65. Сутність демократії

демократія — це суспільне самоврядування, яке здійснюють

рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й

вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування).

Демократія виникла й існує як намагання і можливість для людей

вирішувати свої справи власними силами. Демократія — це насамперед

суспільне самоврядування, самокерування, самостійність. Це система, яку

А. Лінкольн визначав як «правління народу, через посередництво самого

народу, для народу».

Демократичні цінності — це те, заради чого демократію варто захищати, це уособлення її значущості і життєдайності, її привабливості для мільйонів

людей, те, завдяки чому демократія здобуває нових прихильників в усьому

світі.

Громадянство і громадянськість

Конституція і конституціоналізм

Свобода совісті

Свобода слова

Людська гідність

Моральна автономія

Приватність, невтручання в особисте життя

Громадська асоціація

Соціальний порядок

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії:

Структурні	Функціональні
- сесії парламентів — депутатські комісії - народні контролери тощо	- депутатські запити - накази виборців - громадська думка тощо

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:

Імперативні	Консультативні
• мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум конституційний та законодавчий; — вибори; — накази виборців та ін.	• мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум консультативний; - всенародне обговорення законопроектів; — мітинги; — анкетування та ін.

Втілення демократичних принципів забезпечується відповідними демократичними процедурами, а саме:  1) виборами. Загальну або часткову сукупність виборців називають електоратом – від лат. elector, тобто виборець;  2) голосуванням. Воно може бути відкритим або таємним. Кількісні принципи голосування: проста більшість, кваліфікована більшість, консенсус;  3) референдумом – загальнонародним голосуванням з приводу будь-якого важливого питання держави і суспільства;  4) опонуванням та змагальністю, тобто відкритим обговоренням кандидатур на виборах, або питань референдума;  5) делегуванням повноважень. Застосовується практика як вільних, так і імперативних мандатів;  6) вивченням громадської думки, наприклад – соціологічними дослідженнями; 

66. Сутність політики

Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.