- •IV. Всенародні Збори Української Народньої Республіки
- •5. Виборча система України за конституцією 1919 р.
- •6. Виборча система України за Конституцією 1925р.
- •7. Виборча система України за Конституцією 1937р.
- •8. Вибори до Установчих Зборів в 1917 р. На території України
- •9. Реформування виборів в урср за часів перебудови
- •10. Становлення інституту виборів Президента в Україні
- •11. Президентські вибори 1994 р. – засіб формування перехідного реформаційного авторитаризму
- •13. Взаємозв’язок партійної та виборчої системи в Україні в результаті переходу до змішаної системи парламентських виборів 1998 р.
- •14. Імплементація міжнародних стандартів у сфері забезпечення виборчих прав громадян
- •15. Президентські вибори 1999 року та легалізація влади в Україні
- •16. Діяльність змі – гарантія прозорості й гласності виборів
- •17.Діяльність неурядових організацій по забезпеченню демократичності виборчого процесу.
- •18. Електоральна участь як чинник трансформації виборчої системи та індикатор громадянського суспільства
- •19.Становлення партійної системи незалежної України (кінець 80-х-початок 90-х рокіх)
- •20. Вплив політичної кризи та виборів 1994 р. На партійну систему України
- •21. Вплив запровадження змішаної виборчої системи (1998, 2002 рр.) на партійне будівництво в Україні. Дія законів Дюверже в Україні.
- •22. Перехід до пропорційної системи та партійна структуризація Верховної Ради у 2006 р. Показник ефективності кількості партій
- •23. Вплив інституту Президента на партійну систему
- •25. Конституціоналізм в Україні наприкінці 90-х років хХст.
- •24. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •25. Теоретичні засади конституціоналізму
- •26. Роль релігійних організацій у виборчому процесі в Україні
- •27. Імперативний мандат та партійний імперативний мандат в Україні
- •28. Причини запровадження електронного реєстру виборців в Україні
- •30. Загальна характеристика автоматизованої телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців».
- •32. Функціонування телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців »
- •33. Правовий статус цвк
- •34.Склад, порядок формування та організації діяльності цвк
- •35. Вибори як індикатор політичного режиму в Україні в 2004-2008рр
- •37. Парламентська виборча кампанія 1998 року: зміни виборчої системи та їхній вплив на розстановку політичних сил у вр.
- •38. Демократизація політичної системи під час виборів президента України 2004 рр
- •39 .Вибори до Верховної Ради у 2002 році – особливості нормативно – правового регулювання, перебіг виборчої кампанії, результати та їх вплив на функціонування п. С.
- •40.Специфіка парламентських виборів 2006 року в умовах політичної реформи
- •41. Позачергові парламентські вибори 2007
- •42. Заснування інституту президентства в Україні в 1991р
- •43. Вибори президента 1994 р . Нормативно-правове регулювання , виборча кампанія
- •46. Відродження місцевого самоврядування в Україні
- •47. Трансформація муніципальної виборчої системи
- •48. Формування місцевих органів влади за мажоритарною системою
- •49. Ефективність застосування пропорційної системи на виборах до органів місцевої влади
- •50. Взаємодія партійної виборчої системи на місцевому рівні в Україні
- •51. Партійний імперативний мандат для депутата місцевої ради
- •52. Залежність дискурсу місцевої влади та громадськості від типу виборчої системи
- •54. Інститут референдуму в Україні: становлення, проблеми та нормативно-правове регулювання
- •55Пит. Порядок розподілу депутатських мандатів при встановленні результатів виборів до вру.
- •56. Порядок і строки призначення, організаційне забезпечення проведення виборів Президента України визначається Законом України «Про вибори Президента України» та Конституції України.
- •56.Порядок обрання Президента України
- •58. Територіальна організація виборів Президента України
- •64.Особливості ведення передвиборчої агітації при проведенні виборів президента україни.
- •67. Порядок визначення результатів виборів Президента України
- •68. Порушення принципів виборчого права та легітимність політичної влади
- •70.Роль виборчих органів у здійсненні контролю виборчого процесу.
- •73. Особливості порушень виборчого законодавства під час кампаній 2006, 2007 р.
- •74. Референдум 1991 року: особливості та історичне значення
- •75. Референдум 200 р., його вплив на політичну систему, проблема імплементації результатів
- •78.Види,форми і способи відповідальності суб'єктів виборчого процесу
- •79.Пит. Політична відповідальність як результат застосування пропорційної системи виборів.
- •80 . Особливості конституційної відповідальності порушників
- •81. Адміністративна відповідальність
- •83Особливості цивільної відповідальності у виборчому процесі
18. Електоральна участь як чинник трансформації виборчої системи та індикатор громадянського суспільства
Особлива роль виборів у зміні політичної системи полягає ще й у тому, що для більшості громадян України це чи не єдина форма політичної участі, через голосування вони отримують можливість впливати на державну владу, яка все більше набуває рис самодостатності, безконтрольності та незмінюваності. Саме в період виборів влада змушена долати свою відособленість від народу і робити спробу заручитись його підтримкою. При всій потужності адміністративного контролю над усіма сферами суспільного життя, влада не здатна повністю контролювати волевиявлення громадян. Участь у виборах є важливим чинником політичної соціалізації особистості, особливо молоді. Тут набувається перший практичний досвід політичної діяльності, формується почуття співучасті в політичному житті суспільства.
19.Становлення партійної системи незалежної України (кінець 80-х-початок 90-х рокіх)
Функціонування й розвиток посткомуністичного суспільства в Україні характеризується ліквідацією монополії однієї партії на владу, виникненням і становленням багатопартійності, яка є важливою ознакою демократичної правової держави. Саме через політичні партії, суспільно-політичні рухи та різного роду громадські об’єднання до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні й економічні інтереси різних суспільних верств.
Політичні події, серед яких чільне місце займає здобуття Україною державної незалежності, розгортались надзвичайно швидко й щільно. Пов’язаний з ними високий рівень напруги в суспільстві не спадає й досі. Саме ця обставина зумовила, значною мірою, той факт, що в центрі уваги політологів знаходяться передусім питання сьогодення, а також завдання перспективного розвитку. Логіка життя відтіснила на периферію наукових інтересів учених ретроспективні проблеми, до числа яких слід віднести й проблему першопричин формування багатопартійної системи в Україні. Саме такий комплексний аналіз, на наш погляд, набуває все більшої актуальності у зв’язку з труднощами росту, які переживає сьогодні партійне будівництво в Україні. Ось чому без глибинного вивчення умов та особливостей розвитку феномена сучасної української багатопартійності неможливо збагнути його ідеологічні особливості, структурну специфіку й, нарешті, складно прогнозувати його подальший розвиток.
Перш ніж перейти до аналізу стану теорії політичних партій та партійних систем в Україні, зупинимося на кількох аспектах теоретичного характеру, які допоможуть повніше розібратися в суті досліджуваних проблем.
У період з квітня 1985 року й по 1 грудня 1991 року політичні партії, що виникли на хвилі перебудови, творили елементи, яким не знайшлося місця в радянській політичній системі і які носили альтернативний або антисистемний характер щодо неї. Проголошення незалежності України передбачало створення політичної системи незалежної демократичної держави, що й відкрило для цих партій шлях до їх органічного включення в політичну систему Української держави, а відтак – і перспективу розбудови системи політичної багатопартійності в Україні шляхом створення нових партійних об’єднань.
Узагальнюючи досвід виникнення політичних партій в Україні, можна виділити наступні основні шляхи утворення структур партійного типу: а) шляхом організаційної трансформації неформальних суспільних організацій (наприклад, УГС – в УРП) або на базі певних суспільних рухів з подальшим їх окремим функціонуванням (ПЗУ, ПДВУ); б) за ініціативою групи осіб, які декларували створення партії та визначали її цілі (УНП, ДСУ, УСДП, ПРП); в) шляхом поділу чи об’єднання партійних структур (НДП, УКРП, СДПУ(о), УСДП).
Таким чином, становлення багатопартійності в Україні відбувається за традиційними схемами, окресленими західними політологами. Однак, у дані схеми вкладається певний специфічний зміст, зумовлений особливостями історичного й соціально-політичного розвитку України.