Лекція №10 Категорії сфери цілісності

Загальне, особливе та одиничне. Для того, щоб поєднати дві попередні сфери категорій (та форми реальної дійсності, що стоять за ними), тобто загальне (сутність) та одиничне (прояв сутності у бутті), необхідно ідею єдності світу поєднати з ідеєю розвитку. А для цього будь-яка сфера людського знання завжди зайнята пошу­ками особливої ланки, що опосередковує, а саме - валентності — в хімії, інформації — при вивченні живих систем, трудової діяльності — при вивченні соціальної системи явищ.

На відміну від традиційного, формально-логічного розуміння особливого, яке можна зобразити у вигляді кола, вписаного у більше коло (загальне) і вписуючого в собі маленьке кільце (одиничне), особливе у діалектичному розумінні — це таке одиничне серед інших одиниць, яке володіє унікальною особливістю завдяки тому, що воно є загальним для всієї цієї системи одиничностей. Всі три поняття співпадають у одній точці. Таким чином, загальне — і на почат­ковій стадії, і у розвинутому стані предмету — виступає не як "роз­лита" по всіх елементах системи схожість, а як особливе, таке, що збирає ці елементи у єдину систему. Будь-яка історія при цьому виявляє себе як перехід одиничного через особливе у загальне.

Заперечення. Існує два види заперечення. Перший вид — це знищення, відкидання, припинення існування, смерть. Другий вид — це заперечення як момент розвитку і як момент зв'язку етапів роз­витку. Перший вид заперечення входить у другий як підпорядко­ваний момент. Заперечення у діалектичному розумінні — це само­заперечення, яке є імпульсом розвитку, оскільки те чи інше оди­ничне, що визріває у лоні будь-якого загального, здатне з часом відки­нути загальний зв'язок, що народив його, і перетворити його у рядо­вий орган свого власного існування та функціонування. Так вчини­ла у момент свого виникнення людина, розірвавши з природою чи­сто природні зв'язки і перетворивши її (натуру) у матеріал розвит­ку культури. У зв'язку з цим, заперечення у діалектичному процесі виступає своєю протилежністю — заснуванням, ствердженням но­вої якості.

Розвиток. Ця категорія покликана характеризувати найбільш ба­гате розуміння невід'ємного способу існування матерії-субстанції. Саме тому ця категорія і завершує систему категорій змістовної логіки. Категорії "рух" та "становлення", як і усі "обслуговуючі" їх категорії, включаються у категорію "розвиток" як "зняті" моменти. Об'єктив­ними формами спрямованості процесу розвитку являються прогрес та регрес. Універсальний критерій прогресу та регресу полягає ось у чому: якщо лінія розвитку форм руху матерії веде до виникнення суб'єкту, то ця лінія прогресивна, з іншого боку, прогрес діяльності будь-якого суб'єкта (і людства як сукупного суб'єкта) є освоєнням універсальних характеристик матерії-субстанції і перетворенням їх у свої власні формотворчі сили. Зі сказаного виходить, що діалектика як теорія розвитку є логікою творчості.

Лекція №11 Основні закони діалектики як закони розвитку і закони пізнання

До того, що нами вже було сказано про закони розвитку, слід додати наступне: якщо закон переходу кількісних змін у якісні та навпаки вказує на те, як виникає нове у ході розвитку, а закон єдності та боротьби протилежностей вказує на джерело розвитку, то закон заперечення заперечення охоплює процес роз­витку у всій його цілісності та повноті, у взаємозв'язку його основних фаз, здійснюваних через вирішення внутрішніх про­тиріч. Чому мова іде саме про два заперечення? Справа в тому, що якщо перше заперечення — це зняття початкової цілісності, безпосередності предмету, виникнення протиріччя, більш того — крайнє загострення його, то друге заперечення є вирішенням цього внутрішнього протиріччя, відновленням єдності проти­лежностей. Таким чином, троїстий ритм тут — це логічний вираз повного циклу розвитку: вихідне єдине —> різноманітність багатьох елементів, доведена до різкого протиріччя —> повер­нення у єдине. Завершений цикл має не форму кола, а форму спіралі, тому що повернення у єдність є фактично поверненням до нього на новій, збагаченій основі.

Закон заперечення заперечення неспростовно доводить: метод підняття від абстрактного до конкретного (рух від безпосереднього до опосередкованого, а потім до цілісності) є "відбиток" з дійсного процесу розвитку, демонструючий принципову можливість збігу суб'єктивної діалектики з діалектикою об'єктивною.

Гносеологічна логіка через розвиток системи своїх категорій та законів знов приводить нас до побудови онтологічної картини світу, тло розвивається, але якщо (знов-таки згідно з законом заперечен­ня заперечення) на початку процесу філософствування онтологія постає перед нами чимось нерозрізненим, злитним із внутрішнім суб'єктивним світом, то тепер ми "на новому витці" розвитку філо­софствування повертаємось до конкретного, об'єктивного вчення про буття як єдності суспільного буття та суспільної свідомості, тобто _- до соціальної філософії.

Розділ IV. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ