19. Информационное общество: общая характеристика.

Информационное общество — теоретическая концепция постиндустриального общества; историческая фаза возможного эволюционного развития цивилизации, в которой информация и знания умножаются в едином информационном пространстве.

Своим названием термин «информационное общество» обязан профессору Токийского технологического института Ю. Хаяши, чей термин был использован в появившихся практически одновременно — в Японии и США - в работах Ф. Махлупа (1962)[1] и Т. Умесао (1963).

Главными продуктами производства информационного общества становятся информация и знания. Отличительные черты:

- увеличение роли информации, знаний и информационных технологий в жизни общества;

- возрастание числа людей, занятых информационными технологиями, коммуникациями и производством информационных продуктов и услуг, рост их доли в валовом внутреннем продукте;

- нарастающая информатизация общества с использованием телефонии, радио, телевидения, сети Интернет, а также традиционных и электронных СМИ;

- создание глобального информационного пространства, обеспечивающего:

а) эффективное информационное взаимодействие людей,

б) их доступ к мировым информационным ресурсам,

в) удовлетворение их потребностей в информационных продуктах и услугах;

- развитие электронной демократии, информационной экономики, электронного государства, электронного правительства, цифровых рынков, электронных социальных и хозяйствующих сетей;

- информация в чистом виде является предметом купли-продажи;

- безопасность информации;

- защита интеллектуальной собственности;

- управления информационным обществом со стороны государства, общественных организаций.

Кроме положительных моментов прогнозируются и опасные тенденции:

- все большее влияние на общество средств массовой информации;

- информационные технологиимогут разрушить частную жизнь людей и организаций;

- существует проблема отбора качественной и достоверной информации;

- многим людям будет трудно адаптироваться к среде информационного общества.

- существует опасность разрыва между "информационной элитой" (людьми, занимающимися разработкой информационных технологий) и потребителями.

20. Критерии общего избирательного права. Голосование. Цензы.

Демократичні принципи виборчого права включають:

1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише вкрай невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах:

- віковий ценз дає можливість брати участь у виборах лише з відповідного віку, як правило, з досягненням повноліття. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчого права (право обирати) становить 18 років, для пасивного — (право бути обраним) — 21 рік; у Франції відповідно 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США, Україні та в деяких інших країнах — 18 і 21 рік, у Японії — 20 і 25 років. Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, у Бельгії й Італії — 40, у Франції — 25, у Японії — 30 років. У Фінляндії й Швейцарії віковий ценз для активного й пасивного виборчого права однаковий;

- ценз недієздатності обмежує виборчі права психічно хворих, що повинно бути підтверджено судовим рішенням.

- моральний ценз обмежує чи позбавляє виборчих прав осіб, які перебувають за вироком суду в місцях позбавлення волі;

- ценз осілості, що висуває як умову допуску до виборів відповідний строк проживання в даній місцевості. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН і Японії — три, в Канаді й Фінляндії — 12 місяців. Крім вимоги певного строку проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює і строк проживання в цій країні. Наприклад, у Норвегії й Ісландії для активного виборчого права строк осілості становить п'ять років, Австралії — півроку. Це обмежує електоральну активність мігрантів;

- статевий ценз довгий час обмежував участь жінок у виборах (у деяких мусульманських країнах обмежує й досі);

- майновий ценз обмежує активність незаможних громадян. У країнах Заходу тривалий час існував майновий і цілий ряд інших цензів, які не допускали до виборів осіб найманої праці, бідні прошарки населення, жінок. У США до 1964 р. існував податковий ценз, а до 1970 р. — ценз грамотності. А в Швеції облік виборців і понині ведуть податківці.

2. Рівність. Це означає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому ні майновий стан, ні посада, ні будь-які інші статусні чи особисті якості не повинні впливати на стан громадянина як виборця. Рівність виборчих прав передбачає й приблизну рівність виборчих округів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. Саме тому в багатьох країнах установлюється мінімум, а інколи — максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхилення від установленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.

3.Безпосередність виборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.

4.Принцип непрямого виборчого права має місце тоді, коли між виборцями і тими, кого обирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непряме виборче право існує у вигляді:

1) непрямих виборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);

2) багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступінь представницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів держави обираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).

В Україні, згідно з Конституцією (ст. 71), вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

5. Таємне голосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою, однаковістю бюлетенів для голосування, включенням у них імен усіх кандидатів чи використанням замість паперових бюлетенів спеціальних машин, які зберігають таємницю виборчого рішення і полегшують техніку голосування та підрахунок його результатів, та опечатуванням виборчих урн і суворим покаранням за порушення виборчої таємниці тощо.