30. Як виглядають теоретичні моделі суспільства, які створені за економічним концептом? Що означають поняття «суспільно-економічна формація», «базис і надбудова» у марксизмі?

Усяке розуміння припускає системне представлення об'єкту. Розуміння суспільства й соціального життя не є виключенням. Економічна концепція припускає, що у функції концепту вибирається виробництво людиною матеріальних благ і задоволення матеріальних потреб, а через них – ще й духовних потреб. Найбільш вражаючою та цілісною концепцією такого роду є концепція, яка була запропонована в XIX ст. К. Марксом. Він зрозумів історію лінійно – як послідовну зміну п'яти суспільно-економічних формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й передбачувана в майбутньому комуністична), кожна з яких характеризувалася своїм «способом виробництва». Усередині цих систем розрізнялися продуктивні сили як субстрат системи (тобто сам основний виробник матеріальних благ плюс знаряддя й засоби виробництва) та виробничі відносини як структура цієї системи – це характер з'єднання організатора виробництва й безпосереднього виробника із засобами виробництва (насамперед, відношення власності на речі, властивості або відношення в даному субстраті, включаючи людину).

Виробничі відносини розглядалися як саме головне в кожній із суспільно-економічних систем (формацій) – як економічний базис суспільних відносин взагалі. Від цього базису функціонально залежала надбудова, що складалася із двох частин – матеріальної й духовної. Матеріальна частина – це державний апарат та інші політичні інститути (партії й організації). Ця частина залежить від базису безпосередньо й змінюється після його зміни. Духовна ж частина надбудови – це форми суспільної свідомості (правове, політичне, моральне, релігійне, філософське й естетичне). Ці частини духовної надбудови, які різною мірою залежать від базису, обов'язково зазнають ще й взаємний вплив. За всією цією конструкцією у К. Маркса проглядалася реалізація метафізичного принципу матеріалізму й, відповідно, його вираження в області соціальної онтології: суспільне буття людей (малися на увазі економічні відносини) визначає їхню суспільну свідомість.

Як і всяка модель, марксистська концепція – лише спрощене та однобічне уявлення соціального життя. Абсолютизація цієї концепції, претензії її прихильників на те, що тільки дана концепція є «справді науковою» і «всесильною, тому що тільки вона вірна» мали вже не філософський, а ідеологічний характер, використовувалися як інструмент розправи з політичними супротивниками. А тим часом маса явищ соціального життя залишалася непоясненої. Насправді, жоден спосіб виробництва в чистому вигляді ніде не зустрічався (Макс Вебер на початку ХХ ст. говорив, що це тільки «ідеальні типи»). Азіатські країни, взагалі, погано вписувалися в дану концепцію – настільки погано, що сам К. Маркс в останні роки життя говорив про специфічний «азіатський спосіб виробництва». Важко було пояснити, чому в історії нерідко траплялося, що народи, які перебували на більше низькому щаблі соціального розвитку, скоряли країни з більше високим способом виробництва (війни Олександра Македонського, навала татарсько-монгольських кочівників на Китай і Європу, і т.п.). Особливо «натягнутими» виглядали пояснення еволюції культурного життя, а філософія приватного життя майже зовсім випадала з поля зору. Мало успішними були й спроби відшукати пряму залежність еволюції релігії від розвитку економічного базису.