31. Зіставте істотні риси «відкритого» і «закритого» суспільства як соціальних систем із політичним концептом. Що таке громадянське суспільство?

«Політичний» – означає те, що має відношення до держави. У найбільш відомих моделях громадського життя пропонуються такі структури соціального життя, у яких так чи інакше вирішується основне питання всякого політичного життя, незалежно від того, чи усвідомлювалося це авторами: питання про первинність людини (громадянина) або держави. Різні рішення цього питання можна виявити в багатьох фундаментальних працях, починаючи із Платона (V-IV ст. до н.е.), автора роботи «Политія» − "Держава", де була дана перша розгорнута політична концепція соціального життя, через «Левіафана» – відому роботу англійського філософа Т. Гоббса (XVII ст., у період революційних подій в Англії ім'ям біблійного морського чудовиська Т. Гоббс позначив державу) і далі до сучасності (зокрема, до роботи В. І. Леніна «Держави й революція» – 1917 р.).

Існує тільки два крайніх (не вважаючи безлічі проміжних, які тяжіють до того чи іншого полюсу) способу вирішення основного політичного питання. Перший: держава первинна, громадянин вторинний, інтереси особистості повинні бути підпорядковані «спільній справі» – державному інтересу. Другий: інтереси громадян вище державних, держава вторинна, вона існує для захисту приватного інтересу – тією мірою, якою цей інтерес не знаходиться в суперечності з інтересами співгромадян. Карл Поппер у книзі «Відкрите суспільство та його вороги», що витримала безліч видань, починаючи з 1945 р., назвав перший спосіб громадського життя закритим суспільством, а другий – відкритим. От тільки деякі порівняльні характеристики цих двох систем:

	Закрите суспільство	Відкрите суспільство
1.	Трибалізм (від «триба» – плем'я). Це суспільство нагадує бджолиний рій, де бджола – не автономний елемент, а орган цілого. Проголошується опора на традиції, включаючи релігійні.	Гуманізм. Вищі цінності – життя й свобода людини. Громадяни беруть участь у суспільному житті автономно. Ослаблення традицій, толерантність до цінностей інших культур.
2.	Дотримання принципу колективізму: людина цікава лише остільки, оскільки вона деталь цілого й може бути корисною спільній справі.	Дотримання принципу індивідуалізму: будь-яка соціальна спільність існує для того, щоб повніше розкрити творчі здатності кожного.
3.	Автаркія – створення замкнутого економічного циклу, мінімізація зовнішньої торгівлі.	Пошуки загальнолюдської єдності, відмова від автаркії, створення єдиних для всіх правил торгівлі, відкритість світу.
4.	Планування економічної й усіх інших видів соціальної діяльності, керування всіма видами соціального життя, виключення конкуренції.	Опора на ринкові регулятори розвитку економіки й інших сторін соціального життя, заохочення конкуренції, боротьба з монополізмом.
5.	Ідеологія й практика тоталітаризму – принципу, відповідно до якого структура системи в цілому відтворюється у всіх її підсистемах. Наслідок – максимальна однаковість життя від верху до низу, єднання усіх видів влади.	Ідеологія й практика ліберальної демократії: підсистеми можуть мати структури, відмінні від структури системи в цілому. Поділ законодавчої, виконавчої й судової влади. Забезпечується регулярна зміна представницької влади у всіх її галузях.
6.	Із системної точки зору такі системи здебільше цілісні Їхні елементи не є автономними (унітаризм). Вони центровані, елементарні (як організм (жоден елемент не є системою в тому же сенсі, що й система в цілому), нестабільні, тобто не допускають змін у своїй політичній структурі. В інтересах простоти керування ці системи прагнуть зробити керованих громадян і організації схожими, гомогенними.	У системах відкритого типу елементи максимально автономні – аж до федералізації. Цілісність таких систем не максимальна, а оптимальна щодо реалізації концепту. Ця система не центрована й не елементарна (містить елементи, які можуть бути системами в тому ж сенсі), вона стабільна (структура може змінюватися, не загрожуючи існуванню системи в цілому). Субстрат цих систем – громадяни і організації – різнорідний (гетерогенність).

Поняття громадянського суспільства не повністю збігається з поняттям «правова держава». Громадянське суспільство – це таке суспільство, у якому панують принципи самоорганізації й самоврядування: соціальні структури (від житлово-комунального господарства до державних організацій) формуються «знизу нагору», а не навпаки. З таблиці видно, що тільки відкрите суспільство природно сприяє виникненню того, що називають громадянським суспільством. Ідея В. І. Леніна про «відмирання держави» через зміцнення диктатури пролетаріату була помилковою.