глядачів, власне θέατρον — театрон;
- сценічного будівлі — скена (там переодягались);
- простору між цими двома частинами, коністра або орхестра.
Знахідки руїн давньогрецьких театрів свідчать, що місце для їх спорудження є найвигіднішим для влаштування місць для глядачів. Звичайно вибиралися схили пагорбів, де сидіння часто можна було висікати зі скелі. Кількість місць була різною, залежно від потреби і чисельності населення. Афінський театр Діоніса міг вмістити до 30 000 глядачів, а мегалопольський театр вміщував до 40 000 глядачів.
Історія давнього грецького театру включає три періоди:
-
Архаїчний період;
-
Класичний період;
-
Доба еллінізму.
-
19) Культ Діоніса та його значення в процесі становлення драми
Діо́ніс — один з найпопулярніших богів давньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства.
Культ Діоніса в Аттіці пов'язаний з циклом народних свят. Найголовніші з них такі:
1) малі, або сільські, Діонісії, що влаштовувалися по селах у грудні (при першій пробі молодого вина). Тоді проходили веселі процесії з піснями, грубуватими жартами, танцями й імпровізованими виставами мандрівних акторів;
2) ленеї (свято винних чанів) — відзначалися в Афінах, в останні дні січня, із забавами, процесіями і театральними виставами;
3) антестерії, що відбувались 11 — 13 антестеріона (першого місяця весни). У перший день відкривали бочки, куштували свіже вино і робили символічні заручини дружини архонта з Діонісом. На другий день, у так зване «свято джбанів» змагалися, хто більше вип'є вина; переможець одержував кубок з вином, день закінчувався веселою процесією. Третій день відзначали постом і жертвами, залишаючи застелені столи для померлих;
4) великі, або міські, діонісії — свято весни, що тривало 6 днів від 28 березня до 2 квітня.
На свято приходили мешканці всіх околиць і навіть іноземці. Діонісу оддавали шану як рятівникові народу від злигоднів і під спів дифірамбів хором хлопчиків несли старовинну статую бога. Свята відзначали веселими процесіями масок і чотириденними виставами трагедій та комедій у великому театрі Діоніса. Культ Діоніса, поширюючись географічно, поглиблювався й витончувався в нових ученнях (наприклад, у піфагорійців), відбиваючи нові історичні явища (походи Олександра Македонського породила нові перекази про переможний хід Діоніса та його почту в Індію). Цей культ виявився надзвичайно живучим, і ще в VII ст. н. е. церкві доводилося боротись із його пережитками в народному побуті та свідомості. У Римі Діоніса шанували під ім’ям Бахуса (видозміна назви Вакх), свята на його честь звалися вакханалії. Згодом Діоніс-Бахус в Італії зливається з місцевим божеством родючості Лібером. Спочатку Діоніса зображували у формі грубої дерев'яної статуї, ледь подібної до людини.