10.14. Індивідуальні підходи до прийняття рішень особистістю

Особистість, як крапля у морі, відображається у власному рішенні. Після прийняття й оголошення виконавцям рішення набуває відносно самостійного існування та по-різному і непередбачувано впливає як на людей, так і на соціальні явища, які потребують керування. В зв'язку з цим для психологічної науки і практики керування зацікавленість виявляє особистісний стиль рішення, тобто таку сукупність індивідуальних особливостей керівника, яка втілюється у рішенні для виконавців.

Психологи дослідили особистісні стилі рішень за двома основними напрямками: по-перше, за тим, якого роду індивідуальні тактики пошуку і знаходження рішень, властивих різним людям, і, по-друге, за характером впливу особистісного стилю рішень на становище справ у колективі.

За цією ознакою Ю.М. Кулюткін виділив такі різновиди особистісних стилів рішень: рішення врівноваженого типу; рішення інертного типу; рішення ризикованого типу; рішення обережного типу. Розглянемо їх психологічні характеристики.

Рішення врівноваженого типу властиві людям, які беруться за проблему з уже сформованою ідеєю, яка виникла в результаті попереднього аналізу умов і вимог завдання. Піддослідні цієї групи в експериментах дуже легко і швидко висувають гіпотези і вельми критично оцінюють свої ідеї й дії. Врівноваженість виявляється в тому, що висування гіпотез – то їхня перевірка, проте вони привертають увагу людини. Подібна тактика прийняття рішень виявляється найбільш продуктивною.

Імпульсивні рішення властиві людям, у яких процес побудови гіпотез переважає над діями за їх перевіркою та уточненням. Така людина відносно легко генерує ідеї, але мало піклується про їх оцінку. В практичній роботі імпульсивність рішень може призвести до того, що керівник буде намагатися впровадити в життя рішення, які не досить усвідомлені й обґрунтовані.

Інертні рішення є результатом дуже невпевненого й обережного пошуку. Після прояву висунутої гіпотези в загальному вигляді її уточнення здійснюється дуже повільно. Над мало вираженою здатністю генерувати ідеї переважають контрольні й уточнюючі дії, які призводять до гальмування процесу прийняття рішень.

Ризиковані рішення нагадують імпульсивні, але відрізняються від них деякими особливостями індивідуальної тактики. Під час осмислювання інтелектуального завдання вкрай імпульсивний тип долає його штучно, на основі власного роздуму, і миттю констатує кінцеве рішення. Роздум, що виник, одразу ж замінюється новою ідеєю. Якщо імпульсивні рішення проходять крізь етап обґрунтування гіпотези, то ризиковані його не проходять, але оцінюються людиною лише після того, як обґрунтована їх необхідність. В кінцевому рахунку, хоча і з запізненням, елементи народження гіпотез і їх перевірка врівноважуються.

Рішення обережного типу характеризуються особливою ретельністю і критичністю оцінки гіпотез. Людина, перш як перейти до висновків, здійснює багато різноманітних підготовчих дій.

Названі рішення пов’язані з віковими, статевими та освітніми індивідуальними відмінностями; у віковому діапазоні від 18 до 31 року – важливих залежностей типу рішень від віку не було знайдено, що свідчить, напевно, про стійкість виявлених індивідуальних особливостей мислення. Разом з тим життєвий досвід підвищує впевненість і категоричність при оцінки рішень. Ця тенденція ще більше пов'язана з освітянським фактором, який різко підвищує врівноваження фаз руху гіпотез та їх перевірки. Наприкінці, всупереч звичайному рішенню ризиковані та імпульсивні рішення більш притаманні чоловікам, ніж жінкам, які виявили схильність до обережних і повільних рішень.

Найважливіша особливість управлінських рішень із психологічної точки зору полягає в тому, що вони приймаються в ситуації керування людьми, тобто людина не просто шукає відповідь на абстрактно інтелектуальні завдання, а розмислює над реальною життєвою проблемою. Тому психологічна класифікація особистих стилів рішень не може виходити лише з параметрів „чистого" мислення: вона покликана враховувати положення особистості керівника серед людей, одні з яких – керівники, інші – рівні за статусом, треті – підлеглі і т. ін.