20. Модернізація: поняття та теорії

Політична модернізація – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого (від традиційного суспільства до раціонально-легального). В основу покладається методологічний принцип, розроблений М.Вебером, сутність якого полягає в дихотомічному розподілі існуючих країн на «традиційні» (які зберігають персоналізовані відносини залежності і бар’єри соціальної мобільності) та «сучасні» (засновані на раціональній організації та функціональній диференціації інститутів, що долає відносини особистої залежності та бар’єри на шляху групової мобільності).

ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ.

Політичну модернізацію більшість авторів розуміє як поєднання таких складових:

– зростання динамізму політичної системи, її здатність адекватно реагувати на зміни політичних реалій;

– формування нової модернізаторської політичної еліти;

– зниження ступеня відчуження громадян від політичної влади;

– забезпечення реальної участі народу в політичному житті;

– підвищення впливу інформації;

– постійне вдосконалення цінностей та норм у системі політичної культури.

Перелічені складові змісту політичної модернізації тісно переплітаються з процесом демократизації суспільства. Тому, на нашу думку, можна стверджувати, що саме демократизація політичної системи і є основним змістом її модернізації. Сама демократія набуває тут нових якостей. Її сутність пов’язують з ідейним та організаційним плюралізмом, технологіями запобігання та розв’язання суспільних конфліктів, раціональним співвідношенням вертикального і горизонтального вимірів політики.

Теорія модернізації – інтегральна складова “соціології розвитку”, джерелами якої були концепції М. Вебера, Ф. Тенніса і Т. Парсонса.

Змістовим стрижнем теорії стали два ВИДИ МОДЕРНІЗАЦІЇ:

1) оригінальна (або спонтанна) – характерна для країн, що пережили перехід до раціональних соціальних структур через тривалий внутрішній процес (Англія, США, Німеччина, Франція і т. д.);

2) вторинна (або віддзеркалена) – притаманна відсталим країнам, які використовують досвід передових держав; це осучаснення “навздогін”; основний фактор вторинної модернізації – соціокультурні контакти цих країн з центрами індустріальної та постіндустріальної культури.

21. Об єднання громадян

Об'є́днання громадя́н — добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Найбільш повну характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чим виділяються:

масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки та ін.);

органи громадської самодіяльності (народні дружини по охо­роні громадського порядку);

органи громадського самоврядування (ради і колективи мікро­районів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об'єднання громадян можуть класифікуватися і з а масш­табами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділи­ти об'єднання громадян, які діють у масштабах всієї держави, мас­штабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав.

22.ознаки та основні функції держави Держава — здійснюваний за допомогою офіційних органів політико-територіальний спосіб організації публічної влади,покликаний керувати суспільними процесами, шляхом надання своїм велінням загальнообов'язкового характеру та можливістю реалізації цих велінь через примус. Щодо ознак держави, то в політичній науці є різні точки зору, але це не заважає виділити головні з них: 1. Наявність публічної влади, відокремленої від суспільства, в розпорядженні якої є особлива система органів і установ, що професійно займаються справами управління та захисту суспільства (державний апарат). Сучасні держави мають п'ять основних елементів організаційної структури: а) представницькі органи (парламент, органи місцевого самоврядування); б) виконавчо-розпорядчі органи, або державна адміністрація (президент, уряд); в) судові органи; г) прокуратура; д) органи державного контролю. 2. Наявність системи правових норм, санкціонованих державою і обов'язкових для всього населення. 3. Територіальна організація населення, обмежена державними кордонами. 4. Монополія на легальне застосування примусу. Діапазон державного примусу є досить широким: від різноманітних адміністративних покарань, обмеження свободи до фізичного знищення людини (смертна кара). Для виконання функцій примусу у держави є спеціальні органи: армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура. 5. Право встановлювати обов'язкові для всіх податки і збори. 6. Суверенність (від франц. souverain — носій державної влади) — це стан незалежності державної влади, який полягає в її праві та здатності самостійно, без втручання якоїсь іншої сили керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям. 7. Наявність власної символіки (прапор, герб, гімн).

Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, в яких виражається та конкретизується суть, соціальне призначення, завдання і цілі держави.

Існують різні способи класифікації функцій держави:

-    за соціальною значимістю – основні і другорядні;

-    за змістом – економічні, політичні, гуманітарні, екологічні та ін.;

-    за тривалістю – постійні і тимчасові;

-    за спрямованістю – зовнішні і внутрішні. Поділ функцій на внутрішні і зовнішні є найбільш поширеним.

У внутрішніх функціях конкретизується внутрішня політика та управлінська діяльність держави. Основними внутрішніми функціями більшості сучасних держав, включаючи Україну, є:

-    захист конституційного ладу;

-    забезпечення і захист основних прав людини;

-    охорона законності і правопорядку;

-    соціальне забезпечення;

-    охорона навколишнього середовища;

-    господарсько-організаторська функція і т. д.

Зовнішні функції характеризують державу як суб’єкта міжнародних відносин. Основними з них є:

-    оборона країни;

-    підтримання добросусідських відносин з іншими державами;

-    зовнішньоекономічна діяльність і т. д.