- •§ 1. Поняття кримінального права
- •§ 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України
- •§ 3. Завдання, функції та принципи кримінального права
- •§ 4. Система кримінального права
- •§ 5. Кримінальне право і суміжні галузі права
- •§ 6. Наука кримінального права
- •§ 1. Поняття кримінальної відповідальності
- •§ 2. Підстави кримінальної відповідальності
- •§ 1. Поняття закону
- •§ 2. Структура Кримінального кодексу
- •§ 3. Тлумачення закону
- •§ 1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
- •7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
- •§ 1. Поняття злочину та його ознаки
- •§ 2. Значення ч. 2 ст. 11 кк для поняття злочину
- •§ 3. Відмінність злочину
- •§ 4. Класифікація злочинів
- •§ 1. Поняття і значення складу злочину
- •§ 2. Елементи та ознаки складу злочину
- •§ 3. Види складів злочинів
- •§ 4. Кваліфікація злочинів
- •§ 1. Поняття об'єкта злочину
- •§ 2. Предмет злочину
- •§ 3. Види об'єктів злочинів
- •§ 1. Поняття і значення
- •§ 2. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)
- •§ 3. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, значення
- •§ 5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину
- •§ 1. Поняття і види суб'єктів злочинів
- •§ 2. Поняття неосудності та її критерії
- •§ 3. Обмежена осудність
- •§ 4. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння
- •§ 1. Поняття та значення
- •§ 2. Поняття та значення вини
- •§ 3. Умисел та його види
- •§ 4. Необережність та її види
- •§ 5. Змішана форма вини
- •§ 6. Мотив та мета злочину
- •§ 1. Поняття та види стадій злочину
- •§ 2. Закінчений злочин
- •§ 3. Незакінчений злочин та його види
- •§ 4. Готування до злочину
- •3. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу.
- •§ 5. Замах на злочин
- •§ 6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
- •§ 7. Добровільна відмова від злочину
- •§ 1. Поняття та ознаки співучасті
- •§ 2. Види співучасників
- •§ 3. Форми співучасті
- •§ 4. Кримінальна відповідальність співучасників
- •§ 5. Спеціальні питання відповідальності за співучасть у злочині
- •§ 6. Причетність до злочину та її види
- •§ 2. Поняття та види одиничного злочину
- •§ 3. Сукупність злочинів
- •§ 4. Повторність злочинів
- •§ 5. Рецидив злочинів
- •§ 1. Поняття та види обставин,
- •§ 2. Необхідна оборона
- •§ 3. Затримання особи, що вчинила злочин
- •§ 4. Крайня необхідність
- •§ 5. Фізичний або психічний примус
- •§ 6. Виконання наказу або розпорядження
- •§ 7. Діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик)
- •§ 8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
- •§ 1. Поняття та види звільнення
- •§ 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
- •§ 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
- •§ 5. Звільнення від кримінальної
- •§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
- •§ 1. Поняття покарання
- •§ 2. Мета покарання
- •§ 1. Система покарань
- •§ 2. Основні покарання
- •§ 3. Додаткові покарання
- •§ 4. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові
- •§ 1. Принципи призначення покарання
- •§ 2. Загальні засади призначення покарання
- •§ 3. Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання
- •§ 4. Призначення покарання за наявності обставин, що його пом'якшують
- •§ 5. Призначення покарання за
- •§ 6. Призначення більш м'якого
- •§ 7. Призначення покарання за сукупністю злочинів
- •§ 8. Призначення покарання за сукупністю вироків
- •§ 9. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
- •§ 1. Поняття звільнення від покарання та його види
- •§ 2. Звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності
- •§ 3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
- •§ 4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
- •§ 5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
- •§ 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
- •§ 7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
- •§ 8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
- •§ 9. Звільнення від відбування покарання за хворобою
- •§ 10. Звільнення від покарання у зв'язку з амністією
- •§ 11. Звільнення від покарання у зв'язку з помилуванням
- •§ 1. Поняття судимості
- •§ 2. Погашення судимості
- •§ 3. Зняття судимості
- •§ 1. Примусові заходи медичного характеру
- •§ 2. Примусове лікування
- •§ 1. Особливості звільнення
- •§ 2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, та особливості їх призначення
- •§ 3. Особливості звільнення
- •§ 4. Погашення та зняття судимості
- •§ 1. Класична школа кримінального права
- •§ 2. Антропологічна школа кримінального права
- •§ 3. Соціологічна школа кримінального права
- •До всіх розділів
- •Розділ і Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права
- •Розділ II Кримінальна відповідальність та її підстави
- •Розділ IV Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі
- •Розділ V Поняття злочину
- •Розділ VI Склад злочину
- •Розділ VIII Об'єктивна сторона злочину
- •Розділ X Суб'єктивна сторона злочину
- •Розділ XI Стадії злочину
- •Розділ XII Співучасть у злочинах
- •Розділ хні Повторність, сукупність та рецидив злочинів
- •Розділ XIV Обставини, що виключають злочинність діяння
- •Розділ XVI Поняття і мета покарання
- •Розділ XVIII Призначення покарання
§ 6. Призначення більш м'якого
покарання, ніж передбачено законом
Встановлені у КК відносно визначені, альтернативні та кумулятивні санкції надають суду великі можливості для індивідуалізації покарання. Проте різноманіття життєвих ситуацій може привести до того, що навіть мінімальне покарання в межах санкції буде в конкретному випадку надто суворим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого і особі винного, внаслідок чого не збігається із тими його цілями, які сформульовано в ст. 50 КК. З огляду на зазначені ситуації ст. 69 КК надає суду право в особливих (виняткових) випадках вийти за межі санкції статті Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за вчинений злочин, і призначити за злочин будь-якого ступеня тяжко-362
сті більш м'яке покарання порівняно з тим, яке у цій санкції передбачено. Отже, ст. 69 КК є своєрідним корективом (уточненням) приписів, які передбачені у п. 1 ч. 1 ст. 65 КК і згідно з якими суд призначає покарання, як правило, у межах санкції статті Особливої частини КК.
Підставами застосування ст. 69 КК закон визнає дві групи чинників, що характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме: а) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що певним чином характеризують особу винного.
Обставини, що пом 'якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК мають відповідати певним вимогам. По-перше, таких обставин обов'язково повинно бути декілька — не менше двох (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 p.). Відсутність таких обставин у справі або наявність лише однієї обставини, що пом'якшує покарання, виключає можливість застосування ст. 69 КК1. При цьому суд ураховує як ті обставини, що пом'якшують покарання і перелічені в ч. 1 ст. 66 КК, так і ті, що визнаються судом такими на підставі ч. 2 ст. 66 КК. По-друге, ці обставини мають знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, причому знижувати істотно, тобто настільки, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно недоцільним. У судовій практиці обставинами, що свідчать про доцільність застосування ст. 69 КК, найчастіше визнаються: запобігання шкідливим наслідкам злочину з боку винного, добровільне відшкодування збитків, вчинення злочину через збіг тяжких особистих обставин, відсутність тяжких наслідків, щире каяття винного та активне сприяння розкриттю злочину, другорядна роль у вчиненні злочину тощо2.
Наступною підставою застосування ст. 69 КК є дані про особу винного, що можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані зі вчиненим нею злочином. При врахуванні цих даних беруться до уваги: зразкова поведінка особи в побуті як до, так і після вчинення злочину, чесна трудова діяльність, позитивна характеристика, прагнення залагодити заподіяну шкоду, сприяти в розкритті злочину тощо. Головне полягає в тому, що в усіх таких випадках повинні бути встановлені такі дані про особу винного, які дають суду можливість дійти обґрунтованого припущення про
1 Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007). - С 159-160,184-186, 191-192, 197-198, 206-208.
2 Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 5. - С 32-33.
363
Розділ XIII
Призначення покарання
те, що призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, буде цілком достатнім для досягнення його цілей.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливо за наявності тільки двох розглядуваних підстав застосування ст. 69 КК в їх єдності та сукупності. Якщо судом встановлені тільки обставини, що пом'якшують покарання, або тільки позитивні дані про особу винного, тобто лише одна із зазначених підстав, застосування ст. 69 КК є неприпустимим.
Порядок призначення більш м'якого покарання припускає застосування судом одного із таких правил (варіантів) застосування ст. 69 КК.
Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. У такому випадку суд призначає той самий вид (в альтернативній санкції — один із тих видів) основного покарання, який і передбачено в санкції, але при цьому виходить за мінімальну межу, встановлену для цього виду покарання в санкції. Однак слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 69 КК суд не має права призначити покарання нижче від тієї найнижчої його межі, яку встановлено для нього в Загальній частини КК1. Наприклад, оскільки у санкції ч. 2 ст. 186 КК передбачено позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, то суд, керуючись ч. 1 ст. 69 КК, може призначити це покарання на строк нижче чотирьох років, однак не нижче одного року, бо саме таку мінімальну межу позбавлення волі встановлено в ч. 2 ст. 63 КК. Неможливо призначити покарання нижче від найнижчої межі й у разі, коли його мінімальний строк (розмір) в санкції не зазначено і, отже, збігається з тим мінімумом, який встановлено для цього виду покарання в Загальній частині КК. Наприклад, призначення покарання нижче від найнижчої межі неможливе за ст. 118 КК, оскільки в санкції цієї статті зазначено лише максимальні межі альтернативно передбачених тут виправних робіт (до двох років), обмеження волі (до трьох років) і позбавлення волі (до двох років).
Перехід до іншого, більш м 'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції тієї статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Такий перехід означає, що суд призначає покарання, яке, по-перше, не зазначене в санкції статті і, по-друге, є більш м 'яким порівняно з тим, яке передбачене у відносно визначеній санкції або порівняно з кожним із декількох, які фігурують в альтернатив-
1 Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007). - С. 196-197. 364
ній санкції. При цьому суд має право призначити будь-який більш м'який вид основного покарання, керуючись при визначенні їх порівняльної суворості законодавчим переліком покарань, встановленим у ст. 51 КК. Зокрема, на підставі цього переліку від позбавлення волі суд може перейти, наприклад, до обмеження волі чи до виправних робіт, від арешту — до виправних або громадських робіт, а від останніх — до штрафу.
3. За наявності підстав, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК і керуючись ч. 2 цієї статті, суд має право не призначати таке додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обоє 'язкове. Отже, для застосування ч. 2 ст. 69 КК треба передусім встановити наявність тих підстав для виключного пом'якшення покарання, які зазначені у ч. 1 ст. 69 КК. Необхідно також, щоб додаткове покарання було, по-перше, безпосередньо передбачене в санкції статті, за якою засуджується винний і, по-друге, закріплене в санкції як обов 'язкове. Додаткові покарання, зазначені в санкціях статей Особливої частини КК, можуть бути передбачені в них або як факультативні (ст. 132, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 233 КК та ін.), або як обов'язкові (ст. 151, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 191 ККта ін.) до призначення. У першому випадку питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням конкретних обставин справи, а у другому — суд зобов 'язаний призначити обов'язкове додаткове покарання і має право відмовитися від його застосування лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК.
Керуючись приписами частин 1 та 2 ст. 69 КК, суд також може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для нього в санкції, і одночасно не призначати додаткове покарання, передбачене в санкції як обов 'язкове.
На підставі частин 1 та 2 ст. 69 КК суд має право перейти до іншого, не зазначеного в санкції, більш м 'якого виду основного покарання і одночасно не призначати додаткове покарання, передбачене в санкції як обов 'язкове.
Отже, варіанти застосування ст. 69 КК, наведені в останніх двох випадках, приводять до своєрідного «подвійного» пом'якшення покарання, оскільки суд, спираючись на приписи частин 1 та 2 цієї статті, одночасно пом'якшує два види покарання — і основне, і додаткове.
Рішення суду про застосування ст. 69 КК має бути належним чином умотивоване у вироку суду з обов'язковим посиланням на цю норму1.
1 Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. - № 5. - С 17.
365
Розділ XIII
Призначення покарання