- •М іністерство освіти і науки України
- •Національний педагогічний університет імені м.П.Драгоманова
- •Бердянський державний педагогічний університет
- •Костянтин Баханов
- •Сучасна шкільна історична освіта:
- •Інноваційні аспекти
- •Оновлення сучасної шкільної історичної освіти: теоретичний аспект
- •1.1. Інновації в навчанні історії в школі як педагогічна проблема
- •Критерії класифікації інновацій
- •Типологія інновацій за об’єктом перетворень у навчально-виховному процесі
- •1.2. Навчання історії в школі в контексті нової освітньої парадигми
- •Номенклатура принципів шкільної історичної освіти в проектах концепції історичної освіти середньої загальноосвітньої 12-річної школи
- •Принципи навчання історії, що випливають з гуманістичної (особистісно орієнтованої) парадигму освіти
- •1.3. Переорієнтація цілей і завдань шкільної історичної освіти
- •Завдання шкільної історичної освіти у проектах концепцій історичної освіти середньої загальної 12-річної школи (2001-2003 роки)
- •Висновки
- •Оновлення нормативної бази шкільної історичної освіти
- •2.1. Формування змісту шкільної історичної освіти в незалежній Україні
- •Зміни структури шкільної історичної освіти в Україні 1989-2001 років
- •2.2. Навчальні програми з історії: шляхи модернізації
- •Висновки
- •Нові підходи до трансформації змісту шкільної історичної освіти
- •3.1. Навчання історії в школі під кутом зору компетентнісного підходу
- •Учнівські компетенції, що випливають зі структури історичної свідомості
- •Структура навчальної програми з історії
- •3.2. Шкільна історична освіта: від загальних орієнтирів до стандартів
- •Висновки
- •Модернізація шкільних підручників з історії
- •4.1. Становлення українських шкільних підручників з історії
- •4.2. Подальша трансформація шкільних підручників з історії
- •Підручники і посібники, які рекомендувалися для використання в навчанні Міністерство освіти України в 1999/2000 та 2000/2001 навчальних роках
- •Типи творчих завдань деяких шкільних підручник з історії
- •Висновки
- •Навчання історії в інноваційних педагогічних системах
- •5.1. Загальна характеристика навчання в інноваційних системах
- •5.2 Лабораторне навчання історії
- •5.2. Проектне навчання історії
- •5.4. Інтегрова (комплексна) система навчання історії
- •5.5. Навчання у співробітництві
- •5.6. Вальдорфська педагогіка
- •Порівняльна таблиця змісту навчання історії в школах астр і в школі вільного розвитку особистості
- •Висновки
- •Становлення технологій та моделей навчання історії в школі
- •6.1. Технології повного засвоєння навчального матеріалу
- •Структура вивчення історії за комбінованою системою
- •6.2. Технології розвивального навчання
- •Методологічна модель проектування змісту навчальних модулів а.Фурмана
- •6.3. Сучасні моделі навчання історії
- •Особливості деяких видів дискусії
- •6.4. Зміна системи оцінювання навчальних досягнень учнів з історії
- •Норми оцінювання результатів навчальної діяльності учнів з історії за 12-бальною системою
- •Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за компетентнісно-орієнтованим підхідом
- •Тема 5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав
- •Висновки
- •Зміни у навчанні історії в школі у педагогічно-соціологічному вимірі
- •7.1. Використання вчителями історії нових технологій, методів та прийомів навчання
- •Тематика досліджень учасників конкурсу “Вчитель року”
- •Перелік інновацій за частотою їх використання в навчанні історії в школі
- •7.2. Впровадження нововведень: проблеми і реалії
- •Ініціатори впровадження інновацій у практику навчання історії
- •Частота використання та оцінка ефективності інновацій у навчанні історії в школі
- •Використання інновацій вчителями з різним педагогічним стажем (у %)
- •Використання інновацій вчителями різних кваліфікаційних категорій (у %)
- •Висновки:
- •П іслямова
- •Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти
- •83055, Донецьк, вул.Щорса,17.
Принципи навчання історії, що випливають з гуманістичної (особистісно орієнтованої) парадигму освіти
Компоненти навчального процесу |
Підходи та принципи навчання |
||||
Особистісно орієнтований підхід |
Культурологічний підхід |
Діалогічний підхід |
Компетентістнісний підхід |
||
Природовідповідність |
Гуманізація |
||||
Цілі |
Антропологічність |
Розвивальна зорієнтованість |
Аксіологічність, зв’язок навчання і виховання |
Діалогічність |
Орієнтація на результат навчання Оптимальне поєднання розвивальних, освітніх і виховних цілей |
Зміст |
Доступність, наступність, наочність |
Розвивальна зорієнтованість, особистісна значущість |
Культуровідповідність, національна спрямованість, антропоцентризм, історизм, науковість, неупередженість, інтеграція |
Проблемність |
Оптимальний добір змісту |
Способи організації навчання |
Індивідуалізація, диференціація |
Активність, самостійність, демократизація (співробітництво), мотиваційне забезпечення навчання |
Забезпечення творчої діяльності, естетизація |
Діалогічність, критичність, толерантність |
Оптимальне поєднання словесного, наочного практичного методів репродуктивної і творчої діяльності, індивідуальна, групова і фронтальна робота, самостійна робота і робота під керівництвом вчителя |
Результат навчання |
Відповідність результатів потенційним можливостям учня |
Самоактуалізація і самореалізація як особистості |
Самоактуалізація і самореалізація як суб’єкта культури |
Самоактуалізація і самореалізація як суб’єкта соціуму |
Компетентності |
У змісті навчання принцип діалогізації потребує визначення особливих проблем – “лійок”, через які можливо й доцільно для даного класу й покоління втягнути певні події та проблеми (принцип проблемності)188. В організації навчання діалогічність означає відмову від монологізму як соціально орієнтованого спілкування й перехід до особистісно орієнтованого спілкування – діалогу. Такий тип спілкування потребує брати до уваги принаймні два аспекти: розвиток в учнів уміння бачити сильні та слабкі сторони позиції співбесідника, критично ставитись до отриманої інформації (позитивний скептицизм), розрізняти упереджену й неупереджену інформацію, виявляти розбіжності в позиціях учасників діалогу (принцип критичності) та розуміти позицію співбесідника, уявляти себе на місці опонента, поважати право учасників діалогу на власну, відмінну точку зору, терпимо ставитися до інакомислення (принцип толерантності). Результатом діалогічного навчання є самоактуалізація та самореалізація учня як суб’єкта соціуму.
До основоположних підходів до навчання за новою парадигмою освіти слід віднести компетентнісний підхід. Він узагальнює вимоги до результатів навчання та передбачає формування в учнів загальної здатності в соціальній, полікультурній, комунікативній, інформаційній та продуктивній сферах й базується на знаннях, досвіді, цінностях, здатностях, набутих завдяки навчанню. Пріоритетними у компетентності учнів є складні вміння і якості особистості189. В організаційному аспекті реалізація компетентнісного підходу ґрунтується на принципі оптимізації, який базується на ідеї Ю.К.Бабанського про необхідність вибору та реалізації найкращого варіанта навчального процесу, здобуття максимально можливих результатів за мінімальний час. Оптимізація систематизує всі дидактичні принципи і виявляється в усіх компонентах навчання: як оптимальне поєднання розвивальних, освітніх і виховних цілей навчання; оптимальний добір змісту з урахуванням доступності, наочності, розвивальної орієнтованості, особистої значущості; оптимальне поєднання словесних, наочних, практичних методів, репродуктивної і творчої діяльності, самостійної і несамостійної роботи, індивідуальних, групових і фронтальних форм організації навчання; оптимальне поєднання в результатах навчального діяльності в учнів набутих особистих якостей умінь і знань.
Таким чином, нова парадигма освіти висуває комплекс вимог до навчально-виховного процесу в сучасній школі, які розглядаються під кутом зору особистісно орієнтованого, культурологічного, діалогічному та компетентнісному підході. Вони охоплюють всі компоненти навчально-виховного процесу й конкретизуються в системі основних положень (таблиця №1.5).