Лекція №2 Проблеми методу філософування

Тепер нам слід вибрати та обгрунтувати метод дослідження та викладання філософського матеріалу. Таким методом за нашим глибоким переконанням може бути тільки діалектика, бо саме вона є теорією розвитку, а предмет філософії —предмет, що розвивається. До того ж, діалектика — це метод, створений самою філософією за два з половиною тисячоліття її розвитку.

Ось як характеризує діалектику видатний сучасний філософ О. Ф. Лосєв (1893-1988); "Єдиний вірний та повний метод філо­софії... є метод діалектичний... Діалектику я вважаю єдиною при­пустимою формою філософствування". "Діалектика це єдиний ме­тод, здатний охопити живу дійсність у цілому. Більше того, діалек­тика є просто ритмом самої дійсності..." "...Істинна діалектика зав­жди є безпосереднім знанням".

Можна бачити, що у цих висловах діалектикою звуться і сама дійсність, що розвивається, і діалектичний метод пізнання. Дійсна діалектика і є втіленою єдністю Логосу та логіки. Однак реально здійснити цю єдність не так вже і просто.

Логічні категорії та закони відображують універсальні закони буття. Але ці універсальні закони внутрішньо суперечні: з одного боку, вони відображують сталість речей та явищ, а з другого — їхню мінливість. І людині важко буває з'єднати одне з одним. Мож­ливі — і постійно відбуваються — "викривлення" у той чи інший бік. В таких випадках виникають своєрідні "патології", викривлен­ня мислення. У цих випадках логіка не збігається з Логосом систе­ми явищ, що вивчається.

У зв'язку зі сказаним, розберемо зміст схеми розвинутого логіч­ного мислення, що складається, за Гегелем, із трьох сторін, трьох органічно зв'язаних між собою моментів. Це: а) розсудок, б) розум негативний, в) розум позитивний.

В основі розсудку лежить принцип нерухомої визначеності, тотож­ності, простого співвідношення з собою. В основі негативного розуму — протилежний принцип, висловлений у відомому стародавньому афо­ризмі "все тече, все змінюється". Позитивний розум повинен органіч­но поєднати розсудковий та негативно-розумовий моменти логічного мислення: адже будь-яка річ до певного моменту розвивається, зали­шаючись в той же час сама собою. Позитивний розум це і є діалектич­ний метод у дії. Тільки він здатний адекватно відобразити у поняттях об'єктивні процеси розвитку природи та суспільства.

Отож, досить лише порушитись рівновазі перелічених моментів, як виникають різні викривлення вірного мислення. Так, розсудок, будучи дуже важливим моментом пізнання, бо надає міцності, виз­наченості нашим думкам, може, якщо його абсолютизувати, поро­дити таку хворобу мислення, як догматизм. Абсолютизація, тобто надмірне перебільшення ролі негативного розуму породжує скеп­тицизм. В теорії пізнання скептицизм виявляє себе у формі агнос­тицизму (сутність речі не доступна для пізнання) та релятивізму (немає нічого стійкого у пізнанні, все відносно). Заперечуючи стійкі загальнолюдські цінності, скептицизм може прийняти форму етич­ного релятивізму, навіть цинізму.

Але це ще не всі біди, яких ми можемо чекати від відсутності гармонії між першими двома елементами логічного мислення. В тому разі, якщо догматизм та скептицизм задаються метою своїми односторонніми логічними засобами зобразити процес розвитку, виникають такі форми мислення, як еклектика та софістика, які можна назвати формами псевдодіалектики. Задля наочності зобра­зимо зміст усього сказаного у вигляді таблиці №2 ( див. додаток).

Догматизм та скептицизм виходять із факту розвитку, але не можуть зрозуміти вірно, що це таке. Вони намагаються частково позичити один в одного принципи, які їм невистачають, але оскільки орга­нічного (змістовного) з'єднання цих принципів при цьому не відбу­вається, еклектика та софістика і виявляються формами псевдодіа­лектики. Еклектика виступає під гаслом "як те, так і друге" та "з одного боку... з другого боку". Догматизм тут начебто пом'якшуєть­ся припуском не однієї, а декількох сторін явища, в тому числі навіть протилежних (наприклад, "людина, з одного боку —біологіч­на, а з другого боку — соціальна істота"), В дійсності багатосто­ронність тут несправжня, оскільки різні ознаки предмета сполуча­ються формально, їх взаємовідносини не виявляються, серед них не виділяється головна, визначна ознака. Далі допущення "взаємодії" еклектика не іде, її сутність вона не з'ясовує.

Софістика відрізняється від скептицизму та релятивізму тим, Що у безперервній текучості допускає деякий "острівець" сталості, але ця сталість, визначеність носить суто суб'єктивний характер. Використаємо гегелівський приклад, що ілюструє сутність софісти­ки. Будь-якій людині важливо, щоб вона існувала, а для цього — мала кошти для існування. Це безсумнівний принцип блага. Але якщо при висуванні цього принципу дехто зробить висновок, що має право красти чи зраджувати батьківщині, то це софізм. Діалек­тика в руках софістів втрачає головну свою якість — об'єктивно відображувати дійсність у її головних, принципових моментах. Со­фістика відома як мистецтво перемагати у словесних сутичках, при­чому шляхом свідомого використання невірних доказів, замаскова­них зовнішньою, формальною вірністю. Дуже часто до софістичних прийомів (софізмів) вдаються під час реклами товарів, у процесі ідеологічної обробки населення, у практиці адвокатури тощо. Тому дуже важливо вміти розпізнавати софістику, так само як і еклекти­ку в логічному арсеналі своїх опонентів і самому не допускати по­дібних псевдодіалектичних помилок.

Діалектика, діалектичне мислення — це дійсна логіка, яка роз­рахована на вірне, об'єктивне відображення предмета. В розділі "Теорія пізнання" спеціальну увагу буде звернено на вивчення цілої системи вимог до істинно діалектичного мислення. Тому зараз оха­рактеризуємо його лише в самих принципових моментах. Отже, на відміну від софістики, діалектика націлена на "чесне", об'єктивне відображення предмета. Причому, принцип об'єктивності в діалек­тиці поширюється не тільки на зміст, але й на форму предмета, тобто метод діалектичного пізнання коріниться в об'єктивно-діа­лектичних властивостях самого предмета вивчення.

Діалектику характеризує всесторонність (системність) розгляду властивостей предмета (настанова на те, щоб завжди вміти "за дере­вами бачити ліс"), причому у єдності системи з середовищем її існу­вання та розвитку.

Предмет розглядається діалектикою у його розвитку, а розвиток розуміється як рух внаслідок виникнення та розв'язування супереч­ності. Слово "розв'язування" підкреслено для того, щоб відрізнити діалектику від еклектики. Мало сказати, що людина — це і біологіч­на, і соціальна істота, треба показати, як постійно в процесі людської історії розв'язується суперечність між біологічним та соціальним.

Принцип розвитку, з позицій діалектичного методу, носить уні­версальний характер і поширюється на сам процес пізнання. Пози­тивний, діалектичний розум дано людині для того, щоб проникати у суть речей і у сенс подій, а не обмежуватися тільки їх явищами.