58. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права

Реалізація права розглядається як втілення в життя його приписів за допомогою діянь (дій та бездіяльності) суб'єктів права, що здійснюються в межах вимог правових норм. По суті мова йде про практичне здійснення суб'єктивних прав і виконанні юридичних обов'язків вираженому в правомірне поводження. При цьому реалізація права означає, що учасники відносин самостійно, прямо і безпосередньо проводять в життя вимоги правових приписів. Не випадково така реалізація права іменується безпосередньою реалізацією права. Між тим, часто суб'єктам права самостійно (прямо і безпосередньо) неможливо здійснювати те, що вимагають правові норми. У цій ситуації включається спеціальний механізм забезпечення реалізації права, виражений у специфічній юридичної діяльності названої правозастосовної діяльністю. Така реалізація права іменується правозастосовної реа-цією права. Слід визначитися в розбіжності, що існують між реалізацією і застосуванням права, оскільки поширені думки про те, що застосування права виступає формою (особливою формою) реалізації права.

Насамперед, реалізація права - це упорядкування свого власного поведінки згідно з правовими нормативами, в той час, як застосування права це упорядкування поведінки інших осіб. Не випадково у зв'язку з цим застосування права характеризується як управлінська діяльність. По-друге, реалізація права пов'язана з поведінкою різних суб'єктів права, у той час як застосування права є областю професійного застосування і повинно відповідати системі вимоги (ідеології правозастосування). По-третє, застосування права пов'язане зі здійсненням компетенції різними, як правило, державними органами і посадовими особами. Між тим реалізація права, в цьому плані, пов'язана з правосуб'єктністю і правовим статусом індивідів і колективів. По-четверте, застосування права завжди пов'язане з юридичної процесуальною формою і розгортається в рамках правової процедури або судового процесу, чого не вимагає реалізація права. В п’яте, на відміну від реалізації права, застосування права у своєму формалізованому підсумку є видання індивідуального названого акта актом застосування права (правозастосовним актом).Можуть бути виділені і інші характеристики правозастосування (публічний характер, застосування примусових заходів та ін.), що свідчать про те, що застосування права не є однією з форм реалізації права, а займає самостійне місце в механізмі дії права як засіб забезпечення реалізації права. Нарешті, необхідно зазначити, що застосування права пов'язано не тільки з реалізацією права, але також з не реалізацією права, тобто вчиненням правопорушень і неналежною реалізацією права, тобто зловживанням права.

59. Процес застосування права.

Стадії процесу правозастосовчого

Застосування права виступає як владна організує діяльність професійно підготовлених суб'єктів, наділених компетенцією, яка спрямована на забезпечення реалізації права (дотримання, виконання, використання) іншими суб'єктами права, протікає в певних процесуальних формах і офіційно виражається у винесенні індивідуально-владного рішення (правозастосовчого акту).

Як формально-логічна процедура застосування права постає у вигляді процесу в якому можна виділити три основні стадії: 1) встановлення фактичної основи справи; 2) встановлення юридичної основи справи; 3) вирішення справи і його документальне оформлення. В якості додаткової стадії може виступати державно-примусове виконання ухваленого рішення.

Перші дві стадії правозастосовчого процесу - це підготовка третьої стадії, а їх розмежування має сенс тільки з точки зору більш точного визначення характеру здійснюваних дій. Іншими словами, якщо перша стадія пов'язана з фактичними обставинами, то друга - з правовими нормами.

Встановлення фактичної основи справи розраховане на професійне бачення складаються фактичних обставин, оскільки в першу чергу, пов'язано з встановленням юридичних фактів (фактичного складу), що безпосередньо визначено правовими нормами. На цій стадії визначається система доказів, які забезпечують грунтовність майбутнього рішення. Що встановлюються факти повинні відповідати критеріям достовірності, повноти і оформленості. Не випадково найчастіше ця стадія правозастосовчого процесу іменується формуванням фактичної основи справи. Тут завдання особи, що здійснює застосування права, полягає у виділенні з усього різноманіття фактичних обставин тих, які дозволять винести обґрунтоване, законне і справедливе рішення. Складність діяльності щодо встановлення фактичної основи справи часто пов'язана з тим, що фактичні обставини справи встановлюються одними (слідчий), а рішення на основі цих фактів виносяться іншими (суддя), що, втім, не звільняє тих, хто приймає рішення, здійснювати оцінку представлених фактів.

При встановленні фактичної основи справи необхідно виділити ті обставини, які не потребують доказування (загальновідомі факти, презумпції, аксіоми), які доказуються строго певними засобами (експертизою) і ті, які доводяться безпосередньо особою, які застосовують право.

Встановлення юридичної основи справи передбачає здійснення правової (юридичної) кваліфікації зафіксованих фактичних обставин, тобто визначається, яка правова норма поширюється на ці обставини. Тут, по-перше, визначається норма (норми), що підлягає застосуванню; по-друге, здійснюється перевірка справжності тексту нормативно-правового акта, в якому ця норма міститься; по-третє, визначається дію норми в часі, просторі та по колу осіб; по-четверте, відбувається тлумачення правової норми. Якщо при здійсненні всіх зазначених операцій не виникає ускладнень, то перед нами ситуація типового застосування права. В тому випадку, якщо не можемо виявити норму (пробіл у праві), стикаємося з наявністю декількох норм, регулиру-зиції однорідні відносини (колізія норм), або норма пов'язана зі значним розсудом правозастосовувача - перед нами ситуація нетипового застосування права, що вимагає більш високого рівня професійної підготовки від особи, яка застосовує право.

Процес застосування права завершується рішенням справи і його документальним оформленням. При цьому дія правової норми владно і офіційно поширюється на встановлені факти, визначаються суб'єктивні права та юридичні обов'язки конкретних суб'єктів. Рішення по справі супроводжується вчиненням особою, які застосовують право, формального його закріплення (правозастосовну акт). За допомогою правозастосовчого акта здійснюється піднормативне (індивідуальне) регулювання поводження суб'єктів права. По своїй суті правозастосовну акт зазвичай виступає як письмовий документ, що виходить від компетентного суб'єкта, який пов'язаний з виникненням, зміною або припиненням правовідносин, або досягненням інших правових наслідків.