- •1. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери
- •2. Об'єкт і предмет юридичної науки. Правознавство та державознавство
- •4. Тгп як загальнотеоретична юриспруденція. Предмет і ф-ції тгп.
- •5. Мононорми і походження права. Конфліктне призначення права.
- •6. Початкове і похідне виникнення держави. Неолітична революція і виникнення д-ви.
- •7. Співвідношення д-ви і права. Етатистська і правова д-ва.
- •8. Догматичний (формально-логічний) метод в юр.Теорії і практиці.
- •9. Герменевтичний метод в юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння в правовій сфері.
- •10. Юридична антропологія і її призначення. Право в людині – людина в праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та інд.Регулювання.
- •12. Нормативний, соціологічний та філософські підходи до права. Визначення права.
- •13. Правові сім’ї. Національні, інтегративні і міжнар.Пр.Системи.
- •16. Релігійні пр.Сім’ї. Каконічне право в Україні.
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні пр.Реальності.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Громадська думка про право.
- •20. Діалог правових культур. Пр.Аккультурація і декультурація. Рецепція права.
- •21. Правова аксіологія. Право і цінності
- •22. Службова (інструментальна) цінність права
- •23. Соціальна і особистісна цінність права. Правові цінності.
- •24. Предмет і метод правового регулювання. Скадові методу пр..Рег-ння.
- •25. Правовий режим.
- •26. Поняття і стадії пр..Регулювання
- •27. Поняття і ознаки пр..Норми. Абстрактна і казуальна форма пр..Норми.
- •28. Класифікація пр..Норм. Диспозитивні норми права.
- •29. Поняття і ознаки пр..Відношення. Юр.Форма і соц..Зміст правовідносин.
- •30. Поняття і види юр.Фактів. Юр.Факти-стани. Фактичний склад.
- •31. Поняття і структура правосвідомості. Пр.Мислення . Пр.Менталітет.
- •32. Суб’єкт права і првосуб’ктність: правоздатність, діє-, деліктоздатність.
- •33. Правова культура суспільства та її компоненти. Пр.Культура і пр..Життя як категорії юриспруденції.
- •34. Правосвідомість і пр..Культура особистості. Пр. Активність особистості.
- •35. Поняття і класифікація принципів права. Загальправові і галузеві принципи.
- •36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.
- •37. Юридична концепція прав людини.Пр.Статус особистості
- •38. Три покоління прав людини. Інд.І колективні права. Проблема становлення 4-го покоління прав людини.
- •40. Захист прав, свобод і законних інтересів особистості
- •41. Загальносоціальні і спеціальні функції права. Регулятивна і координуюча ф-ції права.
- •42. Правове виховання і його форми. Пр. Інформованість. Цілі пр..Виховання.
- •43. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •44. Поняття правопорядку. .
- •45. Джерела права. Первинні і похідні, осн і додаткові. Джерела права України
- •46. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість). Стадії.
- •47. Юридична практика: поняття і види. Роль суд.Практики в пр..С-мі України.
- •50. Аномалії в правовому житті: пр..Нігілізм, пр..Ідеалізм і пр..Догматизм.
- •51. Суб'єкт і об'єкт правовідносини. Юридичні особи
- •53. Система права, галузі і інститути права. Пр.Общности.
- •54. Приватне і публічне право
- •55. Матеріальне та процесуальне право
- •56. Реалізація права. Форми реалізації права
- •57. Поняття і значення застосування права. Ідеологія застосування права
- •58. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права
- •59. Процес застосування права.
- •60. Акти застосування права: поняття й види
- •61. Тлумачення права: поняття й види
- •62. Офіційне тлумачення права
- •63. Прогалини в праві і способи їх усунення та подолання
- •64. Поняття і види правової поведінки.
- •65. Правомірне поводження.
- •66. Кодифікація і інкорпорація, їх співвідношення та різновиди
- •67. Склад правопорушення. Вина і винність
- •68. Поняття і види правопорушень. Зловживання правом
- •69. Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність
- •70. Штрафна і правовідновлююча відповідальність: поняття й призначення
- •71. Державне (правовий) примус
- •72. Поняття держави. Сильне і слабке, держава. Держава й цивільне суспільство
- •73. Суверенітет держави
- •74. Сучасна і до сучасна держава
- •75. Державна влада.
- •76. Типологія держави. Формаційний
- •77. Поняття механізму держави.
- •78. Законодавча влада і її функції
- •79. Судова влада і здійснення правосуддя
- •80. Виконавча влада і її механізм
- •81. Державне управління та місцеве самоврядування
- •82. Держава в політичній системі суспільства
- •83. Конституційне держава
- •84. Концепція соціальної держави. Україна як держава соціальне
- •85. Концепція правової держави. Україна як правова держава
- •86. Державні органи та їх класифікація
- •87. Функції держави і державна політика
- •88. Державна служба.
- •89. Форма правління, форма державного устрою і державний режим
- •90. Армія як інститут держави. Правовий статус військовослужбовців
- •91. Податкова політика сучасної держави
- •92. Аграрна політика сучасної держави
- •93. Інноваційна політика сучасної держави
- •94. Становлення контрольної влади і її інститутів. Омбудсмен (народний правозахисник)
- •95. Бюрократія та бюрократизм в механізмі держави
- •96. Еліта в державі
- •97. Держава і релігія.
- •98. Екологічна політика держави. Екологічне держава
- •99. Етика і естетика держави
58. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права
Реалізація права розглядається як втілення в життя його приписів за допомогою діянь (дій та бездіяльності) суб'єктів права, що здійснюються в межах вимог правових норм. По суті мова йде про практичне здійснення суб'єктивних прав і виконанні юридичних обов'язків вираженому в правомірне поводження. При цьому реалізація права означає, що учасники відносин самостійно, прямо і безпосередньо проводять в життя вимоги правових приписів. Не випадково така реалізація права іменується безпосередньою реалізацією права. Між тим, часто суб'єктам права самостійно (прямо і безпосередньо) неможливо здійснювати те, що вимагають правові норми. У цій ситуації включається спеціальний механізм забезпечення реалізації права, виражений у специфічній юридичної діяльності названої правозастосовної діяльністю. Така реалізація права іменується правозастосовної реа-цією права. Слід визначитися в розбіжності, що існують між реалізацією і застосуванням права, оскільки поширені думки про те, що застосування права виступає формою (особливою формою) реалізації права.
Насамперед, реалізація права - це упорядкування свого власного поведінки згідно з правовими нормативами, в той час, як застосування права це упорядкування поведінки інших осіб. Не випадково у зв'язку з цим застосування права характеризується як управлінська діяльність. По-друге, реалізація права пов'язана з поведінкою різних суб'єктів права, у той час як застосування права є областю професійного застосування і повинно відповідати системі вимоги (ідеології правозастосування). По-третє, застосування права пов'язане зі здійсненням компетенції різними, як правило, державними органами і посадовими особами. Між тим реалізація права, в цьому плані, пов'язана з правосуб'єктністю і правовим статусом індивідів і колективів. По-четверте, застосування права завжди пов'язане з юридичної процесуальною формою і розгортається в рамках правової процедури або судового процесу, чого не вимагає реалізація права. В п’яте, на відміну від реалізації права, застосування права у своєму формалізованому підсумку є видання індивідуального названого акта актом застосування права (правозастосовним актом).Можуть бути виділені і інші характеристики правозастосування (публічний характер, застосування примусових заходів та ін.), що свідчать про те, що застосування права не є однією з форм реалізації права, а займає самостійне місце в механізмі дії права як засіб забезпечення реалізації права. Нарешті, необхідно зазначити, що застосування права пов'язано не тільки з реалізацією права, але також з не реалізацією права, тобто вчиненням правопорушень і неналежною реалізацією права, тобто зловживанням права.
59. Процес застосування права.
Стадії процесу правозастосовчого
Застосування права виступає як владна організує діяльність професійно підготовлених суб'єктів, наділених компетенцією, яка спрямована на забезпечення реалізації права (дотримання, виконання, використання) іншими суб'єктами права, протікає в певних процесуальних формах і офіційно виражається у винесенні індивідуально-владного рішення (правозастосовчого акту).
Як формально-логічна процедура застосування права постає у вигляді процесу в якому можна виділити три основні стадії: 1) встановлення фактичної основи справи; 2) встановлення юридичної основи справи; 3) вирішення справи і його документальне оформлення. В якості додаткової стадії може виступати державно-примусове виконання ухваленого рішення.
Перші дві стадії правозастосовчого процесу - це підготовка третьої стадії, а їх розмежування має сенс тільки з точки зору більш точного визначення характеру здійснюваних дій. Іншими словами, якщо перша стадія пов'язана з фактичними обставинами, то друга - з правовими нормами.
Встановлення фактичної основи справи розраховане на професійне бачення складаються фактичних обставин, оскільки в першу чергу, пов'язано з встановленням юридичних фактів (фактичного складу), що безпосередньо визначено правовими нормами. На цій стадії визначається система доказів, які забезпечують грунтовність майбутнього рішення. Що встановлюються факти повинні відповідати критеріям достовірності, повноти і оформленості. Не випадково найчастіше ця стадія правозастосовчого процесу іменується формуванням фактичної основи справи. Тут завдання особи, що здійснює застосування права, полягає у виділенні з усього різноманіття фактичних обставин тих, які дозволять винести обґрунтоване, законне і справедливе рішення. Складність діяльності щодо встановлення фактичної основи справи часто пов'язана з тим, що фактичні обставини справи встановлюються одними (слідчий), а рішення на основі цих фактів виносяться іншими (суддя), що, втім, не звільняє тих, хто приймає рішення, здійснювати оцінку представлених фактів.
При встановленні фактичної основи справи необхідно виділити ті обставини, які не потребують доказування (загальновідомі факти, презумпції, аксіоми), які доказуються строго певними засобами (експертизою) і ті, які доводяться безпосередньо особою, які застосовують право.
Встановлення юридичної основи справи передбачає здійснення правової (юридичної) кваліфікації зафіксованих фактичних обставин, тобто визначається, яка правова норма поширюється на ці обставини. Тут, по-перше, визначається норма (норми), що підлягає застосуванню; по-друге, здійснюється перевірка справжності тексту нормативно-правового акта, в якому ця норма міститься; по-третє, визначається дію норми в часі, просторі та по колу осіб; по-четверте, відбувається тлумачення правової норми. Якщо при здійсненні всіх зазначених операцій не виникає ускладнень, то перед нами ситуація типового застосування права. В тому випадку, якщо не можемо виявити норму (пробіл у праві), стикаємося з наявністю декількох норм, регулиру-зиції однорідні відносини (колізія норм), або норма пов'язана зі значним розсудом правозастосовувача - перед нами ситуація нетипового застосування права, що вимагає більш високого рівня професійної підготовки від особи, яка застосовує право.
Процес застосування права завершується рішенням справи і його документальним оформленням. При цьому дія правової норми владно і офіційно поширюється на встановлені факти, визначаються суб'єктивні права та юридичні обов'язки конкретних суб'єктів. Рішення по справі супроводжується вчиненням особою, які застосовують право, формального його закріплення (правозастосовну акт). За допомогою правозастосовчого акта здійснюється піднормативне (індивідуальне) регулювання поводження суб'єктів права. По своїй суті правозастосовну акт зазвичай виступає як письмовий документ, що виходить від компетентного суб'єкта, який пов'язаний з виникненням, зміною або припиненням правовідносин, або досягненням інших правових наслідків.