7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.

Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-правові на­слідки визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час учинення цього діяння. Однак часто трапляються випадки, коли на час учинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства або розгляду справи в суді — уже інший. У таких випадках постає питання: який закон застосовувати до злочину? Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового за­кону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його вре­гульовано у ст. 5 КК 2001 p., згідно з ч. 1 якої закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння, 2) пом'якшує кримінальну відповідальність або 3) іншим чином поліпшує становище особи. Разом з тим закон про кримінальну відпо­відальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння, пом'якшується покарання або іншим чином поліпшується становище особи, є виразом гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння за новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні та правові підстави для по­карання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку про те, що за злочини, які будуть учинені після прийняття нового закону, достатньо менш суво­рого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання за особами, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набрання ним чинності. З тих самих підстав можуть бути, наприклад, зменшені строки перебування непов­нолітніх, звільнених від покарання із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру, в спеціальних навчально-виховних устано­вах для дітей і підлітків.

Нові кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння, пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліп­шують становище особи, як і ті, що встановлюють злочинність діяння, Посилюють кримінальну відповідальність або іншим чином погіршу­ють становище особи, можуть належати як до Загальної, так і до Осо­бливої частини КК. Наприклад, у ст. 22 Загальної частини наведено

* 57

Розділ IV

перелік злочинів, відповідальність за які настає з чотирнадцяти років. У ньому на відміну від КК 1960 р. немає вказівки на відповідальність за необережне вбивство. Це означає, що особа віком до шістнадцяти років не може нести відповідальність за необережне вбивство, у тому числі за вбивство, вчинене до 1 вересня 2001 p., — строку набрання новим КК чинності.

Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналіза-цію злочину, тобто переведення законодавцем діяння із розряду зло­чинних до незлочинних (до правомірних діянь або до правопорушень іншого виду, наприклад до адміністративних проступків)¹. Наприклад, Законом України від 18 травня 2004 р. із КК була виключена ст. 331, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконне перети­нання державного кордону.

Пом 'якшення кримінальної відповідальності полягає у законодав­чому зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом'якшення кримі­нальної відповідальності має місце у випадках пом 'якшення каранос­ті діяння та пом 'якшення інших кримінально-правових наслідків учи­нення злочину².

8. Встановлення того, пом'якшує чи, навпаки, посилює караність діяння новий закон або ж поліпшує чи, навпаки, погіршує інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину, нерідко є складним завданням. Вимагається добре знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового кримінальних законів, визначити, який з них є більш м'яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дають змогу при порівнянні законів дійти висновку про пом'якшення кара­ності діяння. Зокрема, воно має місце тоді, коли:

1. закон встановлює більш м'який вид покарання порівняно із за­коном про кримінальну відповідальність часу вчинення злочину;

2. мінімальна межа покарання у новому законі нижча, ніж мінімум такого самого покарання у законі, що діяв раніше;

3. при збереженні рівності мінімальних меж у новому криміналь­ному законі максимальна межа того самого виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання у законі, що діяв раніше;

¹ Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. [Текст] / за зал ред. В. В. Ста- шиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., допов. - X., 2008. - С. 17.

² Там само. -С. 18.

58

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

4. при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму таким, що пом'якшує караність діяння, вважається закон, який знижує мінімальну межу покарання. Це положення ви­пливає із ч. З ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, що діяв раніше;

5. новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в ко­лишньому законі;

6. у новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як у колишньому законі воно було обов'язковим;

7. санкція в новому законі передбачає альтернативно декілька основних покарань, а у законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання¹.

Порівняння законів про кримінальну відповідальність на предмет пом'якшення караності діяння чи, навпаки, її посилення досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак зло­чину, умов настання кримінальної відповідальності тощо. Так, Законом України від 11 липня 1995 р. (набув чинності з 1 вересня 1995 р.) було затверджено нову редакцію глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини». Зокрема, у статтях 168-170 цього КК таку обста­вину, що обтяжує відповідальність, як неоднократність, було замінено на повторність². Оскільки поняття неоднократності ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки давання хабара одно­часно декількома особами), то в цій частині відбулося пом'якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі декількома особами стало охоплюватися в КК 1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфіку­валися за ч. 2 цієї статті і тягай за собою більш тяжке покарання. Фор­мулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 p., законодавець передбачив повторність у ч. 2 ст. 368 КК та ч. 2 ст. 369 КК як обставину, Що обтяжує відповідальність за одержання та давання хабара, підтри­мавши у цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.

КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне бан­крутство. Проте на відміну від ст. 156³ КК 1960 р. законодавець у дис-

Бажанов, М. И. Уголовное право Украины. Общая часть [Текст] / М. И. Бажанов. -Днепропетровск, 1992.-С. 17-18.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 29. - Ст. 216.

59

Розділ IV

позицію ст. 218 увів вказівку на наслідки — завдання великої матері­альної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відпо­відальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність цього діяння порівняно з редакцією ст. 156³ КК 1960 p., оскільки тепер караність злочину настає не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 p., а тільки за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.

Пом 'якшення інших кримінально-правових наслідків учинення зло­чину, зокрема, має місце у випадках:

1. уведення нових підстав звільнення від кримінальної відповідаль­ності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р. у ч. 5 ст. 321 КК спеціального виду звільнення від кримінальної від­повідальності при добровільній здачі отруйних або сильнодіючих лі­карських засобів);

2. розширення переліку обставин, що пом'якшують покарання;

3. спрощення умов призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом;

4. розширення кола підстав звільнення від покарання;

5. скорочення строків судимості¹.

Під законами, що іншим чином поліпшують становище особи, слід розуміти закони, які змінюють на користь особи такі визначені у КК наслідки вчинення злочину (або суспільно небезпечного діяння, яке не є злочином), що не пов'язані з кримінальною відповідальністю. Зокрема, це закони, які:

1. скасовують можливість застосування або звужують обсяг так званої «спеціальної конфіскації майна»;

2. скасовують, скорочують строки чи іншим чином змінюють на користь особи примусові заходи виховного характеру;

3. змінюють на користь особи положення про примусові заходи медичного характеру чи примусове лікування.

9. Частина 2 ст. 5 КК за своїм змістом протилежна ч. 1 цієї самої статті. Відповідно до її приписів закон про кримінальну відповідаль­ ність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну від­ повідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

10. У зв'язку з прийняттям КК 2001 р. на особливу увагу заслуговує питання про дію в часі так званого «проміжного закону». На практиці

¹ Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. [Текст] / за заг. ред. В. В. Ста-шиса, В. Я. Тація. - С. 19.

60

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

трапляються випадки, коли на час вчинення діяння (дії або бездіяль­ності) був чинним один закон, у процесі досудового розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або постановления вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин. Законодавець, доповнивши Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270-VI ст. 5 КК частиною четвертою, вирішив це питання таким чином: «Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Ко­дексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність ді­яння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином по­ліпшує становище особи»¹. Що стосується законів, які пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують станови­ще особи, то до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований або «проміжний закон», або закон часу винесення постанови (вироку) по справі, що залежить від того, який з них відносно закону часу вчи­нення діяння (дії або бездіяльності) найбільше пом'якшує криміналь­ну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Це правило стосується також випадків, коли лише один із зазначених законів пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо ж «проміжним законом» скасову­валася злочинність діяння, то до особи, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), що визнавалося злочином на час його вчинення та знов визнається таким на час винесення постанови (вироку) по справі, за­стосовується «проміжний закон», і така особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності.