- •Поняття конституційного ладу України.
- •Принципи конституційного ладу України
- •3. Гуманістичні, економічні і політичні основи конституційного ладу України
- •4. Проблема конституційної і правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація у практиці державного будівництва.
- •5. Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави
- •6. Конституційна характеристика України як соціальної держави
- •7. Громадянське суспільство в концепції конституційного ладу
- •8. Поняття і сутність народовладдя. Конституційні основи народовладдя.
- •9. Український народ – носій суверенітету і джерело владу в Україні.
- •10. Суверенітет народу: гносеологічні витоки та сучасне розуміння.
- •11. Теоретичні і конституційно-правові основи демократії.
- •12. Безпосередня демократія : поняття і конституційна природа, форми.
- •13. Поняття і конституційно-правова регламентація референдумів.
- •14. Види референдумів: всеукраїнський і місцевий.
- •15. Порядок призначення організації і проведення референдумів .
- •16. Концепція народного представництва. Поняття і форми представницької демократії.
- •17. Український парламентаризм: історія становлення, сучасний етап розвитку
- •18. Виборче право і виборча система: поняття і принципи
- •19. Правове регулювання і порядок формування представницьких органів держави і місцевого самоврядування
- •20. Вибори Президента України: правова регламентація і загальна характеристика
- •21. Вибори народних депутатів України
- •22. Місцеві вибори
- •23. Відповідальність за порушення виборчого законодавства
- •24. Становлення громадянського суспільства.
- •25. Поняття громадянського суспільства. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства.
- •26. Взаємодія держави і громадянського суспільства. Особа і громадянське суспільство.
- •27. Соціально-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства.
- •28. Конституційні засади формування та розвитку громадянського суспільства в Україні.
- •29. Основні інститути громадянського суспільства і конституційні засоби забезпечення їх функціонування в Україні.
- •30. Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі .
- •31. Понятійні засоби які визначають правове становище особи.
- •32. Принципи правового статусу особи.
- •33. Поняття та юридична природа конституційних прав та свобод людини та громадянина.
- •34. Класифікація конституційних прав та свобод людини та громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних та колективних прав.
- •35. Конституційні обов’язки людини та громадянина.
- •37. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правовий статус людини і громадянина.
- •38. Поняття і види громадянських станів особистості.
- •39. Поняття і принципи громадянства України.
- •40. Приналежність до громадянства України.
- •41. Набуття громадянства України.
- •42. Умови прийняття до громадянства України.
- •43. Поновлення громадянства України
- •44. Припинення громадянства України. Вихід із громадянства України. Втрата громадянства України.
- •45. Громадянство дітей по законодавству України.
- •46. Поняття і основи правового статусу іноземців.
- •47. Права, свободи і обов’язки іноземців. Режими проживання іноземних громадян
- •48. Особи без громадянства: поняття і особливості правового положення
- •49. Поняття і особливості правового статусу біженця.
- •50. Умови і порядок придбання і втрати статусу біженця. Проблеми вимушених переселенців
- •51. Особливості правового положення осіб,які отримали статус біженця.
- •52. Особливості правового статусу закордонних українців.
- •53. Конституційно-правовий статус об’єднань громадян.
- •54. Поняття і види об’єднань громадян.
- •55. Поняття і озн багатопартійності. Констит-прав статус політ партій.
- •56. Порядок створення політичних партій.Принципи діяльності політичних партій.
- •57. Припинення діяльності політичних партій.
- •58. Конституційні основи партійної системи України. Конституційні принципи і засоби участі політичних партій в інституціоналізації органів публічної влади.
- •59. Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційно-правовий статус і види релігійних організацій.
- •60. Конституційні основи організації і діяльності професійних союзів в Україні.
- •62. Понятие государственного строя Украины. Государстевнный строй и форма государства.
- •64. Суверенитет государства
- •67. Принцип республіканської форми правління в Україні. Проблема парламентсько - президентської і президентсько-парламентськой республіки .
- •68. Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.
- •69. Конституційна система функцій Української держави.
- •70. Поняття,система і функції державних символів України.
- •71. Конституційне закріплення і правовий порядок використання державних символів України.
- •72. Державна територія:поняття и склад.
- •73. Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими.
- •74. Поняття та принципи держ устрою.
- •75. Державно-правові ознаки України як унітарної держави.
- •77. Політико-правові засоби вдосконалення і гармонізації міжнаціональних в-син в країні.
- •78. Адміністративно-територіальний устрій і порядок вирішення питань територіального поділу.
- •79. Поняття і юридична природа державної влади
- •80. Структура конституційно-правового інституту державної влади в Україні.
- •81. Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус
- •82. Класифікація (види) органів державної влади
- •83. Структура діючого законодавства в системі державної влади України.
- •84. Принципи організації і діяльності органів державної влади. Демократизація організації і діяльності державного апарату
- •85. Система органів державної влади в Україні
- •86. Законодавча влада в Україні.Конституційна природа парламента-вру
- •87. Конституційний склад і структура вр
- •88. Принципи діяльності вру
- •89. Функції і повноваження вру
- •90. Організація і порядок роботи вру
- •91. Апарат Верховної Ради України
- •92. Парламентські процедури: законодавча, установча, процедура парламентського контролю.
- •93. Акти Верховної Ради України.
- •94. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- •95. Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандату.
- •96. Інститут президентства в України: історія становлення і сучасний етап розвитку
- •97. Роль і місце пу у системі органів державної влади.
- •98. Конст-правовий статус пу
- •99. Повноваження пу. Акти пу.
- •100. Підстави і порядок припинення повноважень пу. Процедура імпічмента.
- •101. Адміністрація пу.
- •102. Інститут представника пу.
- •103. Поняття виконавчої влади та її місце в механізмі державної влади.
- •104. Система виконавчої влади в Україні.
- •105. Кабмін(кму)- вищий орган в системі виконавчої влади України.Порядок формування Кабміну
- •106. Кабмін – склад, компетенція, акти.
- •107. Прем’єр-міністр Укр.: порядок призначення, статус, повноваження і політична роль.
- •108. Система центральних органів виконавчої влади.
- •109. Міністерства та інші органи центральної виконавчої влади: порядок формування,принципи діяльності, статус, повноваження і політична роль.
- •110. Конституційно-правовий статус і система органів виконавчої влади на місцях
- •111. Місцеві державні адміністрації: правова природа, порядок формування, структура, принципи діяльності, компетенція, акти.
- •112. Судова влада: поняття, склад і принципи функціонування.
- •115. Конституційно-правовий статус судів.
- •116. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції.
- •117. Правоохоронні і контрольно-наглядові органи: система і компетенція.
- •118. Конст.-правовий статус прокуратури. Функції і повноваження прокуратури.
- •120. Ксу: функції і повноваження.
- •124. Суб'єкти і форми звернення до ксу
- •125. Поняття і правова природа актів ксу. Правові позиції ксу: поняття і значення.
- •127. Поняття та принципи місцевого самоврядування
- •128. Система місцевого самоврядування в Україні
- •129. Способи формування органів місцевого самоврядування.Їх конституювання,формування кадрового складу.
- •130. Відносини органів місцевого самоврядування з центральними органами держ.Влади в Україні
- •131. Конституційні принципи взаємодії місцевих органів виконачої влади та органів місцевого самоврядування
- •132. Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради і правові гарантії його діяльності
68. Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межа х Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки .Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях .Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, район ів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і ус танов, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Стаття Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та ку льтурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.Обласні та районні ради затверджують програми соціально- економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відпові дного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують і нші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюдже ту у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Згідно з чинною Конституцією, «Президент України є главою держави...» (ст. 102) і не тільки «призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку» (ст. 106, ч. 9), а й «призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах» (ст. 106, ч. 10), «утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади...» (ст. 106, ч. 15). Такі повноваження Президента свідчать про те, що він фактично є главою державної виконавчої влади, хоча формально Конституція цього не визнає. Реально в Україні існує дуалізм виконавчої влади, який виявляється у її поділі між Президентом і Прем'єр-міністром за домінуючої ролі глави держави. За Конституцією, «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75). До повноважень Верховної Ради щодо формування і функціонування уряду належать: «розгляд і прийняття рішення шодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України», «надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України», «здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України» (ст. 85, ч. 11, 12, 13). Верховна Рада також «може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України» (ст. 87), а «прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України» (ст. 115).
Такий розподіл повноважень щодо Кабінету Міністрів між Президентом і Верховною Радою, за якого уряд формується главою держави, а участь парламенту в цьому процесі зводиться до надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, визначає впроваджену в Україні форму державного правління як змішану, причому саме як президентсько-парламентарну, а не навпаки — парламентарно-президентську.
Відповідно до цієї форми правління в Україні впроваджена подвійна політична відповідальність уряду: Кабінет Міністрів несе політичну відповідальність і перед Президентом, і перед Верховною Радою, які можуть відправити його у відставку. Проте Президент ніяким чином не відповідає за дії виконавчої влади, оскільки формально не визнається її главою, а Кабінет Міністрів не має ніяких засобів впливу на Верховну Раду, оскільки формується позапарламентським шляхом і не спирається на партійну більшість у парламенті. Це спричинило нестабільність уряду, яка виявилася, зокрема, в тому, що за роки незалежності в Україні діє вже дев'ятий за складом уряд. Впроваджуючи президентсько-парламентарну форму правління, в Україні не вдалося реалізувати її основну перевагу — забезпечення стабільності уряду.
Завдяки змішаній формі правління Президент України має досить широкі повноваження. Крім наявних у глави держави в президентській республіці повноважень, Конституція надала йому право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, причому «законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово» (ст. 93), а також право розпуску парламенту: «Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися» (ст. 90).