- •Поняття конституційного ладу України.
- •Принципи конституційного ладу України
- •3. Гуманістичні, економічні і політичні основи конституційного ладу України
- •4. Проблема конституційної і правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація у практиці державного будівництва.
- •5. Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави
- •6. Конституційна характеристика України як соціальної держави
- •7. Громадянське суспільство в концепції конституційного ладу
- •8. Поняття і сутність народовладдя. Конституційні основи народовладдя.
- •9. Український народ – носій суверенітету і джерело владу в Україні.
- •10. Суверенітет народу: гносеологічні витоки та сучасне розуміння.
- •11. Теоретичні і конституційно-правові основи демократії.
- •12. Безпосередня демократія : поняття і конституційна природа, форми.
- •13. Поняття і конституційно-правова регламентація референдумів.
- •14. Види референдумів: всеукраїнський і місцевий.
- •15. Порядок призначення організації і проведення референдумів .
- •16. Концепція народного представництва. Поняття і форми представницької демократії.
- •17. Український парламентаризм: історія становлення, сучасний етап розвитку
- •18. Виборче право і виборча система: поняття і принципи
- •19. Правове регулювання і порядок формування представницьких органів держави і місцевого самоврядування
- •20. Вибори Президента України: правова регламентація і загальна характеристика
- •21. Вибори народних депутатів України
- •22. Місцеві вибори
- •23. Відповідальність за порушення виборчого законодавства
- •24. Становлення громадянського суспільства.
- •25. Поняття громадянського суспільства. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства.
- •26. Взаємодія держави і громадянського суспільства. Особа і громадянське суспільство.
- •27. Соціально-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства.
- •28. Конституційні засади формування та розвитку громадянського суспільства в Україні.
- •29. Основні інститути громадянського суспільства і конституційні засоби забезпечення їх функціонування в Україні.
- •30. Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі .
- •31. Понятійні засоби які визначають правове становище особи.
- •32. Принципи правового статусу особи.
- •33. Поняття та юридична природа конституційних прав та свобод людини та громадянина.
- •34. Класифікація конституційних прав та свобод людини та громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних та колективних прав.
- •35. Конституційні обов’язки людини та громадянина.
- •37. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правовий статус людини і громадянина.
- •38. Поняття і види громадянських станів особистості.
- •39. Поняття і принципи громадянства України.
- •40. Приналежність до громадянства України.
- •41. Набуття громадянства України.
- •42. Умови прийняття до громадянства України.
- •43. Поновлення громадянства України
- •44. Припинення громадянства України. Вихід із громадянства України. Втрата громадянства України.
- •45. Громадянство дітей по законодавству України.
- •46. Поняття і основи правового статусу іноземців.
- •47. Права, свободи і обов’язки іноземців. Режими проживання іноземних громадян
- •48. Особи без громадянства: поняття і особливості правового положення
- •49. Поняття і особливості правового статусу біженця.
- •50. Умови і порядок придбання і втрати статусу біженця. Проблеми вимушених переселенців
- •51. Особливості правового положення осіб,які отримали статус біженця.
- •52. Особливості правового статусу закордонних українців.
- •53. Конституційно-правовий статус об’єднань громадян.
- •54. Поняття і види об’єднань громадян.
- •55. Поняття і озн багатопартійності. Констит-прав статус політ партій.
- •56. Порядок створення політичних партій.Принципи діяльності політичних партій.
- •57. Припинення діяльності політичних партій.
- •58. Конституційні основи партійної системи України. Конституційні принципи і засоби участі політичних партій в інституціоналізації органів публічної влади.
- •59. Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційно-правовий статус і види релігійних організацій.
- •60. Конституційні основи організації і діяльності професійних союзів в Україні.
- •62. Понятие государственного строя Украины. Государстевнный строй и форма государства.
- •64. Суверенитет государства
- •67. Принцип республіканської форми правління в Україні. Проблема парламентсько - президентської і президентсько-парламентськой республіки .
- •68. Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.
- •69. Конституційна система функцій Української держави.
- •70. Поняття,система і функції державних символів України.
- •71. Конституційне закріплення і правовий порядок використання державних символів України.
- •72. Державна територія:поняття и склад.
- •73. Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими.
- •74. Поняття та принципи держ устрою.
- •75. Державно-правові ознаки України як унітарної держави.
- •77. Політико-правові засоби вдосконалення і гармонізації міжнаціональних в-син в країні.
- •78. Адміністративно-територіальний устрій і порядок вирішення питань територіального поділу.
- •79. Поняття і юридична природа державної влади
- •80. Структура конституційно-правового інституту державної влади в Україні.
- •81. Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус
- •82. Класифікація (види) органів державної влади
- •83. Структура діючого законодавства в системі державної влади України.
- •84. Принципи організації і діяльності органів державної влади. Демократизація організації і діяльності державного апарату
- •85. Система органів державної влади в Україні
- •86. Законодавча влада в Україні.Конституційна природа парламента-вру
- •87. Конституційний склад і структура вр
- •88. Принципи діяльності вру
- •89. Функції і повноваження вру
- •90. Організація і порядок роботи вру
- •91. Апарат Верховної Ради України
- •92. Парламентські процедури: законодавча, установча, процедура парламентського контролю.
- •93. Акти Верховної Ради України.
- •94. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- •95. Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандату.
- •96. Інститут президентства в України: історія становлення і сучасний етап розвитку
- •97. Роль і місце пу у системі органів державної влади.
- •98. Конст-правовий статус пу
- •99. Повноваження пу. Акти пу.
- •100. Підстави і порядок припинення повноважень пу. Процедура імпічмента.
- •101. Адміністрація пу.
- •102. Інститут представника пу.
- •103. Поняття виконавчої влади та її місце в механізмі державної влади.
- •104. Система виконавчої влади в Україні.
- •105. Кабмін(кму)- вищий орган в системі виконавчої влади України.Порядок формування Кабміну
- •106. Кабмін – склад, компетенція, акти.
- •107. Прем’єр-міністр Укр.: порядок призначення, статус, повноваження і політична роль.
- •108. Система центральних органів виконавчої влади.
- •109. Міністерства та інші органи центральної виконавчої влади: порядок формування,принципи діяльності, статус, повноваження і політична роль.
- •110. Конституційно-правовий статус і система органів виконавчої влади на місцях
- •111. Місцеві державні адміністрації: правова природа, порядок формування, структура, принципи діяльності, компетенція, акти.
- •112. Судова влада: поняття, склад і принципи функціонування.
- •115. Конституційно-правовий статус судів.
- •116. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції.
- •117. Правоохоронні і контрольно-наглядові органи: система і компетенція.
- •118. Конст.-правовий статус прокуратури. Функції і повноваження прокуратури.
- •120. Ксу: функції і повноваження.
- •124. Суб'єкти і форми звернення до ксу
- •125. Поняття і правова природа актів ксу. Правові позиції ксу: поняття і значення.
- •127. Поняття та принципи місцевого самоврядування
- •128. Система місцевого самоврядування в Україні
- •129. Способи формування органів місцевого самоврядування.Їх конституювання,формування кадрового складу.
- •130. Відносини органів місцевого самоврядування з центральними органами держ.Влади в Україні
- •131. Конституційні принципи взаємодії місцевих органів виконачої влади та органів місцевого самоврядування
- •132. Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради і правові гарантії його діяльності
16. Концепція народного представництва. Поняття і форми представницької демократії.
Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення). Демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зборах, якщо немає різниці між тими, хто управляє, і тими, ким управляють2. Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум. Представницька демократія - це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Концепція народного представництва, розроблена в XVIII-XIX ст., базується на таких вихідних положеннях: 1. Конституцією держави засновується народне представництво. 2. Орган народного представництва (парламент) здійснює законодавчу владу від імені народу - носія суверенітету - за його уповноваженням. 3. Парламент складається з депутатів, які вільно обрані народом (представників народу). 4. Депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата). 5. Для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи. 6. Рішення парламенту (закони) мають визначальний характер. За Конституцією основними принципами державного ладу є такі принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління. Але головне в демократизмі держави – це забезпечення державою реального демократизму. Це досягається як конституційно визначеним порядком формування органів державної влади та інших інститутів держави, так і характером організації діяльності держави.В иборним представницьким органом державної влади є лише один орган державної влади – Верховна Рада України. Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку їх формування. Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ – громадян України всіх національностей – і виступати від його імені. Верховна Рада є єдиним, загальнонаціональним, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади України.
17. Український парламентаризм: історія становлення, сучасний етап розвитку
Першим конституційним попередником Верховної Ради України була Центральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917року. Вона розпочала розбудову української державності шляхом видання Універсалів. IV Універсалом ЦР проголосила (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 року було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».Другим попередником Верховної Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся в Києві 29 квітня 1918 і проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Цього ж дня було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», що мали слугувати за Конституцію держави до скликання Сейму. Однак Сейм так і не було скликано. За цією тимчасовою Конституцією влада в Україні належала Гетьману, який призначав Отамана Ради Міністрів, а той подавав Гетьману свій Кабінет на затвердження. Безпосереднім попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки. Верховна Рада УРСР — найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган колишньої УРСР. Законодавчо визначена Конституцією УРСР 1937 року замість Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. Верховна Рада УРСР обирала підзвітну їй Президію, утворювала уряд УРСР — Раду Міністрів УРСР та обирала Верховний Суд УРСР. Також депутатами обиралися голови облвиконкомів та частково їхні заступники, перші чи другі секретарі обкомів, вищий командний склад розташованих на території України військових округів.Н а перших порах Верховна Рада України продовжувала діяти як вищий владний орган держави. Вона призначала вибори народних депутатів і затверджувала склад Центральної виборчої комісії, призначала Прем'єр-міністра і уряд. Окрім того, вищий законодавчий орган обирав суддів Верховного Суду, обласних і Київського міського судів, призначав арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора, голову правління Національного банку України. Щоправда, протягом 1991-1993 pp. її функції були дещо змінені. Так, вона затверджувала не весь склад уряду, а лише міністрів закордонних справ, оборони, внутрішніх справ, фінансів, юстиції, голову СБУ, голову Держкомітету у справах охорони державного кордону та голову Державного митного комітету. Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17 листопада 1992 р. Закону "Про статус народного депутата України". Закон установлював права народних депутатів: обирати й бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на загальнонародне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них тощо. Визначалися також обов'язки народних депутатів: бути присутнім і брати участь у засіданнях Верховної Ради і її органів; дотримуватися регламенту Верховної Ради; підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми тощо. Закон регламентував процедуру депутатського запиту і встановлював обов'язок органів або посадових осіб, до яких звернуто запит, дати офіційну письмову відповідь не пізніше як у семиденний або інший установлений Верховною Радою термін. Чітко визначався зміст та обсяг недоторканності народного депутата. Зокрема зазначалося, що "народний депутат не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, яке накладається в судовому порядку без згоди Верховної Ради... Не допускаються обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата... Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України. Така справа підлягає розгляду Верховним Судом України. .Закон установлював право народного депутата України вимагати усунення порушення законності, й обов'язок посадових осіб, адміністрацій, працівників міліції негайно вживати заходів до усунення порушення, а за необхідності — притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата.
Внаслідок неокресленості повноважень Президента, Прем'єр-міністра, неузгодженості функцій законодавчої та виконавчої влади, центральної влади і регіонів державний апарат працював із перебоями. Верховна Рада намагалася здійснювати управління державою, часто-густо втручаючись у розв'язання поточних питань. Законодавча діяльність парламенту не встигала за життям. Президент прагнув, не обмежуючись сферою виконавчої влади, взяти на себе частину повноважень Верховної Ради. Через те зокрема відбувалося гальмування демократичних перетворень і економічних реформ. У цій ситуації було зроблено рішучі кроки на шляху реформування виконавчих структур. Відповідно до Указу Президента від 25 лютого 1992 р. міністерства позбавлялися права безпосередньо управляти підприємствами і мали відповідати за реалізацію державної політики у відповідних галузях. Законами від 18 листопада та від 19 грудня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів України. Уряд отримав тимчасове право ухвалювати декрети з економічних і соціальних питань, які мали силу законів. Указом Президента Л. Кравчука від 28 лютого 1992 р. було утворено новий постійно діючий орган — Державну Думу України. Цей орган мав виконувати консультативні функції при Президентові з питань стратегії державної політики, принципів і напрямів діяльності органів виконавчої влади. Дума мала чотири колегії, керівниками яких було призначено радників Президента України. Хоча за персональним складом Дума мала дуже солідний вигляд, вона так і не стала ефективним і впливовим органом у системі центрального управління державою. Наразившись на жорстку опозицію парламенту, Президент через дев'ять місяців змушений був розпустити Думу.