- •IV. Всенародні Збори Української Народньої Республіки
- •5. Виборча система України за конституцією 1919 р.
- •6. Виборча система України за Конституцією 1925р.
- •7. Виборча система України за Конституцією 1937р.
- •8. Вибори до Установчих Зборів в 1917 р. На території України
- •9. Реформування виборів в урср за часів перебудови
- •10. Становлення інституту виборів Президента в Україні
- •11. Президентські вибори 1994 р. – засіб формування перехідного реформаційного авторитаризму
- •13. Взаємозв’язок партійної та виборчої системи в Україні в результаті переходу до змішаної системи парламентських виборів 1998 р.
- •14. Імплементація міжнародних стандартів у сфері забезпечення виборчих прав громадян
- •15. Президентські вибори 1999 року та легалізація влади в Україні
- •16. Діяльність змі – гарантія прозорості й гласності виборів
- •17.Діяльність неурядових організацій по забезпеченню демократичності виборчого процесу.
- •18. Електоральна участь як чинник трансформації виборчої системи та індикатор громадянського суспільства
- •19.Становлення партійної системи незалежної України (кінець 80-х-початок 90-х рокіх)
- •20. Вплив політичної кризи та виборів 1994 р. На партійну систему України
- •21. Вплив запровадження змішаної виборчої системи (1998, 2002 рр.) на партійне будівництво в Україні. Дія законів Дюверже в Україні.
- •22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій
- •23. Вплив інституту Президента на партійну систему
- •25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
- •24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •25. Теоретичні засади конституціоналізму
- •26. Роль релігійних організацій у виборчому процесі в Україні
- •27. Імперативний мандат та партійний імперативний мандат в Україні
- •28. Причини запровадження електронного реєстру виборців в Україні
- •30. Загальна характеристика автоматизованої телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців».
- •32. Функціонування телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців »
- •33. Правовий статус цвк
- •34.Склад, порядок формування та організації діяльності цвк
- •35. Вибори як індикатор політичного режиму в Україні в 2004-2008рр
- •37. Парламентська виборча кампанія 1998 року: зміни виборчої системи та їхній вплив на розстановку політичних сил у вр.
- •38. Демократизація політичної системи під час виборів президента України 2004 рр
- •39 .Вибори до Верховної Ради у 2002 році – особливості нормативно – правового регулювання, перебіг виборчої кампанії, результати та їх вплив на функціонування п. С.
- •40.Специфіка парламентських виборів 2006 року в умовах політичної реформи
- •41. Позачергові парламентські вибори 2007
- •42. Заснування інституту президентства в Україні в 1991р
- •43. Вибори президента 1994 р . Нормативно-правове регулювання , виборча кампанія
- •46. Відродження місцевого самоврядування в Україні
- •47. Трансформація муніципальної виборчої системи
- •48. Формування місцевих органів влади за мажоритарною системою
- •49. Ефективність застосування пропорційної системи на виборах до органів місцевої влади
- •50. Взаємодія партійної виборчої системи на місцевому рівні в Україні
- •51. Партійний імперативний мандат для депутата місцевої ради
- •52. Залежність дискурсу місцевої влади та громадськості від типу виборчої системи
- •54. Інститут референдуму в Україні: становлення, проблеми та нормативно-правове регулювання
- •55Пит. Порядок розподілу депутатських мандатів при встановленні результатів виборів до вру.
- •56. Порядок і строки призначення, організаційне забезпечення проведення виборів Президента України визначається Законом України «Про вибори Президента України» та Конституції України.
- •56.Порядок обрання Президента України
- •58. Територіальна організація виборів Президента України
- •64.Особливості ведення передвиборчої агітації при проведенні виборів президента україни.
- •67. Порядок визначення результатів виборів Президента України
- •68. Порушення принципів виборчого права та легітимність політичної влади
- •70.Роль виборчих органів у здійсненні контролю виборчого процесу.
- •73. Особливості порушень виборчого законодавства під час кампаній 2006, 2007 р.
- •74. Референдум 1991 року: особливості та історичне значення
- •75. Референдум 200 р., його вплив на політичну систему, проблема імплементації результатів
- •78.Види,форми і способи відповідальності суб'єктів виборчого процесу
- •79.Пит. Політична відповідальність як результат застосування пропорційної системи виборів.
- •80 . Особливості конституційної відповідальності порушників
- •81. Адміністративна відповідальність
- •83Особливості цивільної відповідальності у виборчому процесі
25. Теоретичні засади конституціоналізму
Перехід від адміністратавно-командної системи до ринкової економіки, демократизація суспільно-політичного життя наприкінці 80-х років ХХ ст., розбудова незалежної Української держави в 90-ті значно посилили зацікавленість у суспільстві до проблем конституціоналізму, до досвіду його формування і становлення в нашій державі. У даний період конституціоналізм уже міцно укорінився в суспільно-політичному житті нашої країни. Разом з тим, у вітчизняній науці конституційного права робляться тільки спроби визначення поняття конституціоналізму. Сучасне українське правознавство все ще потребує очищення від неточностей і деформацій попередніх років. У правовій теорії та практиці цінність конституціоналізму повинна вбачатися не в тому, що він є механізмом офіційного управління, а перш за все в його здатності протистояти з допомогою спеціальних юридичних механізмів тоталітарному одержавленню суспільного життя; надмірній концентрації влади в одних руках; свавіллю і беззаконню з боку державного апарату та інших політичних інститутів; в закріпленні широких можливостей для активних дій учасників соціальних відносин; у взаємозабезпеченні їх прав, обов’язків і відповідальності, в тому числі і у відносинах громадянина і держави [1, с.14-24]. Автори статті, не претендуючи на вичерпне визначення цього поняття, вважають за необхідне запропонувати своє бачення проблеми, охарактеризувати основні елементи змісту поняття конституціоналізму.
Так, за найпростішим визначенням (у вузькому розумінні) конституціоналізм означає, передусім, саму наявність конституції та її активного впливу на політичне життя країни, верховенство і визначальну роль конституції (писаної чи неписаної) як основного закону в системі діючого законодавства, визначення політичних відносин конституційно-правовими нормами, конституційну регламентацію державного ладу і політичного режиму, конституційне визначення прав і свобод особи, правовий характер взаємовідносин громадянина і держави [2, с.4]. Тобто, як коротко визначає цей термін український правознавець В.Шаповал, конституціоналізм – це державне правління, обмежене Основним законом [3, с.11], це політико-правова система, в основі функціонування якої лежить принцип верховенства і вищої юридичної сили конституції.
Наведені ознаки конституціоналізму дають усі підстави висловити свої міркування з приводу перспектив розвитку ідеї та практики конституціоналізму в Україні. Взагалі, саме через призму конституціоналізму можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Реалізація принципів правової конституційної держави повинна привести до утвердження в суспільстві законності та правопорядку. Законність – це вимога суворого і неухильного дотримання норм права (законів і прийнятих на їх основі нормативних актів) всіма громадянами, посадовими особами, державними органами і громадськими організаціями. Законність у свою чергу грунтується на певних принципах, як то: верховентсво закону, єдність законності на території суверенної держави, рівність громадян перед законом, відповідальність громадян, всіх посадових осіб за порушення правових норм. Обов’зковими умовами законності вважаються дві обставини: по-перше, наявність науково обгрунтованого, правового законодавства, по-друге, необхідність неухильного повсюдного виконання всіма суб’єктами вимог правових норм.
Правопорядок – це стан суспільних відносин, які складаються на основі реалізації суб’єктами правових норм. Якщо законність, стверджує російський правознавець О.Пархоменко, – це вимога суворого і неухильного дотримання правових норм (рівень обов’язкового), то правопорядок – це вже реалізована, тобто втілена в життя, вимога законності [11, с.5]. В той же час правопорядок являє собою лише частину громадського порядку. Якщо в суспільстві дотримуються всі соціальні норми (моральності, звичаїв, громадських організацій і т.п.), то тоді складається громадський порядок. Становлення ж правопорядоку відбувається в результаті реалізації не всіх соціальних норм, а тільки норм права
Для того, щоб уникнути помилок і відхилень в теорії правової конституційної держави і з метою попередження вихолощування її змісту (коли термін «конституційна держава»перетворюється на абстракцію), необхідно чітко уявляти шляхи формування правової конституційної держави і ті проблеми та перешкоди, які при цьому доведеться вирішувати та долати.
Перш за все, мова повинна йти про створення необхідних економічних передумов правової конституційної держави. До того часу, доки в України буде низький рівень матеріальної забезпеченості більшості громадян, високий рівень безробіття, зберігатиметься значний дефіцит бюджету, говорити про те, що ми живемо в правовій конституційній державі, передчасно.
Необхідно також продовжувати реформування всієї системи органів державної влади, щоб в Україні функціонували дійсно незалежні один від одного, і в той же час тісно взаємодіючі, органи законодавчої, виконавчої, судової влади, працював без перебоїв механізм «стримувань і противаг».
У сучасній Українській державі проголошений примат прав особи перед інтересами держави. Завдання полягає не тільки в тому, щоб втілити в діючому законодавстві так звані природні права і свободи людини (право на життя, на честь та гідність, охорону здоров’я, приватну власність тощо), але й у тому, щоб усіляко гарантувати їх реалізацію. Поки що в Україні домогтися цього положення не вдається.
Удосконалення законодавства – ще один напрямок формування правової конституційної держави – не зводиться тільки до закріплення в ньому природно-правових засад. Не менш важливим є завдання зведення до мінімуму наявних протиріч, забезпечення правових норм належними санкціями, які передбачають найбільш ефективні заходи впливу на правопорушників. Законодавство повинно орієнтуватися на метод загального дозволу регулювання суспільних відносин, який передбачав би мінімум обумовлених у законі заборон і максимум правових дозволів (згідно з формулою: все, що не заборонено законом, дозволено).
Правова конституційна держава не може існувати без політичного та ідеологічного плюралізму, без подолання командно-адміністративних методів управління суспільством. Тільки за умов багатопартійності, свободи думки, гласності і справжнього народовладдя створюються засади для формування правової конституційної держави.
Реалізація концепції правової конституційної держави в значній мірі залежить від рівня політичної та правової культури населення країни. Політико-юридична грамотність громадян, а також їх глибока переконаність у тому, що необхідно дотримуватися правових установлень – це складові успішного здійснення вказаної концепції.
Проголосивши себе в ст.1 Конституції правовою державою, Україна накреслила лише орієнтир подальшого розвитку державності. Зробити ж на шляху досягнення цієї мети належить ще чимало.
Таким чином, на нашу думку, конституціоналізм у сучасному широкому розумінні терміна – це прямування до правової конституційної держави, в якій Конституція (Основний Закон) закріплює основні принципи демократичного конституційного ладу: народовладдя, верховенство права в житті суспільства; зв’язаність держави в своїй діяльності правовими законами; непорушність прав і свобод особи; розподіл влад, державний суверенітет, політичний плюралізм; багатоманітність форм економічної діяльності; світський характер держави; самостійність місцевого самоврядування.