9. Реформування виборів в урср за часів перебудови

Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990рр. можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства були пов’зані з: - утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, з розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж всього виборчого процесу; - розширенням сфери судового захисту виборчих прав; - запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу. Під час Перебудови керівництво СРСР поставило за мету демократизувати цю процедуру. У 1987 р. відбулися вибори до місцевих рад, під час яких уперше, в порядку експерименту, в окремих округах було по кілька кандидатів на один мандат. У грудні 1988 р. було внесено суттєві зміни до Конституції СРСР та виборчого законодавства. Ці зміни, водночас із послабленням партійного тиску, дали можливість зробити всі подальші вибори більш-менш повноцінними. Разом з тим, прийняті закони містили деякі явно недемократичні новації, а саме: 1) третина депутатів вищого законодавчого органу СРСР обиралися безпосередньо певними громадськими організаціями; 2) щодо виборів у мажоритарних округах решти 2/3 депутатів, то в разі, коли кандидатів в окрузі було більше двох, передбачалася можливість проведення так званих окружних передвиборних зборів з представників різних підприємств і організацій округу.

10. Становлення інституту виборів Президента в Україні

Становлення інституту Президента України було ключовим у реформуванні державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу. 5 липня 1991 р. було прийнято закони України „Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР”, „Про Президента Української РСР” і „Про вибори Президента Української РСР”. Інститут президентства в Україні у його нинішньому вигляді склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є главою держави.

2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади

На початку 1990-х років Україна, як і всі пострадянські та постсоціалістичні країни, стала перед вибором, яку політичну модель доцільно розбудовувати в державі. Більшість науковців, політиків дійшли висновку — інститут президентства історично виправдав себе в багатьох країнах світу. Тому становлення інституту Президента України було ключовим у реформуванні державної влади, пов'язаним з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу.

До основних підстав введення інституту президентства в незалежній Україні можна віднести:

а) аявність в Україні історичних традицій республіканської форми правління та поділу влади, а також досвіду розбудови президентських інституцій в політичній історії України (зокрема за часів УНР);

б) інституціалізація поста Президента СРСР в 1990 році і неможливість керівництва СРСР зупинити процес розпаду СРСР;

в) суб'єктивні підстави введення інституту президентства і обрання Президента України були пов'язані із зіткненням інтересів окремих політичних сил, котрі були не в змозі на початку 90-х років здобути більшість в парламенті, але мали можливість впливати на конкретну особу — Президента.

У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів.

І етап: 1991 — 1995 pp. У цей період відбулося закладення основ для функціонування напівпрезидентської (президентсько-парламентської) форми правління.

Президентська посада вперше з'явилася в Україні згідно із Законом УРСР від б липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". Тоді ж було прийнято Закон "Про вибори Президента Української РСР".

Перші вибори Президента у незалежній Україні відбулися 1 грудня 1991 р. Всього на найвищу посаду претендувало 6 кандидатів: Л. Кравчук, В. Чорновіл, В. Гриньов, Л. Лук'я-ненко, Л. Табурянський, І. Юхновський. Першим Президентом України, обраним на загальних виборах, став Л. Кравчук, якого підтримала більш як половина населення країни вже в першому турі.

Згідно з законодавством Президент проголошувався главою держави і главою виконавчої влади.

Як глава держави Президент України виконував наступні функції: був гарантом національної безпеки, свободи громадян, державного суверенітету, додержання Конституції та законів; мав проводити у життя Конституцію і закони України, представляти державу у міжнародних відносинах, вживати заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки.

Як глава виконавчої влади Президент України мав здійснювати керівництво та спрямовувати виконавчу діяльність уряду — Кабінету Міністрів. За ним закріплювалось право пропонувати для затвердження Верховною Радою України кандидатури Прем'єр-міністра та вносити до парламенту пропозицію про звільнення з посади Прем'єр-міністра; звільняти з посад всіх членів уряду (крім Прем'єр-міністра, згоду на звільнення якого мала дати Верховна Рада); право скасовувати акти Кабінету Міністрів, міністерств, відомств та органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим; право на реорганізацію та ліквідацію міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади та право на призначення і звільнення з посад керівників цих органів; подавати на розгляд Верховної Ради проект держбюджету, що надавало Президенту шанс реально керувати діяльністю уряду. Президент став суб'єктом законодавчого процесу, оскільки мав право брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради, мав можливість як підписувати закон, так і накладати на нього вето. До прийняття нової Конституції мав право ухвалювати укази з питань економічної реформи, які не були врегульовані законами України. Однак ці укази підлягали наступному затвердженню у Верховній Раді.

II етап: 1995 — 1996 pp. Період наближення вітчизняного владного механізму до президентської форми правління відповідно до Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року.

Серед основних повноважень Президента України за Конституційним договором можна назвати: право призначати Прем'єр-міністра; право формувати уряд; право призначати та звільняти вище командування Збройних Сил; подання кандидатури для призначення Верховною Радою Голови Конституційного СуДУ" право призначати половину складу Конституційного Суду; право подавати кандидатури для призначення Верховною Радою на посади голови Верховного Суду, голови Вищого арбітражного суду, голови Національного банку України; створення, реорганізація та ліквідація міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; скасування актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади; управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, та інші.

III етап: 1996 — 2004 pp. Це період повернення до президентсько-парламентської форми. Конституційний договір, ухвалений у Києві 8 червня 1995 p., завершувався визнанням необхідності прийняття нової Конституції в термін не пізніше одного року з дня підписання цього документу. Верховна Рада ухвалила Конституцію України 28 червня 1996 р.

Нова Конституція України формально виводить Президента України за межі виконавчої влади взагалі та уряду зокрема. Стаття 102 Конституції визначає Президента главою держави, тобто він є уособленням держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки, що обумовлено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає від її імені, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання Конституції, прав і свобод громадян. Крім того, як і раніше, Президент здійснює керівництво зовнішньою політикою, представляє Україну у міжнародних відносинах, є Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду Національної безпеки.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст.103 Конституції).

Повноваження Президента України, закріплені у ст. 106 Конституції, можна поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі:

1) представницькі повноваження, які дістають вияв тоді, коли Президент України представляє нашу державу в міжнародних відносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав;

2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради, наприклад, припинення її повноважень, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись;

3) повноваження у сфері законодавства, зокрема ті, що стосуються призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради;

4) повноваження, пов'язані з призначенням на посади і звільненням з посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб. Приміром, Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України і припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах тощо;

5) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони країни. Наприклад, очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України.

IV етап — з 2004 р. Прийняття проекту конституційної реформи, змістом якоїе перехід України від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.

Запроваджена у 2006 р. політична реформа суттєво вплинула на роль і місце інституту президентства у сучасній політичній системі України.

Обмеження ролі Президента України полягало в наступному:

1. Президент став залежним від Верховної Ради щодо визначення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра (ст. 85 Конституції України).

2. Президент України втратив своє право відправлення Прем'єр-міністра у відставку. Відповідно до ст. 87 Конституції України лише Верховна Рада України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

3. Скоротився вплив Президента на призначення міністрів. Лише Міністр оборони та Міністр закордонних справ призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України (ст.106 Конституції), інші члени Кабінету Міністрів призначаються Верховною Радою за поданням Прем'єр-міністра України. Відповідно, Президент втратив право і на звільнення міністрів.

4. Суттєво обмежено вплив Президента на діяльність Кабінету Міністрів. За новими повноваженнями він матиме право лише призупиняти дію актів Кабінету Міністрів України (а не скасовувати, як раніше) з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо визначення їх конституційності (ст.106 Конституції).

Попри вищевказані обмеження за Президентом України збережено досить широке коло повноважень.

1. Президент після реалізації конституційної реформи значною мірою впливатиме на діяльність Кабінету Міністрів України через:

а) призначення Президентом голів місцевих державних адміністрацій, хоч і "за поданням Кабінету Міністрів України". Так звані "губернатори" призначаються і звільняються саме указами Президента України;

б) видання указів з питань зовнішньої політики та національної безпеки, охорони прав і свобод громадян (оскільки під поняття "національної безпеки" і "охорони прав і свобод громадян" підпадають будь-які сфери суспільного життя, Президент впроваджуватиме свою політику через свої укази, і може не враховувати позицію Кабінету Міністрів);

в) непідконтрольність Кабінету Міністрів голови СБУ, міністрів закордонних справ та оборони, які призначаються і звільняються без участі уряду;

г) також важливим є те, що Президент України згідно з Конституцією "зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності" (п. 15 частини першої ст. 106 Конституції України).