32. Середній клас в Україні: соціально-економічні характеристики та особливості вимірювання.

Критерій виокремлення середнього класу в західних країнах такий: доход середнього класу, щодо ВВП більше 60%, з/п 60-65% від доходу, доходи від майна за дивідендами 8-14% від освіти 10-15%, особисте споживання 80% доходу у тому числі на харчові прод 1/3, плата за житло ¼.

В Україні існують такі відомості щодо середнього класу: 50% за даними ДПА; за даними опитувань 14% та 30 % відповідно; 7% за економічними показниками.

Якщо подивитись загальну структуру доходів населення у 2005, заробітна плата там становить 42,7 %, доходи від власності 2,7 % а трансферти 39,8 %. Однак якщо середній клас становив би більше 50 % то відповідно структура доходів населення повинна була б мати вигляд відповідно: (якщо брати до уваги критерій для середнього класу) заробітна плата там становила б 55-60 %, доходи від власності не менше 5 -10 % а трансферти 10-15 %.Однак ми маємо зовсім іншу структуру. Крім того за витратами нижче прожиткового мінімуму живе 55,3%, тобто середнього класу точно менше ніж 50 %.

Тепер візьмемо до уваги інший критерій: Сукупні грошові витрати 2061 грн. в міс має лише одна з груп населення, що задовольняє критерії для середнього класу дохід більше 1600 грн.І саме ця група найбільше наближається до критерію особисте споживання в 80% з показником 84,2 % відповідно.Визначимо яку частину складає ця група в загальній структурі населення — 13,6 % ..

За критерієм дохід від майна за дивідендами треба 8-14 %, а в Україні Доходи від власності сплачені — 0,9%, тобто нижче у 8 разів від норми.

Тобто порівнявши усі результати ми можемо стверджувати, що в України середній клас складає — 7 відсотків.

Беручи до уваги наявність великої частини населення яка має вищу освіту та залишилась без нормального рівня доходу після розвалу СРСР ми маємо такі завишені показники по даним опитувань 14% та 30%, адже люди маючи вищу освіту автоматично відносять себе до середнього класу, а за економічними показниками до останнього не належать.

33. Гендерний вимір соц стратифікації: вип суч західних суспільств.

Для того, щоб цілком виправдати обґрунтованість розгляду соц стратифікації з точки зору статі, треба довести, що жінки є групою, що за своїм соціальним статусом суттєво відрізняється від становища групи чоловіків. Для цього слід звернутися до критеріїв: розмір прибутків та власності, ранг у владній ієрархії та статус, що визначається родом занять та кваліфікацією.

Розмір прибутків та власності.

Раніше, навіть у новий час, жінки не мали юридичного статусу, не мали змогу проводити економічної діяльності, тобто не могли бути власниками та самостійно заробляти на життя. І це відбувається за умови, що жінки працювали і виконували найнуднішу й найтяжчу роботу. Становище жінок починає змінюватись з розвитком капіталізму і з часом жінки мають певні економічні права, але жіноча робота є безоплатною. Слід зауважити, що на той час незалежність і престиж залежать від грошей. Єдиним винятком можна вважати Швецію, де хатня робота мала матеріальний вимір. В доповіді ООН за 1980 рік зазначається, що жінки складають половину населення земної кулі, виконують майже дві третини всією роботи, одержують одну десяту світового прибутку та володіють менш ніж однією сотою світової власності. Сьогодні, наскільки можна судити, це становище дещо змінилось (12% найбагатших людей США-жінки). Однак слід враховувати 2 обставини: по-перше, різницю між становищем жінок в західних демократичних країнах, та рештою держав, та по-друге, суттєву кількісну перевагу жінок за чисельністю. Ранг у владній ієрархії.

Розглянемо історію одержання жінками рівних з чоловіками виборчих прав. Першими країнами, що змогли провести таку реформу були Нова Зеландія (1893) та Австралія (1902). Наступними були Скандинавські країни, починаючи з Фінляндії (1906). Сполучене королівство (1948). Франція, Італія і Бельгія зберегли виборче право виключно за чоловіками до кінця Другої Світової війни. Швейцарія (1971). З появою жінок багато питань, що ігнорувались чоловіками, тепер займають центральне місце в політичних дебатах: рівність прав на працю, легалізація абортів, зміни в законах про сім’ю та розлучення, захист жертв домашнього насильства, надання дитячої допомоги, тощо. Проте, попри всі ці останні успіхи, структурована нерівність має місце. У світових парламентах жінки займають 18% місць (а де і ще менше) і це лише на 3% більше ніж 50 років тому.

Статус, що визначається родом занять та кваліфікацією.

В сучасних європейських с-вах оплачувану роботу поза домом виконують 35-60% жінок. Частка працюючих жінок значна менша ніж працюючих чоловіків. Жінки виконують мало оплачувану, рутинну роботу. До цього призвели зміни в організації зайнятості, а також стереотипні погляди на слабку стать. Соціологи намагаються пояснити це явище за допомогою декількох термінів, одним з яких є – фемінізація рутинної “білокомірцевої” роботи. Чи м більше зростала кількість клерківських та аналогічних професій, тим вище ставав відсоток працюючих жінок. Ще одна закономірність – чим вищий доход та престиж професії у певній галузі, тим більше відповідних посад займають чоловіки. Таким чином, незважаючи на те, що співвідношення працюючих чоловіків та жінок поступово вирівнюється, посади, які вони обіймають, залишаються різнимиОтже, зважаючи на всі наведені факти, можна напевно стверджувати про існування якщо не статевої стратифікації, то принаймні її статевого виміру. Відокремлюються 3 висновки щодо існуючого стану речей:

1. нейтральний – не потребує будь-яких пропозицій, просто констатує очевидне – жінкам відведені менш оплачувані посади, що передбачають дуже обмежені можливості просування по службі та контроль з боку чоловіків.

2. ідеологічний – передбачає надто радикальні зміни – жінки є пригнобленим класом. Це пригноблення абсолютне, жінок використовують як сексуальні об’єкти, як виробників домашніх послуг, дешеву робочу силу. Жінки-неповноцінні істоти, єдиною метою яких є підвищення якості життя чоловіків.

3. ціннісний – становище жінок багато чим нагадує умови життя колоніальних чи індустріальних народів. Хоч вони і досягли певного ступеня економічної автономії, але у визначальних процесах вони участі не беруть.

Наслідки гендерної стратифікації:

1. гендерна нерівність негативно відзначається на здоров’ї чоловіків та жінок, адже вона обмежую можливість поліпшити умови життя. За сучасними підрахунками в Китаї, Кореї та Південній Азії кількість жінок щонайменше на 60-100 млн. менше, аніж могло бути за умови відсутності гендерної стратифікації. До цього призвели суспільні традиції, що зумовили позитивне ставлення до чоловіків і політики “одна сім’я-одна дитина”. Зважаючи на те, що в більшості країн вихованням дітей займаються жінки, гендерна нерівність спричиняє погіршений догляд, погане харчування дітей і досить значний відсоток смертності. Гендерна нерівність у здобутті освіти та можливості отримати роботу є причиною прискореного поширення Сніду.

2. гендерна нерівність гальмує зростання продуктивної праці в с/г та промисловості, внаслідок чого віддаляється перспектива подолання бідності та підвищення стандартів життя. Деякі дослідження показали, що більш рівноправна участь жінок сприяє розвитку інновацій та раціоналізації в господарстві.

3. гендерна нерівність послаблює систему врядування в країні, а також сприяє підвищеному рівню корумпованості в країні. Рівноправна участь жінок у суспільному житті збільшує прозорість у діяльності.