- •Авторитаризм: понятие, черты.
- •Базовые типы политической культуры (Алмонд, Верба)
- •Взаимоотношения государства и гражданского общества при разных политических режимах.
- •Избирательная система современной Украины.
- •Избирательные технологии: содержание и современные формы.
- •Виды политической стабильности
- •Виды и направления политики.
- •Понятие тоталитарного режима. Его основные черты.
- •Генезис и эволюция понятие «геополитика»: научное направление и элемент политической практики.
- •Глобальные проблемы современности и их влияние на мировую политику.
- •Главные функции политических систем.
- •Главные характеристики традиционных политических систем.
- •Громадянське суспільство. Сутність і структурні компоненти.
- •Демократические политические режимы: общая характеристика.
- •Источники и виды легитимности власти.
- •Средства борьбы с терроризмом.
- •Содержание системного подхода к изучению политики.
- •Внешнеполитические приоритеты Украины.
- •Информационное общество: общая характеристика.
- •Критерии общего избирательного права. Голосование. Цензы.
- •Легальность и легитимность политической власти: сущность и соотношение понятий.
- •Методы решения политических конфликтов и виды политических решений.
- •Модернизация: понятие и теории.
- •Нации как субъекты политики.
- •Объединения граждан. Виды. Методы влияния на власть
- •Признаки политической напряженности и политического кризиса.
- •Основные элементы политической культуры.
- •Основные концепции происхождения государства.
- •29. Основные методологические подходы к изучению политики.
- •Основные подходы к обозначению сущности госудаврства и его признаки.
- •31. Основные субъекты политики.
- •32. Основные теоретические модели политических систем (Истон, Алмонд, Дойч)
- •33. Основные теории возникновения тоталитаризма.
- •34. Основные формы правления.
- •35. Основные функции политики.
- •36. Личность как субъект политики
- •38. Политическая элита и политическое лидерство в Украине: состояние и особенности развития.
- •39. Политическая этика: понятие и содержание.
- •40. Политическая идеология: понятие и типология.
- •41. Политическое поведение личности. Факторы, которые на неё влияют.
- •42. Политическая психология: понятие, содержание, основные проблемы.
- •43. Политический процесс: содержание, понятие, субъекты.
- •44. Политические режим: понятие и смысл термина.
- •45. Понятие «объединение граждан», «общественная организация» и «партия».
- •46. Понятие господствующей элиты, её структура.
- •47. Понятие политического конфликта. Причины возникновения конфликтов.
- •48. Понятие стратегии и тактики.
- •49. Понятие и признаки партии.
- •50. Понятие и типы политического участия.
- •51. Предмет политологии.
- •52. Принципы правового государства.
- •53. Причины и условия возникновения современного терроризма.
- •54. Проблемы политической элиты в науке: Конфуций, Аристотель, Платон, Макиавелли.
- •55. Ресурсы политической власти: виды и типология.
- •56. Реформа, революция, переворот, трансформация: сущность и соотношение.
- •57. Уровни политической культуры: общий (культура общества), групповой, индивидуальный.
- •58. Урони потребности общества за Маслоу.
- •59. Роль сми в политике. Их основные функции.
- •60. Роль идеологии при тоталитарном режиме.
- •61. Система международных политических отношений.
- •62. Социальное партнёрство: содержание и значение.
- •63. Способы рекрутирования в элиту: антрепренерская система и система гильдий.
- •64. Стили лидерства. Понятие и типология.
- •65. Структура политических партий.
- •66. Структура политической власти.
- •67. Структура и организация политического процесса.
- •68. Структурные компоненты политической системы.
- •69. Субъекты политической власти: социальные, институциональные, функциональные.
- •70. Субъекты и объекты политики.
- •71. Общественно-политические движения: понятие, типология, особенности.
- •Сущность демократии: ценности, институты, процедуры.
- •Сущность политики: основные теоретические подходы.
- •Сущность системного подхода к исследованию политической сферы.
- •Сущность социального государства.
- •Сущность и соотношение понятий геополитика и внешняя политика.
- •77. Сущность и формы авторитаризма.
- •Сущность, структура и уровни политического сознания.
- •Современный радикализм. Проявления, истоки, перспективы развития.
42. Политическая психология: понятие, содержание, основные проблемы.
Політична психологія досліджує соціально-психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості націй, станів, соціальних груп, урядів, окремих особистостей. Особливого значення набувають ці дослідження під час вивчення громадської думки, політичної соціалізації, конфліктів, електоральної поведінки і т. ін.
У сучасній політичній психології сформувалися такі напрями дослідження: вивчення громадської думки, психобіографії та психоісторії, мас-медіа та комунікацій, організаційної та групової динаміки, масового вибору; етнокультурні досліди; політична соціалізація; ухвалення політичних рішень; політичне лідерство; політичний когнітивізм; аналіз конфліктів; біополітика та ін.
Політична психологія як самостійна галузь знань сформувалася порівняно недавно. У 1968 р. в Американській асоціації політичних наук було офіційно створено відділення політичної психології. Утвердженню останньої сприяла дедалі більша політизація суспільного життя і психологізація політики.
Якщо ідеологія є продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичною діяльністю групи, то психологія формується у процесі безпосередньої активності громадян на основі їх практичної взаємодії між собою і з інститутами влади. Тому у змісті політичної психології домінуючу роль грають чуттєві й емоційні елементи свідомості, які орієнтують її, як правило, на відображення не перспективних, а сучасних інтересів людей.
Коло пов'язаних з вивченням політичної психології проблем досить широке: від механізмів визрівання у індивіда психологічних потреб у владі й політиці до дослідження почуттєвих колізій при прийнятті управлінських рішень.
Проблеми політичної психології є для нас недослідженими, тому звернімось до аналізу психологічних (усвідомлених і неусвідомлених) компонентів політичної соціалізації особи, який виконали Г. Лассвелл, Дж. Барбер, А. В. Девіс, У. Ростоу, А. Адерно та інші вчені. Це важливо ще й тому, що проблема політичної соціалізації особи має стати однією з центральних у політології, яка переживає період становлення в Україні. Не слід бездумно копіювати західну психологію, потрібно знати її, щоб вміло застосовувати раціональні зерна у політичному житті. Для того щоб ґрунтовно вивчити відомчу психологію, психологію центризму, бюрократизму, вождизму, регіональну та національну психологію, спочатку треба визначитися з предметом політичної психології як галузі знань, що своєрідно відображає і трактує політичні відносини суб'єктів.
Політична психологія у СРСР, предметом якої спочатку була галузь теоретичних досліджень, почала розвиватися в Інституті психології в Москві у 1978 — 1979 pp. Пізніше в Інституті США та Канади, де розроблявся, зокрема, проект "Психологія політичного лідерства", був створений центр політичного консультування лідерів за окремими замовленнями — "Нікколо М." Однак чіткого виділення й формування предмета політичної психології поки що не відбулося.
Людина вступає у політичні відносини з певним рівнем розвитку психічних якостей, менталітетом, що дає їй змогу по-своєму сприймати політичне буття. Оскільки в СРСР політику як галузь відносин і форму діяльності людей монополізувала верховна партійна влада, то пересічні особи, не розвиваючись політично, мирилися зі своїм становищем неполітичних істот, зливалися й губилися у політичному процесі, перетворювалися на об'єкти і засоби політико-психологічного маніпулювання. Вихід з цього становища вони бачили у сподіваннях на краще майбутнє. Психологія жертовності поширювалася й укорінювалася у свідомості мас, а у поєднанні з психологією бідності потребувала авторитарного правління. В епоху тоталітаризму утвердилася і заохочувалася психологія руйнування, а не творення. Вона мала опору в показній стабільності політичних структур (насправді ця стабільність була фальшивою — адже незадоволеність народу життям, за дуже рідкісними винятками, не виплескувалася назовні).
Через це відсутність у мас потреби в самостійності мислення не сприяла опору тоталітарному політичному режимові.
Зміст і функціонування політичної психології зводилися до сприйняття і впровадження у свідомість мас ідеологічних стереотипів і штампів. Відповідність їм оголошувалася змістом політичної психології. Остання перетворювалася на служницю, бідну родичку політичної ідеології, яка, по суті, не мала свого обличчя та призначення. Будь-які спроби обґрунтувати її самостійність, особливу роль у політичному житті оголошувалися відходом від "наукової теорії", відчужувалися у духовній і практичній діяльності мас.
Одним з найважливіших завдань є визнання за політичною психологією її справжнього місця серед наук, що вивчають політичну свідомість, політичну поведінку, політичний процес зокрема. При цьому йдеться не про абсолютний відрив її від ідеології, а про подолання колишнього ідеологічного монополізму, авторитарних ідеологічних шор, що, прив'язавши до себе психологію, позбавили її права на відображення у свідомості мас, пересічної людини безпосередніх емпіричних політичних відносин та відповідних їм видів політичної діяльності, деформували структуру свідомості й поведінки особи, її цілісність.
У структурі особистості виділяють три підсистеми: соціальну, біологічну і психологічну. Вони взаємозумовлені й лише у єдності здатні виразити таке унікальне явище природи і суспільства, яким є людина. Людину вивчає багато наук. Зокрема, специфіка психологічної науки у вивченні людини полягає в тому, що людина виступає в ній як об'єкт психічних якостей і проявів у різних ролях у системі суспільних відносин, у тому числі політичних. Політична психологія вивчає психологічні аспекти політичних відносин і форм діяльності людини, соціальних спільнот і є порівняно самостійною галуззю знань. Вона досліджує психологічні компоненти політичного життя суспільства, які формуються і виявляються на рівні політичної свідомості людини, соціальних спільнот і реалізуються у політичних діях. Л. Гозман і А. Еткінд вважають, що головною проблемою політичної психології є компоненти почуттів, уявлень і дій людей, що визначають їхню взаємодію з владою. Мотиви і форми політичної участі, суспільний діалог, відчуження від влади — таким є коло питань політичної психології. Д. Ольшанський виділяє чотири основних кола проблем політичної психології: психологію окремого політичного лідера; невеликих за чисельністю груп людей; великих груп і соціальних прошарків; мас і масових настроїв. Зрозуміло, що ці проблеми взаємопов'язані, але в кожній окремій країні і навіть регіоні зміст цих компонентів та їх поєднання можуть бути досить своєрідними.