94. Становлення контрольної влади і її інститутів. Омбудсмен (народний правозахисник)

: Питання про поділ влади в сучасних умовах набуває нові характеристики. Так, поряд з законодавчої, виконавчої і судової владою наголошується становлення контрольної влади. Поступово складаються інститути контрольної влади, що володіють специфікою правового положення, які здійснюють контроль від імені держави і принципово відрізняються від відомчого і спеціалізованого контролю. Відокремлення органів контрольної влади чітко визначилося в конституціях, прийнятих протягом декількох останніх десятиліть. Зазвичай серед органів контрольної влади називають: конституційний суд, прокуратуру, рахункову палату і омбудсмена. Оскільки у будь-якої держави поряд із законодавчою, управлінської та судової функціями є контрольна функція, то відгалуження інститутів національної системи контролю та їх консолідація в контрольну владу, вочевидь, справа найближчої перспективи розвитку держави.

В системі контрольної влади інститут омбудсмена перетворюється в один з найважливіших в справі забезпечення прав і свобод громадян.

Він виник в Швеції, і з середини XX сторіччя почався тріумфальний хід цього інституту за державам і цивілізаціям. Концепція шведського омбудсмена послужила вихідної моделлю для становлення цього нового інституту в багатьох сучасних державах.

Правовий статус омбудсмена визначається конституціями держав і спеціальними актами парламентів. У більшості держав омбудсмен призначається парламентом, підзвітний парламенту, а в період між сесіями парламенту - перед спеціальним парламентським комітетом. Інститут омбудсмена (в Україні Уповноважений Верховної Ради з прав людини) не претендує на монополію на захист прав громадян, проте покликаний гарантувати допомогу як неупереджений і кваліфікований орган держави, який діє не формально, невідкладно і безкоштовно. Цей інститут поєднує владні початку і демократичність, високу ступінь відкритості та публічності.

Межі діяльності омбудсмена визначаються: по-перше, розглядом скарг, що надходять через парламентаріїв (парламентський фільтр); по-друге, встановленням компетенції, не розповсюджується на судову діяльність; по-третє, тим, що це повинна бути скарга громадянина на дії посадових осіб. Персонал, що працює при омбудсмене, становить від 60 до 100 чоловік. Все частіше призначається не один, а кілька омбудсменів: по охороні приватного життя, захисту прав споживачів, з національних питань, військових справ і т. д. Омбудсмени діють як за скаргами громадян, так і з власної ініціативи.

Будучи самостійним державним, а не парламентським органом, омбудсмен не належить ні до судової, ні виконавчої влади. Хоча діяльність омбудсмена безпосередньо виходить від парламенту, виконувані ним функції припускають незалежність від тих, хто його призначає. Омбудсмен здійснює контроль за тими адміністративними органами, які залишаються поза інших форм парламентського контролю. У деяких країнах контроль омбудсмена поширюється тільки на окремі сфери діяльності адміністрації (у Німеччині тільки військова сфера), у ряді країн охоплює не тільки адміністрацію, але і суди, і органи місцевого самоврядування (Швеція).

Право контролю не представляє омбудсмена можливість скасовувати або змінювати рішення відповідного державного органу. Омбудсмен лише дає цим органам рекомендації, а якщо вони не виконуються, то звертається до парламенту. Регулярний звіт перед парламентом входить в обов'язки омбудсмена. Для виконання своїх функцій омбудсмен має право витребувати

від державних органів та посадових осіб необхідні матеріали і документи. Таким чином, інститут омбудсмена виступає як контролюючий орган, уповноважений парламентом, а його діяльність спрямована на захист законних прав, свобод і законних інтересів громадян за результатами дії або бездіяльності державних органів або посадових осіб.